— Ти станеш чудовим верховним клинком, — захоплено мовить Фарадей.
— Ну, — каже Кюрі, — я маю подолати одну перешкоду.
— Вам усе вдасться, Марі, — запевняє Анастасія.
— І, — додає Фарадей, — гадаю, що ти станеш її першою заступницею.
Муніра зводить брови, вочевидь, трохи вагаючись. Анастасія помічає її міміку.
— Третьою заступницею, — виправляє Анастасія. — Першу й другу посади займуть Сервантес і Мандела. Зрештою, я й досі лише молодша жниця.
— І на відміну від Ксенократа, я не делегуватиму своїх заступників на периферію, щоб займалися дрібницями, — каже Кюрі.
Мене радує, що жниця Кюрі вже говорить, як верховний клинок. Навіть не маючи контакту з Цитаделлю женців, я можу впізнати гідного лідера. Ксенократ був лише функціональним. Ці часи вимагають когось визначного. Мені не відомий результат голосування, бо мені недоступний сервер Цитаделі женців, тож можу лише сподіватися, що жниця Кюрі здобуде перемогу або під час виборів, або після проведення слухання.
— Хай як приємно тебе бачити, Майкле, але мені здається, це не візит увічливості, — мовить жниця Кюрі. Вона зупиняється, щоб роззирнутися, лише на мить поглянувши на чоловіка, який сидить за кілька столиків, сьорбаючи чай. Той «чоловік» зараз тільки вдає, що сьорбає чай, бо його внутрішній сечовий міхур уже переповнений і його варто спорожнити.
— Ні, це не візит увічливості, — визнає жнець Фарадей, — і пробачте, що витягнув вас так далеко від дому, але мені здалося, що зустріч у Мідмериці може привернути непотрібну увагу.
— Мені подобається Східна Мерика, — каже Кюрі, — особливо прибережні регіони. Я нечасто тут буваю.
Вони з Анастасією чекають, поки Фарадей пояснить суть цих зборів. Мені особливо цікаво, як він порушить тему того, навіщо їх скликав. Я уважно слухаю.
— Ми виявили дещо неймовірне, — почитає Фарадей. — Коли почуєте, що я маю вам сказати, то вирішите, що я з’їхав з глузду, але, повірте, це не так, — він на мить зупиняється і переводить погляд на свою асистентку. — Муніро, оскільки саме ти зробила це відкриття, то, може, будеш така ласкава і введеш у курс наших друзів?
— Звісно, ваша честе.
Тоді жінка дістає поштрихований маршрутами польотів знімок Тихого океану. Там чітко видно місце, яке не перетинав жоден літак. Ця порожнеча мене не хвилює. Мені ніколи не було потрібно прокладати маршрути літаків над цією точкою відкритого моря, бо існують кращі шляхи, де можна отримувати перевагу від сильніших вітрів. Єдина річ, яка мене турбує, це те, що я ніколи раніше цього не помічав.
Вони висувають свою теорію, що ця локація — це міфічна країна Нод, а також запобіжник женців на той раз, якщо сама ідея жнецтва провалиться.
— Гарантії немає, — уточнює Муніра. — Ми точно знаємо лише про існування цієї сліпої зони. Ми вважаємо, що засновники запрограмували Шторм ігнорувати її існування якраз перед набуттям свідомості. Вони сховали її від решти світу. Ми можемо лише здогадуватися чому.
Ця теорія взагалі не турбує мене. Однак я знаю, що мала б. Тепер мене турбує те, чому мене це так мало турбує.
— Пробач, Майкле, але в мене є невідкладніші турботи, — каже йому жниця Кюрі. — Якщо Ґоддард стане верховним клинком, то це відчинить двері, які неможливо буде зачинити.
— Женче Фарадей, вам варто поїхати з нами до Ендури, — наполягає Анастасія. — Великі згубники вас послухають.
Але Фарадей, звісно ж, відмовляється від запрошення, хитаючи головою.
— Великим згубникам уже відомо, що відбувається, і вони розділені в тому, який напрямок має обрати Цитадель женців, — він зупиняється, щоб поглянути на карту, яка й досі перед ними розгорнута. — Якщо Цитадель женців порине в сум’яття, то захисний механізм засновників може стати єдиною надією на її порятунок.
— Ми навіть не знаємо, який той захисний механізм! — підкреслює Анастасія.
— Єдиний спосіб — це дізнатися, — відповідає на це Фарадей.
Серцебиття жниці Кюрі пришвидшується з сімдесяти двох до вісімдесяти чотирьох ударів на хвилину, швидше за все, в результаті викиду адреналіну.
— Якщо якась частина світу сотні років залишалася захованою від решти світу, то не відомо, що ви там знайдете. Її не контролює Шторм, тобто там, цілком можливо, буде небезпечно — навіть смертельно небезпечно, а якщо це так, то там не буде центру відродження, щоб вас оживити.
Мені приємно, що жниця Кюрі дивиться на ситуацію з достатньою перспективою, щоб вважати мою відсутність небезпечною. Однак особисто мені те місце небезпечним не здається. Це не стає для мене проблемою. А мало б. Я відмічаю собі, що маю виділити значну кількість часу на обробку даних для аналізу моєї незвичної відсутності занепокоєння.
