Олег Авраменко – Принц Ґаллії (страница 114)
— Але я нічого не розумію…
— Зараз ми все пояснимо, — запевнив її Ернан. — Але передусім… Ви не могли б сказати нам, де зараз ваша покоївка?
Жоана знов подивилася на Бланку.
— Кажи! — підбадьорила її та. — Це не пуста цікавість.
— Вона… — нерішуче почала Жоана. — Вона з Александром…
Всі троє — Філіп, Бланка і Ернан — швидко перезирнулися.
— Вона з вашим братом? — перепитав Шатоф’єр.
— Ну… так.
— І він зараз у замку?
— Так… Але він просив нікому не говорити про це. Я пообіцяла… і порушила своє слово.
— Ви правильно зробили, пані, і переконливо прошу вас не засмучуватися з цього приводу… Ви знаєте, де зараз ваш брат?
— Н-ні, не знаю… Чесне слово. Ні найменшого уявлення…
— Проте ви бачилися з ним?
— Так.
— Коли?
— На початку одинадцятої.
— Він приходив до вас?
— Так.
— І ніхто його не бачив?
— Ні, ніхто… Крім мене та Дори, певна річ.
— Дора, це ваша покоївка?
— Так.
— А як ваш брат потрапив до замку?
— Таємним ходом, про який Марґариті нічого не відомо.
— Ви знаєте, де цей хід починається? І куди веде?
— Ні. Я взагалі лише сьогодні дізналася про його існування. — Жоана трохи повагалася, відтак додала: — Александр прийшов зі східної вежі, отже, хід десь там. Це все, що можу вам сказати.
Ернан зітхнув.
— Що ж, гаразд. Повернімося до Дори. Отже, ваш брат узяв її з собою?
— Так.
— Вона одна з його дівчат?
— Мм… Так.
— І давно вона у вас служить?
— Ні, лише тиждень. Це Александр попросив мене взяти її до себе… Ну… Ви ж розумієте…
— Розуміємо, — кивнув Ернан. — А ця Дора звідки?
— Раніше вона служила в кузини Іверо, та коли Гелена довідалася…
— Коли Гелена довідалася, — допомогла їй Бланка, — що її покоївка плутається з Александром, то прогнала її геть.
— Зрозуміло, — сказав Шатоф’єр. — А тепер, пані, я заздалегідь перепрошую за дуже нескромне запитання, я дуже шкодую, що мушу поставити його, але…
Жоана напружилася і зблідла, як полотно. Її пальці вчепилися в поруччя крісла.
— Я слухаю вас, пане, — через силу промовила вона.
— Коли сьогодні ваш брат приходив до вас, про що ви з ним розмовляли?
— Це дуже нескромне запитання, пане ґрафе, — тільки й сказала ґрафівна і закусила нижню губу. Але обличчя її виражало явне полегшення; очевидно, вона чекала куди більш нескромного запитання.
— Пані, — знову заговорив Ернан. — Дуже прошу вас відповісти, задля вашого ж блага. Подивіться на нас — ми всі ваші друзі. Пан Гамільтон, з яким ви твердо вирішили одружитися. Пані Бланка, яку ви трохи побоюєтеся, а проте поважаєте її. Ваш кузен Філіп — він почуває до вас щиру симпатію. І нарешті я — пані Бланка може поручитися за мене. Повірте, я зичу вам тільки добра.
— Довірся ґрафові, Жоано, — підтримала його Бланка. — Довірся всім нам. Я ручаюся за пана де Шатоф’єра і за кузена Філіпа.
Жоана важко зітхнула.
— Гаразд. Я розмовляла з Александром про пана барона.
— То він знає про вас?
— Так, знає.
— І схвалює ваш зв’язок?
— Ну… В душі він проти, однак свою згоду дав.
— На ваш шлюб?
— Так.
— І коли ж?
— Минулого тижня. Але з випробувальним терміном.
— В якому розумінні?
— Александр зажадав, щоб я приховувала це доти, доки він не пересвідчиться в серйозності намірів Рі… пана Гамільтона.
— І ви приховували?
— Так. Хоч… Я мусила довіритися Гелені, щоб… щоб…
— Я знаю, — кивнув Ернан. — Ну, ось ми й дійшли до найделікатнішого моменту в нашій бесіді. Скажіть, пані, як ваш брат ставився до ваших нічних побачень з паном бароном?
Жоанині щоки спалахнули яскравим рум’янцем сорому. Вона прикрила лице руками, ладна зараз же провалитися крізь землю.
— Він не схвалює цього. Тому він і приїхав сюди… попередити, що я не повинна…
— І ви пообіцяли йому?
— Так.
— Проте, як видно, ви й не думали дотримуватися своєї обіцянки.
— Ні, що ви! Я збиралася все пояснити Річардові й попросити його піти звідси. Як я можу не послухатися Александра, він такий добрий до мене.
— Добрий! — вражено прошептала Бланка. — Вона вважає його добрим!… Боже мій!…