Нил Шустерман – Шторм (страница 61)

Хлопчик почав махати в повітрі рукою, наче тримаючи ножа.

— Я теж хочу колись стати жецем! — сказав він, і тому точно ним не стане. Хіба в його регіоні пануватимуть женці нового ладу.

Коли приїхав ліфт, Анастасія спробувала зайти, але її зупинив жнець Сенека.

— Він їде нагору, — знуджено заговорив він.

— А ми не піднімаємося?

— Звісно ж, ні.

Вона глянула на жницю Кюрі, яка взагалі не здавалася здивованою.

— То нас селять у підвалі?

Жнець Сенека посміявся з такої заяви і навіть не відповів.

— Ти забуваєш, що ми на плавучому острові, — зауважила жниця Кюрі. — Третина міста розташована під водою.

Їхній номер виявився на сьомому підрівні й мав панорамне вікно, за яким сновигали яскраві тропічні рибки. Це був неймовірний краєвид, який частково закривала фігура перед вікном.

— О, ви прибули! — мовив Ксенократ, підходячи для привітання.

Обидві жниці мали не надто теплі стосунки зі своїм колишнім верховним клинком. Анастасія так і не пробачила йому звинувачення у вбивстві женця Фарадея — але потреба в дипломатії переважала її особисту схильність тримати образу.

— Ми не очікували вашого особистого вітання, ваше високопреосвященство, — сказала жниця Кюрі.

Він потис їм долоні, як завжди, обхоплюючи своїми двома.

— Ну, так, я б не міг зробити цього у своїй резиденції. Це б стало проявом фаворитизму у справі вибору мідмериканського верховного клинка.

— Але ж ви тут, — зауважила Анастасія. — Це означає, що ви підтримуєте нас у цьому слуханні?

Ксенократ зітхнув.

— На жаль, верховний клинок Кало попросила мене взяти самовідвід. Їй видається, що я не можу бути неупередженим — боюся, вона має рацію.

Він затримав свій погляд на жниці Кюрі, і здалося, що на якусь мить впав його внутрішній захист. Він здавався справді чесним.

— Марі, ми з вами не завжди знаходили спільну мову, але Ґоддард, безперечно, стане катастрофою. Я справді сподіваюся, що ваше слухання щодо нього завершиться успіхом — і хоча мені заборонено голосувати, я за вас вболіватиму.

Анастасія відзначила собі, що це ніяк не допоможе. Вона не знала інших шістьох великих згубників, їй про них лише розповідала жниця Кюрі. Двоє симпатизували ідеалам нового ладу, двоє були проти нього, а двоє були темними конячками. Слухання могло пройти як завгодно.

Заворожена краєвидом, Анастасія відвернулася від інших женців. Це приємно відволікало від цього неминучого моменту. Було б добре стати такою, як ті риби: не мати жодних турбот, окрім як вижити і вписатися у зграю. Просто бути частиною цілого, а не ізольованим індивідом у ворожому світі.

— Вражає, правда? — підходячи до неї, сказав Ксенократ. — Ендура є величезним штучним рифом, а морські організми в радіусі двадцятьох миль мають наніти, що дозволяє нам їх контролювати, — він узяв зі столу планшет. — Спостерігати.

Він кілька разів постукав по склу, і кольорові рибки розчистили шлях, наче розсунули завіси. За мить океан перед ними наповнили оманливо заспокійливі медузи, які хвилеподібно рухалися за величезним ілюмінатором.

— Можна на будь-що змінити живий краєвид, — простягнув їй планшет Ксенократ. — Ось, спробуй.

Анастасія взяла планшет і відіслала медуз геть. Тоді знайшла в меню те, що шукала. Наблизилася одна рифова акула, а тоді ще одна і ще, доки вони не опинилися повсюди. Пропливла повз тигрова акула, бездушно дивлячись на них крізь ілюмінатор.

— Ось, — сказала Анастасія. — Набагато точніша картина нашої теперішньої ситуації.

Великого згубника Ксенократа це не розвеселило.

— Ніхто й ніколи не звинуватить вас у наявності оптимізму, міс Терранова, — сказав він, навмисно використовуючи її справжнє ім’я як непряму образу.

Він відвернувся від наповненого акулами краєвиду.

— Побачимося з вами обома завтра під час слухання. А поки що я організував для вас приватний тур містом і чудові місця на сьогоднішню оперу. Здається, це «Аїда».

І хоча ні Анастасія, ні Марі не були морально на таке налаштовані, вони не відмовилися від запропонованого.

— Можливо, нам якраз потрібен наповнений приємними розвагами день, — мовила Марі, коли Ксенократ пішов. Тоді вона забрала в Анастасії планшет і розігнала хижий пейзаж.

