Нил Шустерман – Шторм (страница 5)

Він не договорив. Жниця Анастасія сіла поруч з ним і почала чекати, дозволивши йому вести в цьому танці.

— Може, хочете спробувати розіграти партію бакари? — запитав він. — Це проста гра, але з лячними рівнями стратегії.

Жниця Анастасія не могла зрозуміти, оцінює він гру щиро чи жартівливо. Вона не знала правил бакари, але не збиралася йому про це повідомляти.

— У мене немає готівки для ставок, — лише промовила вона.

У відповідь він посунув до неї стосик власних фішок

— Прошу. Можете поставити на банк або на мене.

Вона штовхнула всі фішки на поле для ставок, підписане «гравець».

— Чудово. Сміливий гравець.

Він поставив таку ж кількість фішок і махнув круп’є, який роздав дві карти віолончелісту й дві карти собі.

— У гравця вісім, у банку п’ять. Гравець виграє.

Він згріб карти довгою дерев’яною лопаткою, яка здавалася цілковито зайвою, і подвоїв обидва стоси з фішками.

— Ви — мій янгол удачі, — відреагував віолончеліст. А тоді вирівняв свого метелика і поглянув на жницю Анастасію. — Все готово?

Вона озирнулася на вхід у казино. На них ніхто прямо не дивився, але вона все одно могла сказати, що вони були в центрі загальної уваги. Це добре для казино: неуважні гравці роблять погані ставки. Керівництво, напевно, обожнює женців.

— Бармен має от-от підійти. Все організовано.

— Ну, тоді ще одна партія, поки чекаємо!

Вона знову посунула обидва стоси виграшу, ставлячи на гравця, а він це подвоїв. І вони знову виграли.

Вона глянула на круп’є, але той не дивився їй в очі — наче боячись, що коли подивиться, теж буде зібраний. А тоді нагодився бармен з охолодженою склянкою мартіні на таці, а також зі срібним запітнілим шейкером для мартіні.

— Ой леле, — вигукнув віолончеліст. — Дотепер не усвідомлював, що ті шейкери нагадують невеличкі бомби.

Жниця Анастасія не мала на це відповіді.

— Не певен, чи ви знаєте, але є один літературний і кіноперсонаж з ери смертності, — провадив віолончеліст. — Такий собі джиґун. Я завжди ним захоплювався — гадаю, він радше нагадував нас, бо враховуючи, як він постійно повертався до життя, можна присягнутися, що він безсмертний. Його не могли подолати навіть найзапекліші вороги.

Жниця Анастасія широко всміхнулася. Тепер вона зрозуміла, чому віолончеліст обрав саме цей спосіб збирання.

— Він полюбляв, щоб його мартіні трусили, а не перемішували, — сказала вона.

Віолончеліст усміхнувся у відповідь.

— Тоді почнімо?

Тож вона взяла срібний контейнер, добряче його потрусила, аж доки від холоду льоду не заболіли пальці. Далі вона відкрутила кришку і налила у крижаний келих для мартіні суміш джину, вермуту і дещо особливе.

Віолончеліст поглянув на келих. Вона гадала, що він поводитиметься зарозуміло і попросить додати шкірку лимона чи оливку, але ні, він просто дивився на келих. І так само робив круп’є. І ще розпорядник позаду нього.

— Моя родина чекає на вас у готельному номері нагорі, — повідомив він жниці Анастасії. Вона кивнула.

— Номер 1242.

Вона мала знати такі речі.

— Прошу, обов’язково запропонуйте спершу поцілувати свого персня моєму синові Джорі — йому найскладніше все це прийняти. Він наполягатиме, що інші мають отримати імунітет першими, але для нього багато означатиме першим отримати дозвіл поцілувати персня, навіть якщо він пропустить інших поперед себе.

Він ще хвильку щось обдумував, дивлячись на келих, і провадив:

— Боюся, що я змахлював, але можу закластися, що вам це вже відомо.

Цю ставку він теж виграв.

— Ваша донька, Кармен, з вами не живе, — мовила жниця Анастасія. — Тобто вона не має права отримати імунітет, хоча чекає з іншими у вашому готельному номері.

