Павел Загребельный – Безслідний Лукас (страница 43)

8. Яма — місце для предків.

9. Не кожна яма — силосна.

10. Не в кожній ямці сховаєшся від атомної бомби.

11. Так кортить влади, що від нетерплячки ями під собою вигрібаєш.

12. Свої ямки тільки коти загрібають.

13. Всіх ям однаково не закидаєш.

14. Може, й свинський характер обумовлений тим, що ця тварина безперервно риє ями, і тому тяжко мудрому серед свиней.

15. Поки живий, всі під тебе риють, а помреш — нікому викопати яму… І так далі…

Лукас звільна піддався безмежним потокам сонячної енергії і заліг у своїй печерці ще на цілий день і ніч, і тільки на третій день з’явився перед містером Ором, безвинний у своїй наївності й удаваній простоті.

— Хелло, містер Ор! — покликав його Лукас згори, мов бог з хмари. — Як ся маєте?

Містер Ор помирав од спеки, мух і смороду верблюдів. Роззявивши рота, він спостерігав за тим, як Лукас спускається з дикої крутизни, несвідомо хапався за Абдаллаха, що догідливо стояв поруч, тоді спитав, намагаючись бути максимально зловісним:

— Це що — жарт?

— Припустимо, — охоче згодився Лукас.

— Прошу занотувати: до всіх жартів моє ставлення однозначно негативне.

— Ви ніколи не цікавилися моєю думкою щодо цього, — спокійно зазначив Лукас. — Вам не здається?

— До твого відома: мені не здається нічого й ніколи. Як сказав чоловік моєї наймолодшої тітки, тільки павіан думає, що на ньому штани від самого Сакса[34] а сам світить голим задом. Ці так звані жарти дорого обходяться!

Лукас знизав плечима.

— Всього кілька доларів, до того ж з моєї власної кишені.

— Фонд платить за все однозначно! За всі ці затримки, за переїзди, взагалі за все!

Містер Ор говорив повільно і зловісно. Голос сипався, мов сухий пісок: вперто, підступно, але непомітно. На такий голос і на такий пісок не зважаєш так само, як на незнану тобі загрозу і владу. А дарма. Таємна влада набагато страшніша за явну. Остання — груба, нахабна і примітивна, а та — тонка, пронизлива, як зміїне сичання. Одна знищує враз, зіжмакує людину, як паперову серветку, зім’яту в жмені, інша мучить довго, смакуючи, мов той східний кат, що здирає з боговідступників шкіру не враз, а маленькими шматочками.

Містер Ор видавався Лукасу постаттю комічною — і не більше. Коли б його спитали, чи можна повторити антропогенез і з містера Ора знову виростити людину, Лукас тільки посміявся б. Поставити на ноги цю вічно п’яну істоту, що страждає комплексом рептилій і тільки повзає? Випростати? Але хто зуміє випростати його душу? Можна вивільнити йому руки, підняти голову, збільшити навантаження на мозок, навчити користуватися другою сигнальною системою. То й що? З мавпи людина не може виникнути ніколи, бо в процесі боротьби за виживання пото зарїепз винищив не тільки тих мавп, які могли б колись зрівнятися з ним, а навіть своїх найближчих родичів homo erectus і homo habilis.

Але з містера Ора цілком могла б виникнути якась скверненька мавпочка. Лукас поволі звикнув до цієї думки і тому вже не міг трактувати містера Ора всерйоз.

— Я так начхався від тисячолітнього набатейського пилу, — залізаючи в машину, сказав безтурботно Лукас, — що залюбки випив би оце чашечку кави з кардамоном. Здається, така кава тільки тут, на вашому сході, Абдаллах?

— Гліцерин, — буркнув містер Ор. — Не кардамон, а гліцерин однозначно! Пиво з гліцерином, арак з гліцерином, віскі з гліцерином, на сніданок мені подають А дама і Єву[35] — гліцерином тхне навіть од яєць!

— Цим фірми забезпечують продукти від псування, — пояснив Абдаллах, — від нашої спеки немає іншого рятунку.

Містер Ор спромігся навіть на дотеп:

— Коли наш Лукас захоче зникнути ще раз, доведеться його теж обмазати гліцерином, щоб не зіпсувався.

Лукас вирішив підтримати жарт, але обрав для цього іронічну форму, урочисто процитувавши щось старе як світ:

«Коли ти належиш до тих, хто сидить за одним столом з Великим, то бери, що він дає тобі, і смійся, коли сміється Він. Це буде приємно його серцю. Так говорить Птах-Хоред».

— Звідки ця чортівня? — буркнув містер Ор.

— Просто я перед подорожжю прочитав «Єгипетський жезл» куратора музею «Метрополітен» Уільяма К. Хейса, — невинно пояснив Лукас.

— Або після повернення в Штати нагадай мені, або я прочитаю цей «Жезл», — несподівано заявив містер Ор.

Лукас втратив дар мови. Містер Ор — homo legens[36]?

Він ще не знав тоді, що містер Ор не просто людина, а стихійне лихо.