Залишивши жниць Анастасію та Кюрі, його преосвященство великий згубник Ксенократ оглядав свої володіння у скляному пентгаузі на даху Північномериканської вежі, яку йому подарували після отримання статусу великого згубника. Це була одна з сімох таких резиденцій, кожна містилася на даху веж великих згубників навколо центрального ока Ендури. Всередині ока прибували й відпливали розкішні субмарини; водні таксі розвозили людей; прогулянкові судна рухалися туди й сюди. Ксенократ міг роздивитися, як на гідроциклі катався один жнець на відпочинку, який і досі не зняв мантії, а це було не найкращою ідеєю. Тканина діяла як парашут, піднімаючи його з краю гідроцикла і відкидаючи у воду. Ідіот. Цитадель женців проклята ідіотами. Їх, можливо, й благословили мудрістю, але їм украй не вистачало здорового глузду.

Крізь скляний дах на Ксенократа струменіло сонце, і він наказав слузі спробувати опустити жалюзі. Штора, яка по-справжньому заблокує сонце, завжди здавалася недоречною, а викликати ремонтника було фактично неможливо — навіть для великого згубника.

— Це трапилося зовсім нещодавно, — повідомив йому слуга. — З часу вашого приїзду все просто перестало як слід працювати.

Наче ця чума функціонального збою якось трапилася через Ксенократа.

Він успадкував цього слугу від великого згубника Гемінґвея. З ним мали самозібратися лише женці, які йому служили, а обслуга залишилася. Це надавало почуття неперервності — хоча Ксенократ підозрював, що він зрештою їх усіх замінить, щоб не почуватися, наче вони завжди порівнюють його зі своїм попереднім роботодавцем.

— Я вважаю безглуздим, що дах цих апартаментів мусить бути скляним, — уже не вперше зауважив Ксенократ. — Я почуваюся, наче на вітрині для кожного літака й літуна з реактивним ранцем, які пролітають угорі.

— Так, але ж кришталевий вигляд шпилів вежі просто чарівний, правда ж?

Ксенократ на це хмикнув.

— Хіба форма не має відповідати функції?

— Не в Цитаделі женців, — відповів його слуга.

Тож тепер Ксенократ досягнув сяйливої вершини світу. Кульмінації всіх його життєвих амбіцій. Але навіть зараз він продовжував планувати свій наступний успіх. Колись він стане всесвітнім верховним клинком. Навіть якщо доведеться чекати, поки самозберуться всі інші великі згубники.

Навіть на цій високій посаді він відчував смиренність, якої не чекав. Він перейшов від наймогутнішого женця Мідмерики до наймолодшого женця у Світовій раді — і хоча інші шестеро великих згубників затвердили його на посаді, це не означало, що вони були готові ставитися до нього, як до рівного. Навіть на такому високому рівні потрібно було трудитися і заслужити на повагу.

От, наприклад, після його затвердження, вже на наступний день після того, як самозібралися жнець Гемінґвей і його женці-заступники, верховний клинок Кало зробила йому безцеремонне зауваження в присутності решти великих згубників.

— Так багато важкої тканини, певне, надзвичайно заважає, — сказала вона про його мантію. — Особливо тут, на широтах штильового пояса. Вам варто, — додала вона абсолютно серйозно, — позбутися бодай її частини.

Вона, звісно ж, мала на увазі не те, що йому варто перейти на легшу тканину, а те, що йому потрібно її так багато. Після цього коментаря він почервонів, наче буряк, і верховний клинок розсміялася.

— Ксенократе, ви немов херувим, — сказала вона.

Того вечора спеціаліст з оздоровлення відрегулював його наніти так, щоб значно пришвидшити обмін речовин. Перебуваючи на посаді верховного клинка Мідмерики, Ксенократ навмисно підтримував таку значну вагу. Він був показним, і це додавало йому статечності. Але тут, поміж великих згубників, він почувався, наче ожирілий малюк, якого останнім обирають у команду на уроці фізкультури.

— З налаштованим на максимум метаболізмом вам знадобиться від шістьох до дев’ятьох місяців, щоб досягти оптимальної ваги, — сказав йому спеціаліст з оздоровлення. Це триватиме значно довше, ніж у нього вистачає терпіння, але Ксенократ не міг нічого змінити. Ну, йому принаймні непотрібно було приборкувати свій апетит чи займатися спортом, як робили в смертні часи.

Поки він міркував над своїм животом, що почав зменшуватися, і над безумствами женців унизу, його слуга повернувся трохи схвильований.

— Пробачте, ваша світлосте. У вас гість.

— А я хочу його бачити?

В слуги помітно підскочив борлак.

— Це жнець Ґоддард.

Ґоддард був останній, кого Ксенократ хотів бачити.

— Скажи йому, що я зайнятий.

Але слуга ще не встиг піти, щоб переказати повідомлення, як увірвався Ґоддард.

— Ваше високопреосвященство! — радісно заговорив він. — Сподіваюся, я вам не завадив.

— Завадили! — каже Ксенократ. — Але ви вже тут, тож я нічого не вдію.

Він помахом руки відіслав слугу геть, примирившись із тим, що цієї зустрічі не уникнути. Як там кажуть тоністи? «Того, що приходить, неможливо уникнути».

— Ніколи не бачив апартаментів великого згубника, — мовив Ґоддард, походжаючи вітальнею і роздивляючись усе, від меблів до витворів мистецтва. — Надихає!

Ксенократ не марнував часу на теревені.