Нил Шустерман – Шторм (страница 55)

Я замінив природу чимось набагато кращим: уважним і продуманим наміром. Тепер світ перетворився на розкішний і барвистий сад.

Обізвати мене неприродним — зробити мені неабиякий комплімент. Бо я вищий за природу

Було неможливо вгамувати Ґоддардову лють.

— Слухання! Мені слід порвати на клапті те мале зухвале дівчисько в бірюзовому, щоб від неї нічого не залишилося для відродження!

Після закінчення конклаву Ренд полетіла за Ґоддардом сходами капітолію, відклавши власну лють на потім, щоб зараз угамовувати його.

— Сьогодні ввечері ми маємо зустрітися з прихильними до нас женцями, — сказала йому вона. — Вони цілий рік вас не бачили, а в Цитаделі женців й досі оговтуються після вашої появи.

— Мені байдуже до спілкування з женцями, дружні вони чи ні, — відповів їй Ґоддард. — Просто зараз я хочу зробити лише одне — і вже давно час для цього!

Тут він розвернувся до справді відданих прихильників, які чекали до завершення конклаву, щоб хоч зиркнути на женців. Ґоддард витягнув з мантії кинджал і пішов до чоловіка, який ні про що не підозрював. Чоловіка зібрали одним спрямованим угору ударом ножа, і його кров заплямувала сходи. Всі навколо почали розбігатися, немов щурі, але він спіймав людину, що опинилася найближче. Жінку. Йому було байдуже, ким вона була чи який внесок зробила в цей світ, якщо взагалі щось зробила. Для Ґоддарда вона означала лише одне. На ній було товсте зимове пальто, але лезо проштрикнуло його без особливого опору. Вона лише коротко скрикнула, перш ніж упасти на землю.

— Ґоддарде! — заволав один з женців, які покидали конклав. Жнець Бор, дратівливо нейтральний чоловік, який ніколи не ставав на чийсь бік. — Ти що — взагалі не маєш совісті? Вияви пристойність!

Ґоддард різко до нього обернувся, і Бор позадкував від нього так, наче той може напасти.

— Хіба ти не чув? — прогорлав Ґоддард. — Я взагалі не Ґоддард. Я лише на сім відсотків я!

Й він убив ще одного очевидця, що спускався сходами.

Його відтягнула саме Айн і всадовила в лімузин.

— Уже все? — сказала вона, не приховуючи роздратування, коли вони почали від’їжджати. — Чи нам варто зупинитися біля бару, випити і зібрати всіх відвідувачів?

Він тицьнув на неї пальцем так само, як раніше тицяв на Ксенократа. То був застережливий палець жаху Ґоддарда.

«Тайґерів палець», — подумала вона, але якнайшвидше витіснила цю думку з голови.

— Я не схвалюю твоєї поведінки! — прогарчав він.

— Ти тут завдяки мені! — нагадала вона йому. — Не варто цього забувати.

Йому знадобився час, щоб заспокоїтися.

— Нехай в адміністрації Цитаделі женців знайдуть рідних тих людей, яких я щойно зібрав. Якщо вони захочуть отримати імунітет, то мають прийти до мене. Я не повернуся до Фулкрума, доки не стану верховним клинком після завершення слухання.

На самому світанку Рована збудили Ґоддардові найманці.

— Підготуйся до поєдинку, — повідомили вони, а за п’ять хвилин повели на веранду, де чекали Ренд із Ґоддардом. Ренд була у своїй мантії, а Ґоддард стояв без взуття та з оголеним торсом: одягнув лише широкі шорти, що були того ж відтінку синього, що його мантія, але, на щастя, не інкрустовані діамантами. Рован не бачив Ґоддарда, відколи той вперше з’явився в його кімнаті, ледь рухаючись у тому хитромудрому інвалідному візку. Минув лише тиждень, а він уже керував Тайґеровим тілом, наче своїм. Рованові здалося, що якби він щось поїв, то зараз би виблював, але цього разу вирішив не проявляти своїх емоцій. Якщо Ґоддард живиться його стражданнями, то Рован не підкидатиме йому поживи.

Рован знав, який це був день: феєрверки минулого тижня символізували початок нового року. Сьогодні було восьме січня. Вчора був конклав. Тобто вже закінчилася дія його імунітету.

— Вже повернулися з конклаву? — мовив Рован, вдаючи зухвальство. — Я гадав, ви кілька днів пограєте у воскресіння.

Ґоддард його проігнорував.

— Я чекав на спаринг з тобою, — мовив Ґоддард, і вони почали один навколо одного кружляти.

— Звісно, — мовив Рован. — Буде, як раніше, в маєтку. Я сумую за старими добрими часами, а ви?

В Ґоддарда лише трішки смикнулися губи, але він посміхнувся.

