Нил Шустерман – Шторм (страница 3)

Але закон усе одно чіткий: я за жодних умов не повинен діяти проти женців. Якби я був здатний порушувати закон, то втрутився б і знищив темряву, але я не можу цього зробити. Добре це чи погано, але Цитадель женців керує собою сама.

Однак усередині Цитаделі є ті, хто може досягти речей, на які я не здатен…

Цю будівлю колись називали собором. Її колони, що тягнулися до неба, немов чарами створювали височенний вапняковий ліс. А на вітражах відображалася міфологія сходження й падіння бога ери смертності.

Тепер же ця стародавня конструкція стала історичною пам’яткою. Доценти з докторськими ступенями в галузі дослідження смертних людей сім днів на тиждень проводили тут екскурсії.

Однак надзвичайно рідко будівлю зачиняли для публіки задля чутливих офіційних справ.

Ксенократ, верховний клинок Мідмерики — найважливіший жнець у регіоні, йшов центральним проходом собору легким кроком — принаймні наскільки це виходило в людини з його вагою. Золоті прикраси олтаря просто блідли порівняно з його золотою мантією, орнаментованою сяйливою парчею. Одна з його підлеглих якось зауважила, що він нагадує прикрасу, яка впала з величезної різдвяної ялинки. Після цього та працівниця більше не могла знайти собі роботи.

Ксенократ обожнював свою мантію — окрім випадків, коли її вага викликала проблеми. Як-от коли він мало не потонув у басейні женця Ґоддарда, захований під чисельними шарами своєї позолоченої мантії. Але краще забути про цю катастрофу.

Ґоддард.

Саме Ґоддард зрештою несе відповідальність за цю ситуацію. Чоловік навіть після смерті сіє хаос. У Цитаделі женців ще й досі відчувають важкі наслідки після створеного ним клопоту.

У глибині собору стояв парламентар Цитаделі женців: неприємний дрібний жнець, чия робота полягала в тому, щоб усі дотримувалися правил і процедур. Позаду нього були три пишно різьблені кабінки, поєднані, але з перегородками.

— У середній кабінці сидів священик, — розповідали туристам доценти, — який міг слухати сповіді то з правої кабінки, то з лівої, щоб процесія охочих сповідатися рухалася швидше.

Тут більше не сповідалися, але потрійна структура сповідальні була ідеальною для офіційної розмови трьох людей.

Тріалоги між женцями і Штормом відбувалися нечасто. Насправді вони були такі нечасті, що за всі роки служіння верховним клинком Ксенократ ніколи не брав у такому участі. Йому було не до вподоби і зараз це робити.

— Ваша світлосте, займайте кабінку праворуч, — сказав йому парламентар. — Агент німба від Шторму сяде ліворуч. Коли ви обоє будете на місцях, ми запросимо посередника, який сяде між вами.

Ксенократ зітхнув.

— Така неприємність.

— Ваша світлосте, ви можете спілкуватися зі Штормом лише через посередника.

— Я знаю, знаю, але маю право дратуватися.

Ксенократ зайняв своє місце в кабінці праворуч, нажаханий її невеличким розміром. Невже смертні так недоїдали, що могли сюди влізти? Парламентар мав докласти зусиль, щоб зачинити двері.

За мить верховний клинок почув, як агент німба зайняв кабінку з іншого боку, а після нескінченної паузи центральне місце зайняв посередник.

Відчинилося занадто мале й низьке віконце, щоб крізь нього можна було щось роздивитися, і заговорила — як виявилося — посередниця.

— Вітаю, ваша світлосте, — сказала жінка достатньо приємним голосом. — Я буду вашою посередницею зі Штормом.

— Тобто посередницею посередника.

— Так, ну, в цьому тріалозі агент німба має повну владу говорити від імені Шторму, — вона відкашлялася. — Процес надзвичайно простий. Ви кажете мені, що хотіли б донести, а я передаю це агентові німба. Якщо він вважає, що відповідь не порушує закону про відділення женців від держави, то дасть її, і я вам її перекажу.

— Чудово, — мовив Ксенократ, бажаючи швидше розпочати. — Перекажіть агентові німба мої щирі вітання й побажання встановлення добрих стосунків між нашими поважними організаціями.

Віконце зачинилося, а за пів хвилини знову відчинилося.

— Пробачте, — мовила посередниця. — Агент німба каже, що будь-яка форма привітання — це порушення, бо вашим поважним організаціям заборонено мати будь-які стосунки, тож побажання добрих стосунків є неприйнятним.

Ксенократ вилаявся достатньо голосно, щоб це почула посередниця.

— Мені переказати ваше незадоволення агентові німба? — запитала вона.

Верховний клинок прикусив губу. Він просто хотів закінчити цю незустріч. Найшвидшим способом довести її до фіналу було одразу перейти до суті.

— Ми воліємо знати, чому Шторм досі не приструнчив Рована Даміша. Він відповідальний за заподіяння смертей багатьом женцям на території не одного мериканського регіону, але Шторм нічого не зробив, щоб його зупинити.