— Так, ми зважили на небезпеку, — підтверджує Муніра. — Саме тому ми спершу поїдемо до старого округу Колумбія.
На згадку про старий округ Колумбія у жниці Кюрі змінюється вся фізіологія. Там пройшли її найсумнозвісніші збирання, переш ніж я поділив Північну Мерику на більш контрольовані регіони. Хоча я ніколи не просив її втручатися у процес ліквідації корумпованих залишків смертного уряду, не можу заперечувати, що це полегшило мені завдання.
— Навіщо туди їхати? — питає вона, не приховуючи огиди. — Там лише руїни і спогади, до яких краще не вертатися.
— У Вашингтоні є історики, які наглядають за старою Бібліотекою Конгресу, — пояснює Муніра. — Паперові томи, в яких можуть бути речі, котрі ми не можемо знайти у другорядному мозку.
— Я чула, що там аж кишить лихочинцями, — говорить Анастасія.
Муніра бундючно на неї зиркає.
— Я, можливо, й не жниця, але колись була ученицею женця Бен-Гуріона. Я здатна захиститися від лихочинців.
Жниця Кюрі накриває руку Фарадея своєю, і це також трохи пришвидшує його серцевий ритм.
— Майкле, почекай, — благає вона. — Почекай до завершення слухання. Якщо воно пройде так, як ми сподіваємося, я зможу організувати офіційну експедицію до сліпої зони. А якщо ні, то приєднаюся до тебе в цих пошуках, бо якщо Цитаделлю женців керуватиме Ґоддард, я там не залишуся.
— Марі, це не може чекати, — каже Фарадей. — Боюся, що для женців усе щодня лише погіршується — не лише в Мідмериці, а й усюди. Я відслідковував безладдя всередині регіональних цитаделей женців, що відбуваються по всьому світу. У Верхній Австралії женці нового ладу називають себе орденом Подвійного Орла і стають лише популярнішими. У Транссибіру цитадель женців розколюється на півдесятка конфронтуючих фракцій, а в чилоаргентинському регіоні вони, хоча й заперечують це, перебувають на межі громадянської війни.
Спостерігаючи і слухаючи, я підсумував це і навіть більше. Я радію, що дехто ще зумів помітити глобальну картину й те, що вона може означати.
Тепер я помічаю неоднозначні почуття Анастасії — вона розривається між позиціями двох наставників.
— Якщо женці-засновники вирішили, що краще прибрати це місце з пам’яті, можливо, нам варто це поважати.
— Вони хотіли його приховати, — втручається Муніра, — але вони не планували, щоб воно зникло зі світу!
— Вам не відомо, що задумали засновники! — заперечує Анастасія. Ці двоє, вочевидь, не можуть одна одну терпіти, наче сестри, які борються за батьківську увагу. Офіціант починає, не запитавши, прибирати зі столу порожні чашки, і це на мить збиває жницю Кюрі з пантелику. Вона звикла до набагато шанобливішого ставлення — але, одягнувши звичайний одяг та скрутивши своє довге срібне волосся у вузол, тут вона є звичайним клієнтом.
— Отже, я бачу, що ми ніяк не можемо змінити твою думку щодо цієї подорожі, — мовить жниця Кюрі, коли офіціант іде. — То чого тобі від нас потрібно, Майкле?
— Я лише хочу, щоб ви знали, — каже їй він. — Ви будете єдині, кому відомо про наше відкриття… і що ми туди вирушили.
Що, звісно, не цілковита правда.
Третя розмова не настільки важлива для світу, але надзвичайно важлива для мене.
Вона відбувається у тоністському монастирі, якраз посеред Мідмерики. В будівлі монастиря вмонтовані мої непримітні камери й мікрофони. Хоча тоністи тримаються подалі від женців, до мене вони так не ставляться, бо я захищаю їхнє право існувати в світі, де більшість людей бажає протилежного. Вони менше, ніж інші, зі мною спілкуються, але знають, що я готовий допомогти їм, якщо і коли в цьому з’явиться потреба.
Сьогодні в монастир навідується жнець. Це ніколи не віщує нічого доброго. На початку Року капібари я був змушений спостерігати за винищенням женцем Ґоддардом і його учнями більш як сотні тоністів у їхньому монастирі. Я міг лише дивитися, доки мої камери, на щастя, розтанули в полум’ї. Можу лише сподіватися, що ця зустріч буде інакшою.
Женцем виявляється високоповажний жнець Сервантес, який раніше входив до Франкоіберійської цитаделі женців. Він уже давно її полишив і натомість пристав до Мідмериканської цитаделі. Це дозволяє мені сподіватися, що це не збирання — бо збирання тоністів було причиною його переїзду.
Ніхто не вітає його біля довгої цегляної колонади, яка позначає вхід до монастиря. Мої камери крутяться, щоб за ним простежити — женці називають це «мовчазним вітанням» і навчилися ігнорувати.
Він продовжує йти, наче знає куди, хоча це й не так: звичайна манера женців. Він знаходить гостьовий центр, де за столом сидить тоніст на ім’я брат Макклауд, що роздає брошури та пропонує співчуття будь-якій загубленій душі, яка сюди забрідає, шукаючи сенс життя. Піщано-коричнева тканина мантії женця Сервантеса дуже схожа на суконний одяг тоністів болотяного відтінку. Завдяки цьому він їм не настільки неприємний.
