Павло Правий – Таємна історія Радянського Союзу (страница 105)
Спивався народ не тому, що був поганий, а від безпросвітності, нужденності та нудьги. Бо на телебаченні цензура, бібліотеки забито творами «дорогого Леоніда Ілліча» та іншою радянською макулатурою, а за спроби грати рок-н-рол суворо переслідували. У невільній країні алкоголь – одна з небагатьох віддушин, на жаль. Усього цього Горбачов розуміти не хотів. Або робив вигляд.
Тому влаштував справжню війну на «алкогольному» фронті. А вийшло так, як з «Іпатовським методом». Комсомольців змушували гуляти «безалкогольні» весілля. Партійців зобов’язували подавати приклад і святкувати дні народження «насухо», під чайок.
Різко скоротили виробництво міцного алкоголю – з 1985 по 1987 рік більш ніж удвічі. Треба сказати, що і ця кампанія не була одноосібною ініціативою Горбачова, як досі вважає більшість – навіть велетенські черги, що вишиковувалися на вулицях до магазинів, називали «петлею Горбачова».
То були плани Андропова, які реалізовувалися ще з 1982 року. А конкретними особами, які відповідали за цей напрямок, були члени Політбюро Михайло Соломенцев та Єгор Лігачов. Результат? Комуністи і комсомольці святкували із самоварами замість пляшок і чашками замість чарок. Тільки у самоварах був зовсім не чай. Небачених масштабів сягнуло самогоноваріння. Довелося вводити картки. Але не це страшно – країна перманентно жила за картками, талонами, «візитними картками покупців», «запрошеннями» тощо: за Леніна, Сталіна, Хрущова, Брежнєва раннього й пізнього і за Андропова теж.
Але лише у часи «Горбі» примудрилися викорчувати сотні тисяч гектарів виноградників. Подекуди – унікальних. А це спричинило страшний удар по господарству цілих республік. В Україні було пущено під бульдозери 60 тисяч гектарів виноградників. У Росії – 32 тисячі.
У Молдові з 210 тисяч на кінець кампанії залишилося 130 тисяч гектарів. Хто не бачив це на власні очі – тому важко уявити, як усе насправді відбувалося.
Автор цієї книги у 1989 році був солдатом строкової служби в одній із бригад оперативного призначення МВС СРСР. Довелося побувати на Кавказі. Ідеш вночі у патрулі – порожньо, темно, лише зірки мерехтять і шакали виють. Моторошно – виття шакала на плач немовляти дуже схоже. Навкруги на схилах – розкидана бульдозерами земля з залишками винограду та стовпів скільки ока вистачає, а на тлі неба величезні, заввишки 10-15 метрів, купи згорнутої лози. Наче в одному з кіл пекла…
Ця дурість вдарила не лише по виноробній промисловості. Вона підірвала господарство цілих республік. Україна, наприклад, втратила 20% свого бюджету. Адже вирощування винограду потребує сотні тракторів, причепів, запчастин, тисячі тонн добрив, дає замовлення заводам на виробництво бетонних стовпчиків для виноградників сотнями тисяч і дроту мільйонами кілометрів; спецодяг, інструменти, пальне, автотранспорт, вагони, рефрижератори. Більше тисячі закритих виноробних заводів потребували обладнання, транспорту, енергоносіїв, спецодягу, залізничних цистерн тощо.
На металобрухт порізали понад 20 імпортних пивзаводів, за які сплачено валютою. Це теж інструменти, метал, транспорт тощо. Удар по пивзаводах – це удар по вирощенню хмелю. Хто бачив плантацію хмелю – той розуміє, скільки всього треба для його вирощування. І усе це підприємствам-суміжникам більше не замовлялося… Нині незалежна Україна експортує надлишок винних матеріалів і коньячних спиртів за кордон: італійські, грецькі, французькі вина насправді подекуди є винами українськими.
У Горбачова та його команди не вистачило ані терпіння, ані уміння, ані бажання організувати експорт. Розгромити швидше й простіше. Пізніше Михайло Сергійович виправдовувався й валив усе на «соратників»: «Ми планували запровадити заходи: врегулювати ціни, асортимент – усі пили лише горілку, а сухих вин і, навіть, пива майже не було. . За виконання плану відповідали Єгор Кузьмич (Лігачов, тоді секретар ЦК КПРС, – ред.) і Михайло Сергійович Соломенцев (член Політбюро, – ред.).
Вони напартачили! Йшлося про те, аби замінити винні сорти на столові. А вони все вивернули навиворіт, довели до дурості. Я не давав добро вирубувати виноградники!» [241]. Обирайте, друзі, хто такий Горбачов: брехун або кричуще некомпетентна особа. У країні рубають десятки тисяч гектарів виноградників, а він або «не в курсі», або не може гаркнути на Соломенцева. Як на мене, Михайло Сергійович банально – як кажуть в народі – «вмикає режим дурня». Мовляв, я не я і хата не моя. Як опинився в ліжку куми, не пригадаю.
