Наталья Кушнерова – Прірва для Езопа (страница 8)
— Добре, голубонько, добре, іншим разом я не забиратиму тебе на поруки. Полишимо на сьогодні. Я тільки погано розумію, навіщо ти притягла із собою отого поганого грека чи турка, чи хто він за паспортом, твій сексуальний партнер із сауни із якимось нелюдським ім'ям?
— Аліночко, — коли мої королеви називали одна одну по імені, це завжди означало, що вони піднімали забрала і зіскакували зі своїх бойових скакунів, — Аліночко, я так натомилася, і потім, мені так гидко від тієї свінгер-парті… Я таке там побачила, чого і не чекала…
— Ну-ну, не для того ти на світ народилася, щоб бачити лише те, чого ти чекала.
— Я присягаю тобі, — утираючи носа подолом Аліниної сукні, правила Віра, — я присягаюся, що справді збиралась на вечір джазової музики. Ти ж знаєш про свінг, і знаєш, як я його люблю. А потім, коли я зрозуміла, куди втрапила, і що той свінг не має ніякого відношення до мого свінгу, я, сама не знаю чого, не завернула звідти. Бо, по-перше, було жаль викинутих за квиток грошей, по-друге, мені не хотілося виглядати переляканою іноземкою-провінціалкою, а, по-третє, я почувалася так паскудно, бо Юрген привіз із собою оту молоду кобилицю. Якби вона не була такою молодою і вродливою…
— Годі плакати, ви з Юргеном геть зіпсували мою оксамитову сукню. Врешті, це було дуже пікантно. Колись, як ти психологічно переробиш свій досвід групового сексу, розкажеш мені докладно про свої ескапади. Глянь, краще, на нашого любчика, як він добре виглядає, який він милий. Мені здається, що він зовсім не даун, як твердить Жан-Люк.
— Виключається. Він не даун, він — жертва генетичних дослідів.
— В усякому разі, він у нас so-o-o-o-o-o su-u-u-u-u-usss, і ми нікому не дамо зіпсувати вечірку з нагоди його одужання.
Вони чмокнули мене у щоки — Аліна у ліву, Віра у праву. Обидві пахли запаморочливо. Обидві виглядали божественно. Їхні прикраси загадково поблискували у місячному світлі і срібно-місячно потеленькували при кожному порусі граційно-тваринних тіл, а їхні сукні шурхотіли, наче ящірки осіннім палим листом.
— А от ми нашому котюсику та відкоркуємо шампусику.
Це вже була третя пляшка Veuve Clicquot, яку відкорковувала Віра. Кожного разу, як вона підносила мені келишок, то запопадливо додавала туди кілька краплин валер'янки, від чого мені аж дух забирало. Сама вона пила горілку з льодом, а Аліна тихцем від Жан-Люка ласувала ромом, що його заховала під моїм пледом.
Після того, як Юргена уклали до ліжка, вечірка набула нового розмаху. Мене частували, наче короля, мене трактували, наче короля, за мене піднімали тости, наче за новоспеченого короля, і увесь той нестямний захват був з приводу мого одужання, хоча я не міг зрозуміти, за що мене так люблять.
Чи як там співав після сніданку Костантинопулос?
У нього була жахлива звичка зачинятися у туалетній кімнаті, що розташовувалася якраз понад моєю комірчиною (куди я перебрався через тиждень після вечірки з нагоди мого одужання і чим, до речі, завдячував йому) і сидіти там, насвистуючи і наспівуючи, аж доки він не перечитає усі вкинуті Фішером рекламні проспекти. І те і інше, я маю на увазі насвистування і наспівування, було просто жахливим, втім, як і акустика туалетної кімнати, за що я не можу винуватити архітектора цього у інших відношеннях чарівного замку, бо він, себто архітектор, і гадки не мав, проектуючи оте чудо, що якомусь дурню заманеться виводити арії у клозеті. Отож, невдала акустика клозету посилювала мої муки, підносячи їх уже до розряду витончених тортур, але найстрашніше починалося для мене у той момент, як увертюрою Апокаліпсису прокручувався ролик з туалетним папером, (той покидьок відкручував принаймні п'ять метрів духм'яної стрічки, хоча за рівнем своєї культури він міг би спокійно скористатися тими ж таки рекламними проспектам, але Аліна навіть у такий дрібничці не могла перейти на режим економії), а тоді чувся її, тобто стрічки, оксамитовий короткий зойк. І коли Костантинопулос починав, непристойно крекчучи і постогнуючи, шурхотіти тим гріховно дорогим туалетним папером (один Бог міг знати, що він там із нею чинить, хоча, на відміну від Юргена, не думаю, що Творцю Всесвіту кожна мить нашого буття являється однаково цікавою і важливою), я встигав намацати і притиснути до вух маленькі подушечки, що їх подарувала мені якось Віра, але ніякі у світі заслонки не рятували мене від Ніагари, що вивергав бачок його унітазу, оті мегатонн і кіловати, оті кубометри і мегапарсеки води, що її вистачило б для меліорації невеликого засушливого материка розміром з Австралію. Та Ніагара мчала через мої вушні раковини, виламуючи барабанні перетинки і змітаючи на ходу молоточки і накуваленьки, чи як вони там у біса звуться, а тоді розривала мій мозок, наче Космос у момент його творення, на мільйони чи може й мільярди часточок. Це спричинювало больовий шок, і я втрачав свідомість.
