Павло Правий – Таємна історія Радянського Союзу (страница 106)
Але ще в часи Горбачова кримінальний фактор став серйозним фактором стримування для розгортання кооперативного руху. Іншою авантюрою радянських «реформаторів» стала політика Гласності. Ні, любий мій читачу, Ви не думайте про мене погано. Ваш автор лише за свободу слова та вільний доступ до інформації. Але це є здобутками демократичних суспільств. А суспільства тоталітарні і свобода слова – речі несумісні. Або диктатура придушує свободи, або свобода знищує диктатуру. Тож щойно комуністи ступили на цю стежку, вони прирекли і себе, і державу, яка називалася СРСР на смерть. Проте Горбачов і компанія іншого виходу не мали. Чому? Коли було оголошено політику Гласності? Правильно: так само, як і власне всю «Перебудову» – 1987 року.
До цього андроповсько-горбачовські реформи самої сутності радянської системи не стосувалися – було лише намагання косметичними засобами та адміністративними заходами «підправити» систему: половити жіночок у перукарнях, поборотися з пиятикою. Не забуваймо, що дисиденти як сиділи до Горбачова, так і сиділи й після його приходу до влади.
А українського поета Василя Стуса було вбито 4 вересня 1985 року. Що ж відбулося між 1985 та 1987 роками? Правильно: відбувся 1986 рік.
Саудівська Аравія різко збільшила видобуток нафти. Офіційно – аби «покарати» інші країни ОПЕК за перевищення ними квот видобутку. Неофіційно – за домовленістю зі своїм союзником США. Сполучені Штати також збільшили власний видобуток. В результаті ціни на нафту у 1986 році обвалилися до 12 доларів. І в СРСР почався масовий друк талонів. На м’ясо, масло, ковбасу, цукор, вино, тютюн тощо. Тютюн в СРСР вирощували. Але мало. Решту купували. За долари. А їх почало катастрофічно не вистачати. Не за горами був момент, коли за талонами мали почати продавати хліб. А тут ще одна страшна біда – катастрофа на Чорнобильській АЕС.
За оцінками спеціалістів, безпосередні втрати від неї склали у грошовому вираженні 200 мільярдів рублів за перші 4 роки. Зрозуміло, що левова частка припала на 1986-й. Але це ще не все. Чорнобиль вдарив і по світовій економіці. З 26 квітня по 19 травня індекс Dow Jones упав на 4,2% через загрозу американській ядерній програмі. Одночасно у світі підскочили ціни на зерно, м’ясо, бавовну та інші товари. І Горбачову довелося їхати до Рейк’явіка.
«У жовтні 1986 року в Рейк’явіку відбулася зустріч президента СРСР Михайла Горбачова і президента США Рональда Рейгана. Вона вважається важливою віхою в радянсько-американському переговорному процесі щодо стратегічних наступальних озброєнь. Радянською стороною тоді були представлені конкретні пропозиції про скорочення всіх частин ядерної тріади за умови взаємної відмови від перенесення гонки озброєнь в космос.
Однак Рейган не погодився з умовою, і на зустрічі не було прийнято жодних документів» [243]. Таким чином досі більшість істориків та політологів оцінюють те, що відбулося в столиці Ісландії на півдорозі між Вашингтоном і Москвою 11-12 жовтня 1986 року. Але це не так. Те, що на зустрічі не було підписано документів, ще не свідчить про те, що вона закінчилася безрезультатно. Просто там домовлялися не про зброю.
Як пізніше загадково казав Михайло Горбачов, він буцімто привіз до Рейк’явіка якусь «бомбу», але президент США не був готовий її прийняти. Що це за «бомба»? Точно не пропозиція заборонити ядерну зброю або скоротити її кількість – таких пропозицій з боку СРСР було чимало й раніше. Тоді що?
Варіантів немає: Горбачов приїздив до Рейк’явіка з капітуляцією. Лише так можна розцінювати цей крок і те, що відбувалося потім. «Улітку 1993 року в інтерв’ю журналу «Фігаро» колишній радянський лідер зробив наступну багатозначну заяву, зрозумілу, мабуть, тільки для посвячених: «Рейк’явік, – сказав він, – насправді був драмою, великою драмою. Ви невдовзі дізнаєтеся, чому» [244].
В чому ж драма? Невже хтось повірить, що таким чином Горбачов оцінив те, що президент США відкинув «мирні ініціативи» СРСР? Звичайно, ні. Драма в тому, що Рейган не повірив у щирість пропозиції «Горбі» здатися на милість переможців у Холодній (Другій світовій) війні.
І тоді Горбачову та його «команді» довелося майже відкрито продемонструвати американцям свою готовність до капітуляції. Знаєте, як собачка визнає свою слабкість перед іншим псом? Лягає на спину й задирає лапки.Такою демонстрацією стала рішуча і глобальна «зачистка» Міністерства оборони СРСР та КДБ СРСР.