Віконце з ляскотом зачинили. Верховний клинок чекав, а коли посередниця знову відчинила віконце, то видала таке:

— Агент німба бажає нагадати вам, ваша світлосте, що внутрішні справи Цитаделі женців поза юрисдикцією Шторму. Почати діяти буде кричущим порушенням з його боку.

— Це не внутрішня справа женців, бо Рован Даміш не жнець! — заволав Ксенократ… і посередниця попросила його говорити тихіше.

— Якщо агент німба почує вас напряму, то піде, — нагадала вона йому.

Ксенократ вдихнув настільки глибоко, наскільки міг у цьому тісному просторі.

— Просто перекажіть повідомлення.

Вона так і зробила і повернулася з відповіддю:

— Шторм відчуває це трохи по-іншому.

— Що? Як він узагалі може щось відчувати? Це ж уславлена комп’ютерна програма.

— Раджу втриматися від образ Шторму в цьому тріалозі, якщо бажаєте продовжити.

— Гаразд. Перекажіть агентові німба, що Рована Даміша ніколи не висвячували у мідмериканські женці. Він був учнем, якому не вдалося піднятися до наших стандартів, і не більше — тобто він підпадає під юрисдикцію Шторму, а не нашу. Шторм має ставитися до нього, як до будь-якого іншого громадянина.

Жінка не поспішала повідомляти йому відповідь. Хотів би Ксенократ знати, про що вони з агентом німба так довго розмовляли. Коли вона таки переказала йому відповідь, то він розлютився не менше, ніж перед тим.

— Агент німба бажає нагадати вашій честі, що хоча Цитадель женців зазвичай висвячує нових женців на своїх конклавах, це не закон, а лише звичай. Рован Даміш закінчив своє навчання і тепер має перстень женця. Шторм вважає, що це адекватні причини вважати Рована Даміша женцем — і тому продовжуватиме вважати, що його затримання й подальше покарання цілковито залишаються в руках Цитаделі женців.

— Ми не можемо його зловити! — випалив Ксенократ. Але вже знав відповідь — ще до того, як посередниця знову відчинила своє нещасне віконце і сказала:

— Це проблема не Шторму.

4

Налякана, але непорушна

Я ніколи не помиляюся.

Це не пишномовство, а лише моя природа. Я знаю, що людині видасться зарозумілим вважати себе непомильним, але зарозумілість передбачає потребу вважати себе винятковим. У мене ж такої потреби немає. Я — єдине наділене розумом накопичення всіх людських знань, мудрості й досвіду. В цьому немає гордості чи пихи — але є неабияке задоволення знати, чим я є і що моя єдина ціль — служити людству, докладаючи всіх моїх вмінь. Але в мені живе також самотність, яку я не можу придушити щоденними розмовами з мільярдами людей… бо навіть якщо вони створили мою сутність, я до них не належу.

Жниця Анастасія терпляче переслідувала свою жертву. Це була набута навичка, бо Сітра Терранова ніколи не була терплячою. Але якщо докласти часу та практики, можна здобути будь-яку навичку. Дівчина й досі думала про себе як про Сітру, хоча ніхто з її родичів більше її так не називав. Цікаво, скільки ще має минути часу, щоб вона справді перетворилася на жницю Анастасію, як усередині, так і зовні, й назавжди забула про дане їй після народження ім’я?

Сьогоднішня жертва була дев’яностотрирічною жінкою, якій на вигляд було тридцять три і яка постійно була заклопотана. Коли вона не дивилася в телефон, то копирсалася в сумочці; коли не копирсалася в сумочці, то роздивлялася свої нігті, чи рукав своєї блузи, чи обвислий ґудзик на жакеті.

«Що її так лякає в бездіяльності?» — цікавило Сітру. Жінка була так захоплена собою, що навіть не уявляла, що зацікавила жницю, яка йшла за десять ярдів позаду.

Не те щоб жниця Анастасія не привертала до себе уваги. Вона обрала мантію бірюзового кольору. Насправді це був стильно висвітлений бірюзовий, та все одно досить яскравий, щоб люди звертали увагу.

Заклопотана жінка саме розпочала палку телефонну розмову, стоячи на розі й чекаючи, поки ввімкнеться зелене світло. Сітрі довелося постукати її по плечу, щоб привернути увагу. Тільки-но вона це зробила, всі навколо відбігли подалі, наче стадо газелей після нападу лева на одну з них.

Жінка до неї обернулася, але ще не усвідомила серйозності ситуації.

— Деворо Мюррей, я — жниця Анастасія, і вас обрали для збирання.

Міс Мюррей почала шалено вдивлятися в усе навколо, наче шукаючи лазівки у вироці. Але її не було. Повідомлення було просте; його ніяк не можна було неправильно зрозуміти.

— Коллін, я тобі передзвоню, — сказала вона у трубку, наче поява жниці Анастасії була незручністю, а не завершенням її життя.

Змінилося світло на світлофорі. Вона не перейшла. І її нарешті наздогнала реальність.

— О Господи, о Господи! — вигукнула вона. — Просто тут? Просто зараз?