Нил Шустерман – Шторм (страница 56)
— Ти серйозно? І проґавити шанс жбурнути його під ноги великих згубників під час слухання щодо мене? Відвези його до автономного центру відродження. Хочу, щоб він повернувся якнайшвидше, і я знову його прикінчу.
Тоді Ґоддард пішов геть.
Коли він зник, Ренд поглянула на Рована: він був на сто відсотків тимчасово мертвий. У нього були розплющені очі, а на вустах і досі залишалася зухвала посмішка. Колись Ренд ним захоплювалася — навіть заздрила йому, бо Ґоддард приділяв йому так багато уваги під час навчання. Вона знала, що Рован зовсім не такий, як вони з Ґоддардом. Підозрювала, що він може зламатися, — але ніколи не очікувала, що це трапиться так грандіозно. Ґоддард міг звинувачувати лише себе, що поклався на хлопчину, якого жнець Фарадей обрав за співчутливість.
Айн не надто вірила в співчуття. Ніколи нікому не співчувала. Вона цього не розуміла, і її обурювали ті, хто в це вірив. Тепер Рована Даміша як слід покарають за його мрійливі ідеали.
Вона обернулася до охоронців, які просто стовбичили, точно не знаючи, як діяти.
— Що з вами не так? Ви ж чули женця Ґоддарда! Відвезіть його до центру відродження.
Коли Рована забрали з апартаментів, незворушний домашній робот очистив мат від крові, й Айн сіла в крісло, з якого могла милуватися неймовірним краєвидом. Хоча Ґоддард майже ніколи її не хвалив, вона знала, що обрала правильне місце для їхнього повернення. Техаська Цитадель женців не чіпає їх, доки вони тут нікого не збирають, а камери Шторму працюють лише в загальних місцях, і тому тут простіше не потрапляти йому на очі. До того ж простіше знайти автономні місця, як-от центр відродження, до якого зараз прямував Рован. Там нічого не питають, доки їм платять, і хоча у всьому світі женці все отримують безкоштовно, але автономія — це автономія. Ренд відчепила один з нижніх смарагдів, біля облямівки мантії, та передала охоронцю, щоб заплатити за Рована в центрі відродження. Цього було більш ніж достатньо, щоб покрити вартість.
Айн ніколи не була інтриганкою. Вона надавала перевагу життю одним днем, слухалася імпульсу, її мотивувала примха. В дитинстві батьки називали її блукаючим вогником, і вона насолоджувалася тим, що цей вогник смертоносний. Однак тепер вона спробувала, як воно — бути розробником довгострокового плану. Вона гадала, що буде просто відступити і дозволити Ґоддарду знову керувати після його відновлення — бо те, що з ним відбулося, було більше схоже на відновлення, ніж на відродження, — але їй здавалося, що його темперамент і нехарактерну імпульсивність варто підкоригувати. Чи походить ця імпульсивність з дев’яноста трьох відсотків Тайґера Салазара? Вони обоє були зарозумілі, це точно. Але наївність Тайґера замінив характер Ґоддарда. Айн мала визнати, що її тішила простодушність і незрілість Тайґера. Але коліщатка великого задуму завжди перемелюють невинність — а за розрахунками Айн, Ґоддард просував справді великий задум, який її хвилював. Жнецтво без обмежень. Світ забаганок без наслідків.
Проте розставання з Тайґером Салазаром виявилося набагато складнішим, ніж вона очікувала.
Коли повернулися охоронці, то повідомили їй, що Рована відродять не раніше, ніж за через тридцять шість годин, і вона пішла розповісти про це Ґоддардові. Вона заскочила його, коли той виходив з ванної, щойно прийнявши душ. Він лише мінімально загорнувся в рушник.
— Натхненний матч, — сказав він. — Наступного разу я його переможу.
Після цього вона некомфортно здригнулася. Так завжди говорив Тайґер.
— Він повернеться за півтори доби, — повідомила вона, але Ґоддард уже перейшов на іншу тему.
— Айн, я починаю бачити в нашій ситуації вигоду. Стара гвардія цього не усвідомлює — але всередині цієї огидної устриці вони могли передати мені перлину. Хочу, щоб ти знайшла мені найкращих інженерів.
— Ви вже зібрали всіх найкращих інженерів, — нагадала вона йому.
— Ні, не ракетних конструкторів чи інженерів з побудови двигунів — мені потрібні інженери-конструктори. Ті, хто розуміється на динаміці великих будівель. А ще програмісти. Але не ті програмісти, які віддані Цитаделі женців чи Шторму.