28 травня 1987 року 18-річний німецький спортсмен Матіас Руст на літаку «Cessna 172B Skyhawk» здійснив несанкціонований політ з Фінляндії до СРСР, приземлившись у Москві на Москворецькому мосту й виїхавши літаком на Червону площу. Наслідком цього стало те, що купа маршалів та генералів позбулися своїх посад.
Дослідників давно цікавить таємниця цього польоту. Точніше, кілька таємниць. По-перше, попри запущений кимось міф, що система ППО СРСР «проґавила» Руста, це не відповідає дійсності. Його літак було досить швидко виявлено, його супроводжували винищувачі ППО, але потім порушника «загубили».
По-друге, є свідчення на рівні генералітету, що літак Руста дозаправляли просто на автомобільному шляху під Старою Русою, і що до цього польоту причетний тодішній заступник голови КДБ СРСР Володимир Крючков, котрий діяв за прямої санкції Горбачова. На Крючкова після цього посипиться цілий дощ звань та посад. По-третє, на хвостовому оперенні літака Руста після приземлення на Красній Площі чітко зафіксовано символічне зображення атомної бомби, якого під час вильоту з фінського аеропорту Гельсінкі-Малм не було. Зрозуміло, що крилатих художників, котрі могли б нанести цей малюнок у повітрі, не існує. Так само, як і можливості дозаправки у повітрі, а баки його літака після приземлення виявилися майже повними.
Там є і по-п’яте, і по шосте, але ми на цьому зупинимося.
Дам лише один з численних коментарів на цю тему, полковника ФСБ Ігоря Морозова, нині – члена Ради Федерації Федеральних зборів Російської Федерації: «Це була блискуча операція, розроблена західними спецслужбами.
Через 20 років стає очевидним, що спецслужби, і це ні для кого вже не є таємницею, змогли залучити до здійснення грандіозного проєкту осіб з найближчого оточення Михайла Горбачова, причому зі стовідсотковою точністю прорахували реакцію Генерального секретаря ЦК КПРС.
А мета була єдиною – обезголовити Збройні сили СРСР, значно послабити позиції Радянського Союзу на міжнародній арені» [245].
Полковник не помиляється в одному: справді, до цієї провокації було залучено осіб із найближчого оточення генсека. Але щодо решти його висновки помилкові. Наявні докази свідчать, що організували політ не західні, а радянські спецслужби.
Горбачов не просто «реагував», а був «замовником» цієї акції. І «обезголовлювання» Збройних Сил здійснювалося не задля послаблення позицій – воно мало іншу мету. Горбачов прибрав «яструбів», починаючи з Міністра оборони маршала Соколова і закінчуючи майже всіма командуючими округами. А на їхнє місце поставив своїх людей. Новим міністром оборони став генерал армії Дмитро Тимофійович Язов (ми ще повернемося до цієї людини).
«Винищувачем маршалів» називала Матіаса Руста західна преса. Але я від себе додам: не усіх. Начальник Генерального штабу маршал Ахромєєв, який безпосередньо відповідав за боєздатність армії, був на боці Горбачова, тому посаду зберіг.
Після польоту Руста, крім «зачистки» армії від понад 300 генералів та вищих офіцерів, яку генерал-лейтенант армії США Вільям Оддон (у 1985-1988 рр. – директор Агенції національної безпеки США) назвав співставною з «чисткою» армії Сталіним у 1937-му, почалося скорочення і самих Збройних Сил.
Так ось вам, шановний читачу: усе це стало наслідком ультиматуму, який президент США Рональд Рейган поставив Горбачову.
«Про те, що в Рейк’явіку обговорювалися не лише питання роззброєння, писав пізніше, спираючись на відомості розвідки, якою керував тоді ПГУ КДБ, В. О. Крючков. Про це ж із посиланням на надійні джерела, розкрити які він поки не може, в бесіді зі мною заявив колишній головний редактор журналу «Комуніст» Р. І. Косолапов» [244]. Річард Іванович Косолапов помер у 2020 році, так і не розкривши таємниці, хоча до кінця життя був ідейним комуністом і недоброзичливцем Горбачова. Сам колишній генсек з 1993 року, коли обіцяв розповісти, чому Рейк’явік був «драмою», так і не відкрив вуста свої. Є підозра, що й не відкриє. Але ми спробуємо самі здогадатися. Чому я обрав слово «ультиматум» стосовно позиції Рейгана?
Все просто: президент США поставив перед «Горбі» жорстку умову: почесна капітуляція СРСР можлива лише тоді, коли «…повсякденним і визнаним пунктом порядку денного радянсько-американських переговорів стануть права людини» (там само).
Права людини – це свобода слова, зібрань, совісті. Це право на створення політичних партій та участь у виборах. І самі демократичні вибори теж. Ви гадаєте, чому після дворічного напівпідпільного життя В’ячеслав Чорновіл саме влітку 1987 року, через місяць після польоту Руста, відновив випуск журналу «Український вісник», а потім з Михайлом Горинем, Степаном Хмарою та іншими націонал-демократами розпочав активні політичні кампанії?