До Бейрута вони все ж добралися літаком, як того й хотілося містеру Ору. Знову готель і знову «Рів’єра», як в Александрїї, але без старомодного затишку, а весь у модерній розкричаній розкоші, геть недоречній у цьому вмираючому місті. Довкола руїни, стрілянина, кров, запах смерті, голодні діти в черзі за хлібом і водою, а тут зелена сутінь дерев, дзюркіт води, квіти, розспівані птахи і самовдоволений галас багатих туристів. Одних везуть на кладовище, інші їдуть до модних крамниць, доскіпуються, де вони можуть грати в гольф, і обурюються, чому їм не показують визначних пам’яток.

Містер Ор розцвітав од вдоволення. Нарешті він може плювати на скнарість фонду «Імансипейшн»! Вони там можуть втертися! В Бейруті немає не тільки готелів на чотири чи три зірки — тут взагалі нічого немає! І коли вціліла від бомб і снарядів американського лінкора «Нью-Джерсі» ця п’ятизіркова «Рів’єра». то він житиме тут однозначно, не питаючи нічийого дозволу!

Звичайно ж, він роздобув трикімнатний номер (на жаль, не з двома, а тільки з одним виходом), і вже був повний тихого смакування всім тим, що обіцяють своїм постояльцям готелі такого рангу.

Насторожила містера Ора хіба що відсутність самого слова «комфорт» у всіх рекламних проспектах готелю. Він набрав їх цілий оберемок в рецепції і, розсівшись у номері, гортав з невдоволеним помуркуванням, ждучи, поки Лукас прийме свій конституційний душ і перевдягне сорочку.

— Або тут немає комфорту, або це дикість однозначно, — бурчав містер Ор.

— Вони висловлюються набагато точніше, — звернув його увагу Лукас.

— Я однозначно звик до комфорту. Жив ще й не в таких готелях! «Мірамар» на Гавайях. «Мірамар» в Гонконгу. Навіть «Принц» в Акапулько! І повсюди — найперше комфорт. А тут це їхнє hospitality? Коли я в аеропорту заявив, що дзвонитиму до консула, щоб він прислав машину з американським прапорцем, мене попередили, що по американському прапору тут стріляють в ста випадках із ста.

— Може, в цьому є своя мудрість? — простодушно позирнув на містера Ора Лукас.

— Цим людям аби стріляти однозначно! — Містер Ор не вмів бурхливо обурюватися, і ступінь його збудження вгадувався з притишеності тону. Своєрідна ентропія мовлення. — Мені довелося бути тут тридцять років тому. Або тут затівали революцію, або стріляли. Всім роздали зброю, і ніхто її досі не повернув. Стріляти не було в кого — перебили всіх горобців. Тепер стріляють один в одного.

— А також в американців, — підказав Лукас. — І це, мабуть, триватиме довго, бо коли на Сході щось починається, то зупинити буває досить тяжко. Іноді взагалі неможливо. З’явився тут дві з половиною тисячі років тому Александр Македонський — полетіли стріли. З’явився вісімдесят років тому британський агент полковник Лоуренс — почалася стрілянина. З’явився представник американського президента Хабіб — стрілянина стала ще більша. А ви дивуєтесь.

— Я не дивуюсь, а обурююсь однозначно, — прошелестів містер Ор. — Або нас хочуть злякати, або хочуть налякати. Але американці не знають ні втоми, ні страху. Втомлені або налякані люди не можуть домінувати в світі однозначно.

— А ви хочете домінувати?

— А що нам лишається робити? На американцях лежить глобальна відповідальність.

— Хто ж її поклав на нас?

— Сама лягла, як сказав чоловік моєї середульшої тітки. А тепер або ми йдемо до ресторану, або ми будемо вечеряти.

В ресторані містер Ор виявив, що тут, крім арабської, є також французька кухня, і з бурхливим ентузіазмом став замовляти напої і наїдки, про які Лукас ніколи й не чув.

— Я досі пам’ятаю ланч, який ви з міс Сумітою дали мені в «Перигорі», — сказав він. — Ви такий знавець французької кухні, неначе в ваших жилах тече французька кров.

— В моїх жилах однозначно американська кров, — гордо заявив містер Ор, — але мої предки походять з Франції, департамент Кот Д’Ор.

— Тоді в вашій крові повинно бути золото[37]?

Містер Ор поглянув на Лукаса майже зласкавлено.

— Ти згадав про це напрочуд доречно. Ми на землі, описаній у біблії, а в цій священній книзі золото згадується 415 разів.

— Не знав, що ви такий тонкий знавець біблії!

— Я знавець золота однозначно, бо це те, що забезпечує нашу присутність у світі і помагає захищати атлантичні цінності.

— А як щодо ядерної зброї?

— Вона однозначно існує для стримування червоних.

Далі пішли безглузді словосполучення: «рівновага страху», «атомний щит», «стратегія балансування». Видати, стрілянина на бейрутських вулицях розгальмувала в мозку містера Ора приспаний (чи, може, затаєний?) військовий комплекс, і Лукас з величезним подивом виявив, що уповноважений мирного фонду «Імансипейшн» так і порощить пентагонівськими термінами: стратегічний напрямок, контрудар, дефіле, прорив, розгром.

— Ви часом не відставний генерал? — поцікавився Лукас.

— На жаль, я в армії не служив, бо мені не порадив цього робити чоловік старшої тітки, — обсмоктуючи пірця артишока, смачно поплямкав містер Ор- Але для мене взірцем поведінки і діловитості однозначно були і завжди лишаться офіцери військової розвідки. Ось люди, які не марнують часу!