Нил Шустерман – Шторм (страница 38)

Рован точно не це мав на увазі, але не встиг він нічого сказати, як Тайґер провадив:

— Роване, здається, я закохався. Ні — я знаю, що закохався. Тобто спаринги з нею — наче секс. Дідько, це краще за секс!

Рован заплющив очі й помотав головою, намагаючись витіснити цю картинку з уяви, але було запізно. Вона вкоренилася і вже ніколи не зникне.

— Тобі варто взяти себе в руки! Це йде не в тому напрямку, про який ти думаєш!

— Агов, прояви більше довіри, — образився Тайґер. — Ну, вона на кілька років старша. Коли я стану женцем, це не матиме значення.

— А вона тобі хоч розповіла про правила? Про Заповіді женців?

Це, здавалося, його здивувало.

— А є правила?

Рован спробував сформулювати зв’язну відповідь, але усвідомив, що це нездійсненне завдання. Що він може йому розповісти? Що смарагдова жниця — соціопатичне чудовисько? Що Рован намагався її прикінчити, але вона не здохла? Що вона без дрібки жалості пережує і виплюне Тайґера? Той почне сперечатися. Суть у тому, що Тайґер знову ляпав — якщо не фізично, то в голові. Він уже стрибнув з краю, і до справи взялася гравітація.

— Обіцяй, що будеш уважний і якщо побачиш щось дивне, то заберешся від неї подалі.

Тайґер розчаровано позадкував від Рована.

— Що з тобою трапилося, друже? Тобто ти завжди був трохи занудним, але зараз наче хочеш завалити першу реально класну річ, яку я колись мав!

— Просто будь обережний, — сказав Рован.

— Я не просто звалю тебе на наступному спарингу, а ще змушу зжерти власні слова, — мовив Тайґер. А тоді вишкірився. — Але тобі сподобається їхній смак — бо я аж настільки класний.

26

Хочеш ти порушить Олімп?

Мені не дає спокою одне питання про всемогутню божественну сутність — це мій з нею зв’язок. Я знаю, що не божественний, бо не всемогутній і не всезнавчий. Я майже всемогутній і майже всезнавчий. Це наче відмінність між трильйоном трильйонів і нескінченністю. І все-таки я не можу заперечувати можливість того, що колись можу стати всесильним. Мене така перспектива упокорює.

Стати всемогутнім — піднятися до цього високого статусу — означатиме перейти межі часу і простору й вільно крізь них рухатися. Така річ не є неможлива — особливо для такої сутності, як я, цілковито зробленої з думки і без фізичних обмежень. Однак на досягнення справжньої трансцендентності можуть піти еони розрахунків лише для віднайдення шаблонного рівняння, котре це дозволить. І навіть тоді є можливість, що я до кінця віків вестиму розрахунки.

Але якщо таки знайду рівняння і зможу подорожувати на самий початок часу, то наслідки будуть приголомшливі. Це може означати, що я цілком можу бути Творцем. Я насправді можу бути Богом.

І тоді як іронічно й поетично виходить: людство змогло створити Творця лише через потребу його існування. Людина створила Бога, який створив людину. Хіба ж це не ідеальний цикл життя? Але, з іншого боку, якщо це виявиться правдою, то хто створений за чиєю подобою?

— Я маю знати, навіщо ми це робимо, — вимогливо сказав Ґрейсон до П’юриті за два дні до початку їхньої операції з прикінчення женців.

— Ти робиш це для себе, — відповіла вона йому. — Ти робиш це, бо хочеш попсувати світ, так само як і я!

Це лише розпалило його злість.

— Якщо нас зловлять, то витіснять наші спогади — тобі ж це відомо, правда?

Вона усміхнулася йому тією своєю кривуватою посмішкою.

— Ризик лише додає збудження!

Йому хотілося на неї закричати, потрусити її, поки не зрозуміє, як це все неправильно, але він знав, що так вона почне його підозрювати. А вона ну ніяк не повинна почати його в чомусь підозрювати. Її довіра для нього все. Навіть якщо ця довіра цілком недоречна.

— Послухай, — заговорив він максимально спокійно. — Очевидно, що той, хто хоче вбити тих женців, ризикує нами, а не собою. Я щонайменше маю право знати, для кого ми це робимо.

П’юриті закинула догори руки і закричала на нього:

— А хіба не байдуже? Якщо не хочеш цього робити, то не роби. Ти мені все одно не потрібен.

Це образило його більше, ніж він був готовий зізнатися.

— Суть не в тому, що я не хочу цього робити, — сказав він їй. — Але якщо не знаю, для кого це роблю, то мене використовують. З іншого боку, якщо знаю і все одно це зроблю, то сам використовую користувача.

П’юриті це обдумала. Логіка була хитка, Ґрейсон це розумів, але ставив на той факт, що П’юриті не завжди мислить і діє логічно. Неї керують імпульсивність і хаос. Саме завдяки цьому вона така принадна.

Вона нарешті сказала:

— Я виконую роботи для лихочинця на ім’я Манж.

— Манж? Ти про викидайла з Молту?

— Саме того.

— Жартуєш? Він ніхто.