Доктор Шотт називав те гіперчутливістю вушного нерва, але, правду кажучи, я просто згорав від ревнощів, бо через отого грецького турка мене було засунуто до комірчини і розвінчано із розряду хворого і чарівного котика-любчика до найнижчого щабеля приблудного нікчеми.
Тепер Аліна з Вірою усіляко переймалися новим фаворитом, котрий розважав їх оповідками про прийдешній кінець світу, який знаменує початок Нової Ери Щастя, і та Ера мала настати за якихось тридцять дві тисячі років. Другою, не менш цікавою темою, був детальний перебіг його хронічного геморою, так що я відчував аж комплекс неповноцінності, не маючи такої непересічної хвороби. А трапилось те переселення он як.
Юрген, хвала Всевишньому, поїхав, залишивши нам на кілька днів свою коханку, оту, за словами Віри, молоду і вродливу кобилицю. Ми мали багато клопотів, аби її позбавитись і врешті-решт знайшли їй пару, молодого священика-католика. Він зачарував її, як перед тим Юрген, балачками на релігійні теми і намовив до прийняття католицтва. Власне, сварка між представниками двох розгалуджень християнської віри (одного разу вони мало не побили одне одного своїми молитовниками) і стала причиною того, що Костантинопулос так прийшовся до душі моїм красуням, бо, на відміну від них, які поперемінно ляками їх пеклом, кожен у своєму, але в обох випадках жахливому, варіанті, мученик на терені геморою проповідував дитинно-безпечний індуїзм, який за усі гріхи душі і тіла обіцяв по смерті перехід до якоїсь нижчої по відношенню людини касти. Аліна одразу зарезервувала за собою кошачу подобу, а Вірі запропонувала переродитися у ролі гончака чи мисливського пса, на що остання ляснула Аліну по лобі томиком Шекспіра, на якому дуже кохалась.
Взагалі ж, оті брахманісти мали більше рації, аніж я спочатку думав, хоча б через їхню теорію кастовості, до якої я при нагоді іще повернуся.
Крім того, наш індуіст дуже наочно продемонстрував нам нікчемність інших релігій, а особливо усіх підвидів християнства з їхніми сміховинними відмінностями, як ото — чому католики хрестяться зліва направо, а православні справа наліво. Виявляється, що при цьому католики проказують латинкою «спиритус санкти», а православні, по-грецькому порядку — «агіос пнеума». Якби православні казали «пнеума агіос», то й хрестилися б по-католицькому. На що православні відказують, що прикметник має стояти перед іменником, бо не можна називати ім'я Бога, не передуючи йому хвалебним епітетом. Отакого роду і була, за словами Костантинопулоса, майже і уся решта відмінностей поміж двома сектами, не кажучи вже про інші брехливі теревені.
Оті кілька днів, після того, як від'їхав Юрген, а його молода приятелька влаштувалася служницею до католицького священика, який, на превелике щастя для нас, абсолютно винятково не був «голубим» і закохався у цю набожну красуню, ми провели доволі приємно учотирьох.
Жан-Люк, хвалити долю, також кудись завіявся. Здається, на полювання до Африки чи Чікаго. Тепер я не пригадаю точніше, але, здається, до Африки. Коли мені спадає на думку Чікаго, то мабуть тому, що Аліна завжди, коли заходила мова про Жан-Люка, примовляла — він мені, як дощ у Чікаго. Через те така пара слів, як його ім'я і назва цього міста перейшли у моєму мозку до розряду стійких словосполучень. Певно ж, що він не міг полювати у Чікаго на початку серпня.
Ресторан, який розташовувався на першому поверсі і яким заправляв Жан-Люк, з нагоди його полювання (пригадав, він поїхав полювати на омарів до Австралії) закрили до понеділка, і ми упивалися спокоєм і неробством, розташувавшись на королівському Аліниному ліжку і ріжучись днями у підкидного, бо новий наш партнер виявився таки ідіотом і був незугарний освоїти бридж.
Ті кілька днів, коли я вже одужав і не потребував цілодобового догляду, Костантинопулос використав, аби посісти у замку моє місце — місце бідного хворого-любчика, зображуючи усякого разу, як він примощувався до крісла, пекельні гемороїдальні муки, торочачи при цьому про нескінчені переродження грішної душі і роблячи моїм королевам доволі незграбні, як на мене, компліменти, на кшталт: «ой, Віронько, які у вас чудові очі» або «ой, Аліночко, які у вас тендітні ніжки». Я вже наготував план, як скинути нового фаворита із трону, але тоді…