Вона знала, що віолончелісту сто сорок три роки і він виростив кілька родин. Інколи суб’єкти її збирання намагалися отримати імунітет для усієї сили-силенної своїх нащадків. У таких випадках вона мала їм відмовити. Але всього одна донька? Жниця Анастасія могла таке дозволити.

— Я надам їй імунітет, якщо вона пообіцяє про це не вихвалятися.

Він з великим полегшенням видихнув. Цей обман, безперечно, був для нього тягарем, але якщо жниці Анастасії про це відомо, то це взагалі не обман — і тим більше, що він зізнався у всьому якраз перед смертю. Тепер він міг полишити цей світ з чистим сумлінням.

Нарешті пан Гоґан елегантно підняв келих і почав роздивлятися рідину, в якій відбивалося світло. Жниця Анастасія не могла стриматися, щоб не уявити, як його внутрішній годинник відраховував цифри до нуля.

— Ваша честе, хочу подякувати вам, що подарували мені ці кілька тижнів для підготовки. Це просто неоціненно для мене.

Ось чого не можуть збагнути в Цитаделі женців. Вони так сфокусувалися на самому акті вбивства, що не здатні осягнути, які саме елементи входять в акт смерті.

Чоловік підняв келиха до вуст і зробив манюсінький ковток. Облизав губи, оцінюючи смак.

— Ледь чутно, — сказав він. — Будьмо!

Тоді він за раз влив у себе всю рідину і ляснув келихом по столу, штовхаючи його до круп’є, який трохи відійшов.

— Я подвоюю ставку! — сказав віолончеліст.

— Це бакара, сер, — відповів круп’є, в якого трохи тремтів голос. — Ви можете подвоїти ставку, граючи у блекджек.

— Дідько.

А після цього він опустився у кріслі й помер.

Сітра перевірила його пульс. Вона знала, що нічого не намацає, але процедури варто дотримуватися. Вона проінструктувала круп’є запакувати келих, шейкер і навіть тацю та знищити все це.

— Це сильна отрута — якщо хтось помре, необережно з усім цим обходячись, то Цитадель женців оплатить їхнє відродження й компенсує їхній клопіт, — сказала вона, а тоді підсунула купку свого виграшу до фішок мерця. — Хочу, щоб ви особисто простежили за тим, щоб родина пана Гоґана отримала увесь виграш.

— Так, ваша честе.

Круп’є зиркнув на її перстень, наче вона може запропонувати йому імунітет, але вона прибрала руку зі столу.

— То я можу розраховувати, що все буде як слід?

— Так, ваша честе.

Вдовольнившись, жниця Анастасія пішла дарувати згорьованим родичам річний імунітет, ігноруючи ціле сузір’я очей, які намагалися не дивитися на неї під час пошуку ліфтів.

5

Необхідна темрява

Мене завжди турбували ті, хто може з великою ймовірністю змінити світ. Я ніколи не можу передбачити, як саме вони досягнуть змін, а лише що мають на це шанси.

Від миті, коли Сітра Терранова почала навчатися у високоповажного женця Фарадея, її шанси змінити світ збільшилися стократ. Не ясно, що саме вона зробить, та й результат теж нечіткий, але хай що це буде, вона його досягне. Цілком можливо, що через її рішення, досягнення, помилки людство може або піднестися, або занепасти.

Я б її скеровував, та оскільки вона жниця, я не можу втручатися. Лише можу спостерігати, як вона злітає або падає. Яке розчарування — мати стільки влади і водночас не могти застосувати її, коли це важливо.

Сітра поверталася з казино на публікарі. Він був на автопілоті й зареєстрований, і щойно вона сіла всередину, зник вогник, що позначав зв’язок зі Штормом. Авто знало, що вона жниця, завдяки сигналу з її персня.

Авто привітало її синтезованим голосом, позбавленим жодного штучного інтелекту.

— Пункт призначення? — бездушно запитав голос.

— Південь, — мовила вона і пригадала, як наказувала іншому авту їхати на північ, коли опинилася посеред Південного Мериканського континенту, намагаючись утекти від усіх чиларгентинських женців. Тепер усе це здавалося далеким минулим.

— Південь — це не пункт призначення, — поінформувало її авто.

— Просто їдь, — сказала вона, — доки я не вкажу пункту призначення.

Машина від’їхала від тротуару й більше її не турбувала.