Нил Шустерман – Шторм (страница 37)

Рован колись знав малого, який переїхав з Техасу. Той носив великі чоботи і великого капелюха, а ще пряжку на поясі, що могла зупинити міну.

«Там набагато цікавіше, — розповідав малий. — Ми можемо тримати суперекзотичних домашніх улюбленців і небезпечні породи собак, яких заборонили в інших місцях. І зброю! Ми можемо мати вогнепальну і холодну зброю, яка в будь-якому іншому регіоні доступна лише женцям. Звісно, люди не повинні справді всім цим користуватися, але вони інколи порушують це правило». Це пояснює, чому в Техасі найвищий на світі рівень нещасних випадків через вогнепальну зброю і домашніх ведмедів.

«І в нас у Техасі немає лихочинців, — вихвалявся хлопець. — Ми просто даємо копняка всім, хто виходить з-під контролю».

А ще там ніяк не карають, якщо хтось тимчасово когось убиває, — тільки жертва після відродження має право на помсту, а це непоганий стримувальний засіб.

Рованові здавалося, що в Техасі цілком прийняли своє минуле і вирішили імітувати Дикий Захід точно так, як тоністи імітують релігії ери смертності. Якщо коротко, то Техас об’єднує найкраще з двох світів — чи найгірше, залежно від вашого кута зору. Там є багато можливостей виявити як сміливість, так і відчайдушність, але також чимало можливостей зіпсувати комусь життя.

Хоча, як і в будь-якому привілейованому регіоні, ніхто не зобов’язаний тут залишатися. «Якщо тобі не подобається — їдь геть», — ось неофіційне гасло усіх привілейованих регіонів. Удосталь людей їде геть, але чимало й приїжджає, полишаючи суспільство, в якому цінують сталість речей.

Здавалося, що Рован був єдиною людиною в Техасі, яка не могла чинити як заманеться.

Пізніше того дня по нього прийшло двоє охоронців. То не були члени гвардії клинка — вони були найманці. Коли Рована розв’язали, він подумав, чи не варто їх прибрати. Він міг би зробити це за кілька секунд, залишивши їх без тями на підлозі, але вирішив цього не робити. Він ознайомився з місцем свого полону лише в межах своєї спальні. Перш ніж вдаватися до дій, краще оглянути обстановку.

— Куди ви мене ведете? — запитав він в одного з охоронців.

— Туди, куди нам наказала жниця Ренд.

Це й усе, що Рован з нього витягнув.

Він запам’ятовував усе, що бачив: керамічну лампу біля ліжка в крайньому разі можна було використати як зброю. Вікна не відчинялися і, певне, були зроблені з непробивного скла. Коли він був прив’язаний до ліжка, то міг бачити лише небо… але тепер, поки його виводили з кімнати, зміг роздивитися, що вони у висотці. Це була квартира — і коли вони пройшли довгим коридором, що переходив у величезну вітальню, Рован збагнув, що це пентгауз.

Незасклену веранду за вітальнею перетворили на спортивну зону для спарингів з бокатору. Тут на Рована чекали жниця Ренд і Тайґер, який розминався і скакав навколо, немов професійний боксер, що чекає на бій за пояс чемпіона.

— Сподіваюся, ти готовий, щоб тебе відлупцювали, — мовив Тайґер. — Я тренувався, відколи сюди потрапив!

Рован обернувся до Ренд.

— Ти серйозно? Справді змусиш нас спарингувати?

— Тайґер сказав, що для того ти й тут, — дратівливо підморгнула вона.

— Тобі хана! — мовив Тайґер. Рован би розсміявся, якби все не було так заплутано.

Ренд сіла у велике червоне крісло, що не гармоніювало з кольором її мантії.

— Повеселімося!

Рован з Тайґером на відстані кружляли один навколо одного — традиційний початок матчу з бокатору. Тайґер узявся фізично його дражнити, що теж було традиційно, але Рован не відповідав. Натомість він нишком оцінив обстановку. Він зміг роздивитися кілька дверей усередині пентгаузу: вони, напевне, вели до ванни й гардероба. Були тут і відрита кухня та їдальня на підвищенні, з панорамними вікнами. Подвійні двері точно були вхідні. Ззовні мають бути ліфти й пожежні сходи. Рован спробував уявити втечу — але усвідомив, що якби втік, то залишив би Тайґера в кігтях жниці Ренд. Він не міг так учинити. Він мав якось переконати Тайґера до нього приєднатися. Він був досить упевнений, що зможе це зробити, на це просто потрібен час, але Рован не уявляв, скільки має того часу.

Першим атакував Тайґер, кинувшись на Рована в класичному стилі «бокатору чорної вдови». Рован ухиливсь, але не достатньо швидко — і не лише тому, що не думав про бій, а й тому, що в нього задубіли м’язи і сповільнилися рефлекси після того, як він невідомо скільки пролежав, прив’язаний до ліжка. Йому довелося вириватися, щоб не притиснули до підлоги.

— Казав же, брате, що я крутий!

Рован зиркнув на Ренд, намагаючись відчитати її емоції. Вона була не така відчужена, як зазвичай, а натомість уважно спостерігала, вивчаючи кожен рух двобою.