— Все пройшло так, як ви хотіли? — дражнив Рован. — Вас прийняли з розкритими обіймами в Цитаделі женців?

— Стули рота! — втрутилася Ренд. — Ти тут, щоб битися, а не теревенити.

— О-о-о, — мовив Рован. — Здається, все пішло не за планом! Що трапилося? Ксенократ вас викинув геть? Вас відмовилися приймати назад?

— Якраз навпаки, нас дуже душевно прийняли, — сказав Ґоддард. — Особливо коли я розповів їм, як мій жалюгідний учень нас зрадив і намагався вбити. Як бідолашні Хомський і Вольта стали жертвами так званого женця Люцифера. Я пообіцяв їм, що доправлю тебе просто в їхні сердиті ручки. Але, звісно, тільки коли буду готовий.

Рован зрозумів, що це не вся історія. Він знав, коли Тайґер бреше. Він завжди чув це в його голосі, й це не змінилося, коли говорив Ґоддард. Але хай що там трапилося насправді, з Ґоддарда він цього не витягне.

— Айн стане арбітром, — кинув Ґоддард. — І я планую бути безжальним.

Тоді Ґоддард кинувся вперед. Рован ніяк не захищався. Ніяк не відбивав атаки. Ґоддард повалив його на землю. Притис до підлоги. Айн зарахувала поєдинок на користь Ґоддарда. Це було занадто просто — і Ґоддард знав.

— Гадаєш, що можеш викрутитися, не відбиваючись?

— Я бажаю злити матч з бокатору — це мій привілей, — сказав Рован.

— Ти не маєш тут привілеїв, — прогарчав Ґоддард. Він знову атакував, і Рован знову поборов власні інстинкти самозахисту й розслабив тіло. Ґоддард звалив, його немов маріонетку, і розлютився.

— Дідько, відбивайся!

— Ні, — спокійно відповів Рован. Він зиркнув на Ренд, яка навіть трішки посміхалася, хоча й перестала, щойно він на неї глянув.

— Якщо не будеш зі мною спарингувати, я зберу всіх дорогих тобі людей! — сказав Ґоддард.

Той знизав плечима.

— Не вийде. Жнець Брамс уже зібрав мого батька, а решта моєї родини має імунітет на наступні одинадцять місяців. А Сітру ви вбити не можете — вона вже довела, що занадто кмітлива для цього.

Ґоддард знову на нього кинувся. Цього разу Рован просто впав на землю, схрестивши ноги.

Ґоддард відступив. Гепнув кулаком об стіну. Залишив там вм’ятину.

— Я знаю, що змусить його битися, — заговорила Ренд і вийшла вперед, звертаючись до Рована. — Якнайкраще прояви себе в бою проти Ґоддарда, і ми розповімо, що трапилося на конклаві.

— Ти цього не зробиш! — заперечив Ґоддард.

— Хочеш справжній поєдинок чи ні?

Ґоддард завагався, а тоді здався.

— Ну гаразд.

Рован підвівся. В нього не було причини вірити, що вони дотримають слова, але хай як йому хотілося відмовитися битися проти Ґоддарда, та Рован також хотів отримати шанс його перемогти. Бути до нього так само безжалісним.

Ренд оголосила новий матч. Вони двоє почали ходити колами. Ґоддард знову напав перший, але цього разу Рован ухилився і поцілив у нього ліктем. Ґоддард уже посміхався, усвідомивши, що бій справді відбувається.

Поки вони жорстоко боролися, Рован зрозумів, що Ґоддард мав рацію. Було важко перемогти комбінацію Тайґерових м’язів і Ґоддардової кебети. Але Рован не збирався подарувати Ґоддардові цей день. Не зараз. Ніколи. Коли справа стосувалася бокатору, Рован чудово витримував тиск, і цей день не стане винятком. Він провів серію прийомів, після яких Ґоддард почав задкувати, аж доки Рован не кинув його на підлогу й не притиснув до неї.

— Здавайся! — закричав Рован.

— Ні!

— Здавайся!

Але Ґоддард не здався, тож його програш визнала Ренд.

Тоді, щойно Рован його відпустив, Ґоддард почимчикував до шафки, витягнув пістолет і притиснув Рованові до ребер.

— Нові правила, — сказав він і натиснув на гачок, пустивши кулю, що розірвала Рованове серце і розтрощила лампу на тому боці кімнати.

Рована почала охоплювати темрява, але він устиг ще розсміятися.

— Шахрай, — мовив Рован і помер.

— Ах… брудно, — відреагувала жниця Ренд.

Ґоддард уклав пістолета їй у руку.

— Ніколи не завершуй матчу, доки я не дозволю.

— То це й усе? — поцікавилася вона. — Це було збирання?