Єгор Лігачов теж красень. Він невинуватий, його, мовляв, оббрехали. І взагалі в СРСР площі під виноградниками не скоротилися на третину, як усі говорять, а збільшилися. Проте є свідчення Миколи Рижкова: «Я вже казав, що під час підготовки постанови і при її обговоренні неодноразово ставилося питання про недоцільність віднесення пива до алкогольних напоїв. Але перемогти тріумвірат Горбачов-Лігачов-Соломенцев було неможливо» [242].
Бурхлива діяльність цієї «трійці» призвела до отруєння тисяч людей, які пити не припинили, але перейшли на зовсім неймовірну «продукцію».
У магазинах скуповували лак для волосся, який прискали у пиво «для міцності», в аптеках – спиртові настоянки. Пили усе, що горить. Пили навіть зеленку, виявляючи дива знань з галузі хімії – достатньо було додати до популярного в СРСР антисептичного засобу звичайної кухонної солі, як «зелене» випадало в осад, а зверху утворювався шар спирту. Їли взуттєвий крем – намазували його на скибку хліба, яку клали на гарячу батарею, той
А от гальмівну рідину наливали в мороз на залізничні рейки. Про кількість осліплих після вживання метилового спирту помовчимо… Ідіотизм – іншого визначення тут не добереш – доходив до того, що за дорученням ЦК КПРС у республіках на рівні перших секретарів та рад міністрів розглядалося питання, чи вважати алкогольним напоєм… кефір (sic!). І не лише обговорювали. Маячня розносилася над 1/7 земного суходолу.
На світ Божий витягалися ідейні нащадки академіка Лисенка, опуси яких про «кефірний алкоголізм» публікувалися у пресі. Як тут не згадати академіка Федора Углова, який виступав проти вживання дітьми кефіру. Він вирахував, що за місткості спирту в кефірі 0,7%, якщо дитина вагою 8 кілограмів вип’є 600 грамів напою, то отримає цілих 10 грамів у перерахунку на горілку, що аналогічно 430 грамів на дорослу людину. Академік лише забув зазирнути до таблиці ваги дітей, а то б із подивом побачив, що 8 кілограмів – це шестимісячний вік, при якому вживання такої кількості кефіру є нонсенсом.
Академіка Углова підтримували інші радянські науковці: Б. Іскаков, С. Жданов, О. Хоперська, Н. Дубінін, Д. Олександров та інші, які закликали припинити «алкоголізацію мільйонів людей раннього віку» за допомогою кефіру і навіть звернулися з відповідним листом до ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР та Президії Верховної Ради СРСР. Аби читачі розуміли. Академік Углов примудрявся бу ти одночасно одним із кращих хірургів СРСР, голов ним редактором журналу «Вест ник хирургии имени И. И. Грекова» та свято вірити в те, що до числа наркотиків належить рок-музика, яку буцімто розповсюджує «світове закулісся» в образі масонського ордену ілюмінатів.
І якщо кефір закликали оголосити алкогольним напоєм, то стосовно квасу – сам Бог велів, адже в ньому спирту міститься удвічі більше. Настільки детально я зупиняюся на, здавалося б, незначних дрібницях у порівнянні з корупцією, перемовинами щодо ракет та іншими подіями періоду Перебудови тому, що це гарний ілюстративний матеріал до рівня професійності, інтелекту та масштабності «мЫшления», як полюбляв казати (саме з наголосом на першому складі) товариш Горбачов.
Ще одне перед тим, як закрити тему антиалкогольної кампанії. Останнє, але лише за порядком, а не важливістю. Саме наслідки авантюрної, непродуманої, поспішної і дурної боротьби за тверезість спричинили серйозний удар по спробах реформування економіки. А саме – розгортанню кооперативного руху. Який зв’язок? За час антиалкогольної кампанії до кишень підпільних «бутлегерів» (самогонщиків, утримувачів кооперативних кафе, «наливайок», а також працівників міліції, які створювали їм «дах») потрапило тридцять три мільярди рублів.
А там, де нелегальний бізнес, та ще й з таким астрономічним оборотом, неодмінно виникають рекетири. Вважається, що «братва» у спортивних штанях та із золотими ланцюгами на потужних шиях виникла наприкінці 80-х – на початку 90-х років минулого століття. Це не зовсім так. Більш-менш масовий рекет в СРСР виріс саме з частини отих мільярдів. Звідти ж і остаточне розкладення правоохоронної системи, яка вже не могла (та і не бажала) боротися з організованою злочинністю, яка зароджувалася. На початку 90-х, коли вже СРСР не існувало, організовані злочинні угруповання «підгребли» під себе до 85% економіки колишніх республік СРСР.