Николай Далекий – Танки на мосту! Голка в сіні (страница 37)
— Знали, та, як виявилось, не все, — сказав капітан. — Отже, Москальов, одержуй свою зброю, сідай, Юрко все це запише. Я за тебе поручуся перед Бороданем, може, й комісар мене підтримає.
— Підтримаю, — кивнув головою Колесник.
— А щодо пекла… В пекло тебе не пошлемо, але до одного чорта в гості тобі, здається, доведеться сходити. Можливо, навіть сьогодні вночі… Чекайте мене.
Начальник розвідки повернувся раніше, ніж Юрко встиг записати свідчення Москальова. Капітан докладно проінструктував Валерія, а потім, міцно потиснувши руку, відпустив його.
Через годину група з трьох чоловік залишила розташування загону. Вони рушили швидким кроком до Княж-поля. Серед них був і Валерій Москальов.
ВІДГАДКИ Й НОВІ ЗАГАДКИ
Голуб плавно спустився Юркові на груди, згорнув різнобарвні крила й почав клювати хлопця в плече… Юрко розплющив очі: в хаті стояв сутінок, але вікна вже вимальовувалися чіткими голубими чотирикутниками, і хлопець відразу ж упізнав людину, що схилилася над ним. Це був листоноша Яшко Краковець, посланий капітаном учора ввечері до Каменя.
— Буди! Є пошта…
Сіровол спав на лаві, в кутку під божницею. Він прокинувся, як тільки Юрко доторкнувся до його ліктя, сів на лавці, розтираючи обличчя обома руками.
— Ти, Яшо? Давай, що в тебе?
— Письмового донесення немає. Вірний чекав біля Каменя, передав на словах. Чотири пункти.
— Все пам’ятаєш?
— Так. Імена лиш записав.
— Юрку, потім запишеш. Давай, Яшо, по черзі.
Листоноша сів на табурет біля капітана й почав доповідь:
— Перше про подію в Кружно, на вулиці святої Терези. Вірний каже, що поліція в ній не брала участі, фашисти поширюють чутки, ніби акцію провели партизани. Будинок згорів, загинули господиня… — Листоноша посвітив електричним ліхтариком на папірець, де були записані імена. — Господиня Ганна Бузок, сестра її чоловіка Марія та Маріїні діти. Вірний просив звернути увагу на два факти. Тієї ночі Ганс посварився з начальником поліції Горновим, мало не набив йому пики, репетуючи: “Будете сунути носа до чужих справ — усіх постріляю!” Ще один випадок. Тієї ж самої ночі зник безслідно хлопець двадцяти років Семен Чувай, що жив на сусідній вулиці. Цей Чувай, як довідався Вірний, учащав до дружини одного поліцая, коли той ходив на чергування. Живе поліцай поруч із будинком, що згорів.
— Скільки, ти сказав, років хлопцеві, що пропав? — поцікавився Сіровол.
— Двадцять.
Капітан пожував губами й запитав:
— Вірний не казав, кому, на його думку, потрібно було палити будинок на вулиці святої Терези і знищувати його мешканців?
— Він вважає, що у цій справі замішаний Ганс, але точно нічого не знає. Тепер про Ганса. Появляється він у місті рідко, в шинках не буває. Кілька разів виїжджав бричкою з охороною — два чоловіки. Охорона змінюється: раніше були солдати, а тепер поліцаї — Шуга і Філінчук.
— Філінчук?.. Не забув?
— Ні. Прізвища я записував. Третій пункт. Німці одержали вагон цементу, розвезли його по дільниці дрезиною, будуватимуть гнізда для кулеметів. І четвертий пункт. Вірний повідомляє про всяк випадок, що гестапівський шофер за останні місяці кілька разів зупиняв машину на околиці Княжполя біля хати, в якій живе одинцем кривий на прізвисько “Немагроша”. Зупинки короткі — полагодить щось у моторі чи доллє води в радіатор і відразу ж їде. Немагроша живе з того, що розводить кролів, голубів, ловить рибу та раків. Вірний повідомляє про це тому, що в Немагроша з’явилися деякі речі — новий піджак, чоботи, капелюх. Можливо, це випадковість, а може, Немагроша чимось догоджає німцям…
Сіровол замислився. Очевидно, історія з Немагрошем здалася йому не вартою особливої уваги, навіть при умові, що ця людина справді робить якісь послуги гітлерівцям. Хіба в них мало інформаторів! Та й новий капелюх ще не доказ, що Немагроша перебуває на таємній службі.
Капітан уже хотів було відпустити листоношу, але помітив, що його помічник чимось схвильований, совається на стільці.
— Що, Юро?
— Хочу запитати… Ти сказав, що Немагроша розводить голубів. У нього й зараз є голуби?
— Цього я не знаю, — знизав плечима Краковець. — Вірний просто назвав його голубником. Каже, голубів продає, кролів розводить… Може, й зараз у нього голуби є.
