Морис Леблан – Арсен Люпен — шляхетний грабіжник (страница 26)
Банкір дістав авторучку й підписав. Варен простягнув руку.
— Руки геть, — заявив Даспрі, — ще не все скінчено.
І звернувся до банкіра:
— Йшлося також про листи, які ви вимагаєте?
— Так, про пачку листів.
— Де вони, Варене?
— У мене їх нема.
— Де вони, Варене?
— Не знаю. Ними займався мій брат.
— Вони сховані тут, у цій кімнаті.
— У такому разі ви самі знаєте, де вони.
— Звідки мені знати?
— Чорт забирай, хіба не ви дісталися до схованки? Ви, здається, обізнані не гірше, ніж... Сальватор.
— У схованці листів немає.
— Вони там.
— Відчини її.
Варен подивився на Даспрі з викликом. І справді, Даспрі й Сальватор — чи не одна це особа, як легко було припустити, враховуючи усе, що відбувалося? Якщо так, він нічим не ризикував, показуючи вже відомий тайник. Якщо ж ні... то було марно...
— Відчини її, — повторив Даспрі.
— У мене нема червової сімки.
— Ось вона, — сказав Даспрі, простягаючи залізну пластину.
Нажаханий Варен відсахнувся.
— Ні... ні... я не хочу ...
— А! Раз козі смерть…
Даспрі попрямував до зображення старого сивобородого монарха, став на стілець і доклав червову сімку до основи меча біля руків’я, так, що краї пластини з’єдналися з його краями. Потім шилом, яке по черзі вставив у кожну зі семи дірочок, зроблених у кінцях червоних знаків, Даспрі натиснув на сім маленьких камінчиків мозаїки. На сьомому з них щось клацнуло, й фігура короля зарухалася, відкриваючи великий отвір у вигляді сейфа із залізною обшивкою і двома блискучими сталевими полицями.
— Сам бачиш, Варене, сейф порожній.
— Справді... Напевно, мій брат вийняв листи.
Даспрі знову наблизився до Варена і сказав:
— Не грайся у кота й мишки зі мною. Є й інша схованка. Де вона?
— Іншої нема.
— Може, ти хочеш грошей? Скільки?
— Десять тисяч.
— Мосьє Андерматт, десять тисяч за ці листи — ціна нормальна для вас?
— Так, — голосно відказав банкір.
Варен зачинив сейф, з відвертою огидою взяв червову сімку і приклав її до меча біля руків’я, точно в тому самому місці. Потім послідовно встромив шило в кінчик кожного зі семи сердечок. Знову щось клацнуло, але цього разу — несподівана річ — повернулася тільки частина сейфа, і в товщині дверцят, які закривали великий сейф, відкрилася друга маленька скринька.
Там лежала пачка листів, перев’язана шнурочком і запечатана. Варен передав її Даспрі. Той запитав:
— Чек готовий, мосьє Андерматт?
— Так.
— І у вас є також останній документ, який дістався вам від Луї Лякомба і який доповнює креслення підводного човна?
— Є.
Обмін відбувся. Даспрі поклав документ у кишеню й віддав паку листів панові Андерматту.
— Ось те, чого ви хотіли, мосьє.
Банкір секунду-другу вагався, наче боявся доторкнутися до цих клятих аркушиків, яких так наполегливо домагався. Потім нервовим рухом схопив їх.
Поруч зі мною почувся стогін. Я взяв мадам Андерматт за руку: вона була крижаною.
Даспрі сказав банкірові:
— Гадаю, мосьє, наша розмова закінчена. О! Не треба подяки, благаю вас. Тільки випадок допоміг мені прислужитися вам.
Пан Андерматт пішов. Він ніс із собою листи дружини до Луї Лякомба.
— Чудово! — із захопленням вигукнув Даспрі. — Як легко все лаштується! Залишається тільки завершити справу, приятелю. Папери з тобою?
— Ось вони всі.
Даспрі перевірив їх, уважно оглянув і поклав у кишеню.
— Прекрасно, ти дотримав слова.
— Але...
— Що — «але»?
— А два чеки?.. Гроші?..
— Ну і нахаба ж ти, друже. Це ж треба, він ще чогось вимагає!
— Я вимагаю те, що мені належить.
— Невже тобі щось винні за папери, які ти вкрав?
Але Варен, видно, вже не володів над собою. Він тремтів од злості, очі його налилися кров’ю.
— Гроші... двадцять тисяч... — пробурмотів він.
— Нізащо... я сам знаю, як їх застосувати.
— Гроші!
— Ну годі, будь розважливим і залиш-но свій ніж у спокої!
Даспрі схопив його за руку з такою силою, що Варен завив од болю.
— Іди геть, приятелю, — продовжив Даспрі, — свіже повітря зараз корисне тобі. А може, тебе провести? Ми підемо через пустир, і я покажу тобі купу каміння, під якою...
— Це брехня! Брехня!
— Ні, це правда. Адже маленька залізна пластина зі сімома червоними дірочками саме звідти. Луї Лякомб ніколи не розлучався з нею, як ти пам’ятаєш. Ви з братом закопали її разом із трупом... та іншими предметами, які напевно неабияк зацікавлять поліцію.