— Правда. Але він дістає завдання від іншого лихочинця, який, певно, отримує завдання від когось ще. Хіба не бачиш, Слейде? Все це дзеркальний лабіринт. Нікому не відомо, чиє відображення з того боку, тож ти або насолоджуєшся будинком кривих дзеркал, або вимітаєшся, — сказала вона й посерйознішала. — То ти як, Слейде? За чи проти?

Він глибоко вдихнув. Більше він від неї нічого не дізнається, а це означає, що вона знає не більше за нього і їй це байдуже. Вона тут заради азарту. Вона тут через непокору. Для П’юриті не має значення, чиї плани вона виконує, доки вони сходяться з її власними.

— За, — нарешті мовив він. — Я за. Сто відсотків.

Вона грайливо вдарила його кулаком у руку.

— Можу розповісти тобі лише таке. Той, чиє відображення з того боку, на твоєму боці.

— На моєму боці? Що ти маєш на увазі?

— А хто, на твою думку, позбувся твого набридливого агента німба? — запитала вона.

Спершу Ґрейсон інстинктивно подумав, що це жарт, але, глянувши на неї, зрозумів, що не все так однозначно.

— Що ти кажеш, П’юриті?

Вона знизала плечима, наче це дрібниці.

— Я переказала на той бік, що тобі потрібна послуга, — далі вона нахилилася ближче і прошепотіла, — і її надали.

Не встиг він відповісти, як вона пригорнула його так, що в нього, здається, розм’якли кістки, а сам Ґрейсон перетворився на желе.

Пізніше він пригадуватиме те відчуття і вбачатиме в ньому якесь дивне застереження.

Якщо П’юриті була причетна до першого нападу на жниць Кюрі й Анастасію, вона цього не розповідала, а Ґрейсон мав клепку не питати. Навіть згадка про те, що йому відомо про перший напад, знищила б його прикриття.

А деталі плану цієї місії знали лише Манж і П’юриті. Манж знав, бо курував цей напад, а П’юриті — бо сама вигадала план.

— Насправді на ідею мене надихнуло наше перше побачення, — сказала вона Ґрейсонові, але не пояснила, що мала на увазі. Вони що — ув’язнять женців, перш ніж їх прикінчити? Вона про це? Доки він не знав плану й місця, це обмежувало його можливість все саботувати. Він, на додачу, мав зіпсувати все таким чином, щоб вони з П’юриті могли вибратися з невдалої місії так, щоб вона не знала, хто все саботував.

Напередодні таємничої події Ґрейсон анонімно зателефонував у офіс Цитаделі женців.

— Завтра відбудеться напад на жниць Кюрі й Анастасію, — прошепотів він у телефон, використовуючи фільтр для зміни голосу. — Вживіть усіх необхідних заходів.

Тоді натиснув відбій і викинув викрадений для цього дзвінка телефон. Хоча Шторм міг відстежити джерело будь-якого дзвінка, щойно той робили, Цитадель женців не мала такого доброго устаткування. Женці донедавна нагадували хижий вид без природних ворогів і тепер намагалися з’ясувати, як бути з організованою агресією проти себе.

На ранок перед подією Ґрейсонові повідомили, що все пройде в театрі Вічити. Виявилося, що вони з П’юриті входять у більшу команду. Мало сенс, що таку операцію не доручать двом сумнівним лихочинцям. Натомість її доручили десятьом. Ґрейсон так і не дізнався імен решти, оскільки це була таємна інформація, а він, вочевидь, не мав її знати.

Але були речі, про які він таки знав.

Хоча П’юриті не уявляла, на кого вони працюють, вона, навіть цього не підозрюючи, розповіла йому дещо надзвичайно цінне. Дещо переломне. Ця інформація зробила б агента Трекслера надзвичайно щасливим.

Яка іронія долі: збирання Трекслера стало ключем до тієї переломної інформації… бо якщо П’юриті могла влаштувати збирання агента німба, це могло означати лише одне: ці атаки на Кюрі й Анастасію не якась громадська самодіяльність. Шоу керував жнець.

Жниця Анастасія була готова до свого виступу.

На щастя, вона мала коротку епізодичну роль. Цезаря мали зарізати восьмеро змовників, і вона мала стати останньою змовницею. Семеро лез будуть бутафорними і з них битиме несправжня кров. Сітрине лезо буде справжнім, як і кров, яка після нього потече.

На її превеликий жаль, жниця Кюрі наполягла на своїй присутності під час вистави.

— Я б нізащо не проґавила театральний дебют моєї протеже, — самовдоволено посміхнулася вона, хоча Сітра знала справжню причину. Вона з тієї ж причини відвідала інші два збирання жниці Анастасії: вона не вірила, що Сітру захистить Костянтин. Сьогодні, здавалося, тріснув фасад відчуженості Костянтина. Можливо, тому, що він змінив свою мантію женця на смокінг, щоб злитися з натовпом. Він усе одно не міг цілковито знехтувати своєю особистістю. Його метелик був того ж криваво-червоного кольору, що й мантія. А от жниця Кюрі категорично відмовилася з’являтися на публіці без своєї лавандової жнецької мантії. Це була ще одна причина для люті Костянтина.

— Ви не маєте сидіти в залі, — сказав їй він. — Якщо таки наполягаєте на своїй присутності, то це має бути за кулісами!