Рован довбонув Тайґера в грудину ребром долоні, щоб вибити повітря з легень і отримати перевагу, аби відновити рівновагу. Тоді зачепив ногою Тайґрову ногу, щоб його звалити. Тайґер передбачив цей рух і відбив його ударом ноги. Він влучив, але удар був недостатньо сильний, щоб збити Рована з ніг.

Вони відскочили один від одного та знову почали кружляти. Тайґер, безумовно, став сильніший. У нього, як і в Рована, з’явилися м’язи. Ренд гарно його натренувала, але мистецтво бокатору полягає не лише у фізичній майстерності. Є ще психологічний компонент, а тут перевагу мав Рован.

Він почав дуже передбачувано бити й захищатися, використовуючи всі стандартні рухи, і знав, що Тайґер знатиме, як їх відбивати. Рован дозволив, щоб його вкладали на підлогу — але тільки в такий спосіб, щоб знову швидко опинятися на ногах і не дозволити Тайґерові притиснути його. Він бачив, як Тайґер набирає впевненості. Він вже й так був достатньо самовпевнений — знадобилося небагато, щоб еґо Тайґера роздулося до розміру кульки, яка от-от лусне. І коли прийшла вдала мить, Рован почав атакувати Тайґера за допомогою комбінації цілковито нелогічних прийомів. Вони були протилежні до дій Тайґера — суперечили його очікуванням. Рован до того ж використав власні прийоми, поза стандартами 341 серії бокатору. Його атака велася за правилами, про існування яких Тайґер навіть і не підозрював.

Рован із силою звалив друга, так його притиснувши, що той не мав можливості вибратися — та все одно відмовлявся визнати свій програш. Натомість це зробила Ренд, і Тайґер завив у театральній агонії.

— Він змахлював! — наполягав він.

Ренд підвелася.

— Та ні, він просто б’ється краще, ніж ти.

— Але…

— Тайґере, стули пельку, — сказала вона. Й він послухався. Він підкорився їй, немов домашня тваринка. І навіть не якась небезпечна чи екзотична. Скоріше як щеня, яке насварили. — Тобі просто потрібно продовжувати покращувати свої навички.

— Гаразд, — мовив Тайґер і гнівно вийшов з кімнати, але не раніше, ніж сказав останнє слово. — Наступного разу тобі каюк! — кинув він Рованові.

Коли він пішов, Рован роздивився свою порвану сорочку й синець, який уже почав загоюватися. Він обвів язиком зуби, бо отримав ковзний удар у щелепу, але ушкоджень не було. Насправді вже й передні зуби майже відросли.

— Оце вистава, — заговорила Ренд, зберігаючи між ними кілька футів відстані.

— Можливо, мені варто і тебе випробувати, — дражнив Рован.

— Я за кілька секунд скручу тобі в’язи так само безжально, як ти торік скрутив своїй подрузі.

Вона намагалася його роздратувати, але він не вівся.

— Не будь така впевнена, — сказав їй він.

— О, я впевнена, але не маю інтересу це доводити.

Рован підозрював, що вона має рацію. Він знав, яка вона майстерна, бо, зрештою, вона брала участь у процесі його тренування. Вона знала всі його підступні прийоми і мала купу власних.

— Тайґер ніколи мене не переможе, ти ж це знаєш, правда? Він може знати прийоми, але не має клепки. Я щоразу його валитиму.

Ренд цього не заперечувала.

— То вали, — сказала вона. — Роби це щоразу.

— Який у цьому сенс?

Але вона не відповіла. Натомість наказала охоронцям повернути його в кімнату. На щастя, вони не прив’язали його до ліжка, але замкнули двері на три замки.

Десь за годину до нього прийшов Тайґер. Рован гадав, що той може злитися, але Тайґер не тримав образ.

— Наступного разу я тобі надаю, — засміявся він. — От серйозно, так надаю, що твої наніти здуріють.

— Супер, — мовив Рован. — Чекаю не дочекаюся.

Тоді Тайґер нагнувся ближче та прошепотів.

— Я вже бачив свого персня. Жниця Ренд показала його одразу після твоєї появи.

І тут до Рована дійшло…

— Це ж мій перстень.

— Про що це ти? Тобі ж так і не дали персня.

Рован закусив губу, щоб змовчати. Хотілося розповісти Тайґерові всю правду про женця Люцифера і про все, що він зробив за минулий рік, — але як це допоможе? Так він точно не завоює Тайґера, і жниця Ренд може в десяток різних способів обернути це проти нього.

— Тобто… перстень, який отримав би я, якби став женцем, — нарешті видав Рован.

— Агов, — співчутливо мовив Тайґер, — я знаю, що, певне, гірко через усе те пройти — і щоб тебе отак викинули, але обіцяю, що тільки-но отримаю персня, подарую тобі імунітет!

Рован взагалі не пригадував, щоб Тайґер був такий наївний. Можливо, це тому, що вони обоє були наївними, в ті часи, коли женці були неймовірними постатями, а збирання оповивали легенди про незнайомців.

— Тайґере, я знаю жницю Ренд. Вона тебе використовує…

На це Тайґер посміхнувся.

— Ще ні, — повів бровами він, — але все точно до цього йде.