— Я попитаю.
Він трохи помилувався на себе у високому дзеркалі, а тоді помітив, що вона теж дивиться, — побачив, як саме вона це робить. Айн вирішила не відводити погляду. Він розвернувся й підійшов на кілька кроків ближче.
— Тобі ця будова тіла подобається?
Вона змусила себе лукаво посміхнутися.
— Коли це я не насолоджувалася гарно розвиненим чоловіком?
— І ти… насолоджувалася цим тілом?
Вона більше не могла тримати зоровий контакт і відвела погляд.
— Ні, не цим.
— Ні? Айн, це на тебе не схоже.
Тепер вона почувалася оголеною. Та все одно приховала це за широкою посмішкою.
— Можливо, я хотіла почекати, доки воно все стане вашим.
— Гм-м, — зронив він, наче це була проста цікавість. — Я справді помічаю, що це тіло має досить сильний потяг до тебе.
Тоді він пройшов повз неї, одягнув свою мантію і вийшов, залишивши її оплакувати втрачену можливість.
37
Численні смерті Рована Даміша
Рован вів лік на стіні своєї спальні. Це був рахунок не днів, а смертей. Рован перемагав у кожному бою з Ґоддардом, і той щоразу безцеремонно вбивав його, лютуючи через свій програш. Це вже перетворювалося на заїжджений жарт.
— Ваша честе, як ви зробите це сьогодні? — казав Рован, перетворюючи шанобливе звертання на глузування. — Може, цього разу вигадаєте щось кмітливіше?
Рахунок дійшов до чотирнадцятьох. Лезо, куля, груба сила — для Рованового вбивства Ґоддард використав усі методи. Все, крім отрути, яку так зневажав Ґоддард. Він прикрутив больові наніти Рована, щоб той відчував увесь діапазон агонії. Навіть після цього Ґоддард так лютував після кожної поразки, що не міг стриматися від негайного вбивства Рована, тобто його страждання ніколи довго не тривали. Він морально налаштовувався терпіти біль, лічив до десятьох і завжди помирав, навіть не дорахувавши до кінця.
Шторм говорив з ним перед чотирнадцятим відродженням у автономному центрі відродження, який, вочевидь, був не настільки автономний, як здавалося. Рован знав, що це не сон: тут була інша чіткість й інтенсивність, ніж у снах. Він нагрубіянив Шторму. Він про це жалкував, але вже ніяк не міг цього змінити. Той зрозуміє. Шторм завжди розумів і співчував.
Його головним висновком після короткої розмови з керівною структурою Землі стало не усвідомлення того, що він здатен змінити світ, а те, що він цього ще не зробив. Усі ці вбиті ним корумповані женці — це нічого не змінило. Жнець Фарадей мав рацію. Напрямок припливу неможливо змінити, плюючи в море. Неможливо знищити бур’яни на полі, коли з них уже висипалося насіння. Може, Фарадеєві пошуки створеного засновниками запобіжного механізму принесуть зміну, якої не могло принести вбивство поганих женців.
Коли Рован розплющив очі після свого чотирнадцятого відродження, на нього чекала жниця Ренд. А раніше на нього ніхто не чекав. Зрештою прийшла б медсестра, перевірила показники, вдала би байдужість, тоді покликала б охоронців його забрати. Але не цього разу.
— Що ти тут робиш? — запитав він. — Сьогодні в мене день народження?
А тоді усвідомив, що це можливо. Він втрачав так багато днів між відродженнями, що навіть не уявляв, яка сьогодні дата.
— Як ти продовжуєш це робити? — хотіла знати вона. — Раз за разом повертаєшся готовим до наступного двобою — мені аж гидко, — підвелася вона. — Ти маєш бути розчавленим! Мене бісить, що це не так!
— Мені приємно, що тобі неприємно.
— Дай йому перемогти! — наполягала вона. — Це все, що ти маєш зробити!
— А що тоді? — сідаючи, мовив Рован. — Коли він переможе, то не матиме жодної причини залишати мене живим.
Ренд змовкла.
— Ти потрібен йому живим, щоб під час проведення слухання здати тебе на милість великих згубників.
Після його першого відродження Ренд дотримала обіцянку: розповіла про події на конклаві. Про вибори верховного клинка і про те, як Сітра попсувала їхні плани.
— І великі згубники виявлять милість — зберуть мене швидко.