Така цікавість Юрка до голубів почала потішати Сіровола. Він сказав, ледве стримуючи усмішку, листоноші:
— Дякую, Яшко, йди спочивай. Що ж до голубів, то ми це з’ясуємо наступного разу. Навіть можемо купити зо два…
Юрко зрозумів, у чий город кинув камінчик капітан, але навіть виду не подав, що образився. Він зачекав, поки за листоношею зачиняться двері, й сказав:
— Тепер я зрозумів, чому голуби мучили мене навіть уві сні. Як ви гадаєте, товаришу капітан, чи не міг шпигун для пересилання своїх донесень користуватися голубиною поштою?
Сіровол різко підвів голову й нараз застиг, дивлячись на свого помічника.
— Почнемо з того кінця, з Княжполя, — квапливо продовжував Юрко. — Припустимо, у вікно будинку гестапо видно покрівлю хати цього Немагроша. Хтось ні-ні та й гляне в той бік. І раптом на даху з’являється жердина з ганчіркою, якою ганяють голубів. Шофер негайно сідає в машину — маленька зупинка біля хати, й через кілька хвилин донесення в того, кому воно надіслано.
Сіровол закивав головою:
— Той кінець в’яжеться, а цей, наш? Хоча чекай… Ти, здається, малював у щоденнику спостережень голуба. Коли це було?
У Юрка палали очі, тепер він ні трохи не сумнівався, що знайшов ключ до важливої загадки.
— Це було якраз перед боєм біля Чорного болота, Голуб високо летів у південно-західному напрямку, один…
— Ах ти чорт! — вигукнув капітан. — Як же це я не допетрав?
— І ще раз спостерігачі в секреті, Стельмах і Портний, бачили голуба, — продовжував Юрко, дістаючи з сумки якийсь аркушик. — Він теж летів один, й теж на південний захід.
Сіровол вихопив аркушик з рук помічника, прочитав зроблений Стельмахом і Портним запис.
— Чому раніше про це не сказав? Я ж просив: кожну дрібницю доповідай!
— Товаришу капітан, я тільки зараз довідався про голубника Немагроша
— Так, так… Може, тут і не в голубах справа, це ще вилами по воді, але все ж молодець. Термінове завдання: зараз же розвідай, хто з місцевих жителів тримає голубів. Я щось не помічав.
— Я теж, товаришу капітан.
— І подумай про те, — з усмішкою додав Сіровол, — куди подівся Семен Чувай? Не крізь землю ж провалилася людина.
— Дозвольте йти? — Юркові не терпілося приступити до виконання одержаного завдання.
— Зажди! Запиши донесення Вірного. І я хочу, щоб ти був присутній при розмові з Москальовим. Він повинен швидко повернутись. Якщо, звичайно, там нічого не трапилося.
У вікна заглядав теплий літній ранок, у хаті вже було видно. Юрко сів за стіл і почав записувати те, що повідомив Вірний.
— Товаришу капітан, — відриваючись від зошита, сказав Коломієць, — ви помітили, що цей Чувай однакового віку…
— З Когутами? — Сіровол з намиленою бородою саме гострив на поясі бритву. — Звичайно. А ти припускаєш, що в момент нападу він міг бути в своєї любки, дружини поліцая?
— Міг.
— Ну, постав себе на його місце. Ти в дружини поліцая, а в поліцая — зброя… Раптом біля хати починається стрілянина. Що б ти робив у такій ситуації?
— Дав би драла, мабуть.
— Правильно. Чувай так і зробив. А в цей час… Що могло статися в цей час у сусідньому будиночку на вулиці Терези?
Сіровол поголив одну щоку, а Юрко все мовчав, не міг зрозуміти, що саме хоче зв’язати капітан з такою подією, як втеча переляканого коханця.
— А в цей момент з вікна будиночка, — так і не дочекавшись відповіді, підказав капітан, — справжній Андрій Когут вистрибнув і побіг за хлів. Могло так співпасти в часі?
— Могло. А далі?
— Це я хотів би від тебе почути. Міркуй, створюй можливі варіанти.
— Ви вважаєте, що один із Когутів — Семен Чувай? — недовірливо спитав Юрко. — Але навіщо було йому перетворюватися в Когута?
— Значить, цей варіант відпадає? — відводячи вбік руку з бритвою, всміхнувся Сіровол. — Не поспішай з висновками. Повернися до того моменту, коли Когут і Чувай, перелякані стріляниною, кинулися втікати Вони могли побігти в різні боки й могли бігти в одному й тому ж напрямку. А в темряві, та ще коли триває стрілянина, навряд чи можна встановити, один біжить чи двоє.
— Важко. Тим більше, що Чувай вибіг з іншого двору.
— Ну, от! — зрадів капітан і почав виголювати підборіддя.
— В них стріляють, — вів далі Юрко, — і… і Андрія поранено.
— Він утікає. А Чувай? Що могло трапитися з Чуваєм?