Милан Кундера – Нестерпна легкість буття (страница 6)

Та згодом, перетнувши чеський кордон, Томаш зіткнувся з колоною російських танків. Він мусив зупинитися на перехресті й пів години чекати, поки вони проїдуть. Танкіст у страшному чорному однострої стояв на середохресті й регулював рух, наче всі шляхи в Чехії належали тільки йому.

«Es muss sein! Так треба!» — подумки повторював собі Томаш, та незабаром почав сумніватися: чи справді треба було так?

Авжеж, нестерпно було залишатися в Цюриху, уявляючи, як Тереза живе сама у Празі. Але як довго мордувало б його співчуття? Усе життя? Цілий рік? Місяць? Чи однісінький тиждень? Як можна було про це дізнатися? Як можна було це перевірити?

Будь-який студент на уроках фізики може поставити дослід, щоб перевірити достеменність наукової гіпотези. Та людина, яка має одне-єдине життя, не може перевірити гіпотезу дослідним шляхом, тож вона так і не дізнається, добре чи погано вона вчинила, підкорившись своїм почуттям.

Поринувши в оті думки, Томаш відчинив двері помешкання. Каренін плигнув йому на плечі, намагаючись лизнути лице, і це полегшило ту неждану зустріч. Бажання кинутися у Терезині обійми (воно не давало йому спокою, коли він сідав до автомобіля ще в Цюриху) вмить зникло. Йому здалося, наче він стоїть перед нею посеред снігової рівнини, і обоє тремтять від холоду.

17

Російські літаки всю ніч літали над Прагою від першого дня окупації. Томаш уже відвик від цього гуркоту і тепер не міг заснути.

Він перевертався з боку на бік біля сплячої Терези, аж згадав одну фразу, яку вона зронила під час якоїсь балачки. Вони розмовляли про його приятеля 3., й Тереза сказала: «Якби я не зустріла тебе, то покохала б його».

Уже тоді ті слова викликали в Томаша дивний смуток. Він раптом збагнув, що Тереза цілком випадково закохалася у нього, а не в його приятеля 3. Що поза тим коханням, яке викликав у неї Томаш, була ціла імперія нескінченних і нереалізованих можливостей кохання до інших чоловіків.

Усі ми не здатні навіть припустити, що наше палке кохання може бути чимось легким, що воно може бути позбавлене будь-якої ваги; ми думаємо собі, що наше кохання — це саме те, що й мало бути; що без нього наше життя не було б нашим життям. Ми певні, що сам Бетховен, похмурий чолов’яга з розпатланою чуприною, грає нашому великому коханню своє «Es muss sein!».

Томаш згадував Терезину обмовку щодо свого приятеля 3. і думав, що історія його кохання базується не на «Es muss sein», а радше на «Es konnte auch anders sein»: це могло статися інакше…

Сім років тому в лікарні того міста, де мешкала Тереза, випадково стався тяжкий випадок менінгіту, і на консультацію терміново викликали головного лікаря клініки, де працював Томаш. Та, за випадковим збігом обставин, головного лікаря спіткало запалення сідничного нерва, він навіть поворухнутися не міг, тож замість себе послав до провінційної лікарні Томаша. У містечку було п’ять готелів, але Томаш випадково зупинився в тому, де працювала Тереза. Цілком випадково в нього залишався час до відходу поїзда, і він сидів у ресторані. Тереза теж випадково була тоді на зміні й випадково обслуговувала його стіл. Отож потрібно було шість випадковостей, щоб підштовхнути Томаша до Терези, наче, якби так не сталося, ніщо його самого до неї не привабило б.

Через неї він повернувся до Чехії. Це фатальне рішення ґрунтувалося на такому випадковому коханні, що його могло б і не бути, якби сім років тому Томашевого начальника не спіткало запалення того клятого нерва. І ця жінка, втілення цілковитої випадковості, тепер лежала поруч із ним і глибоко дихала уві сні.

Було вже пізно. Томаш відчував, що в нього починає боліти у шлунку, як бувало завжди, коли він опинявся у стані крайньої напруги.

Раз чи два Терезин подих змінився коротким хропінням. Томаш не відчував ніякого співчуття. Відчував лише одне: тягар у шлунку і відчай від того, що повернувся.

Частина друга

Душа і тіло

1

Марно було б авторові претендувати на те, що його герої існували насправді. Народилися вони не з материнського лона, а з кількох промовистих фраз або ж із ключової ситуації. Томаш постав із фрази «Einmal ist Keinmal», а Тереза — з бурчання в череві. Коли вона вперше переступила поріг Томашевого помешкання, в неї раптом забурчало в животі. Нічого дивного в тім не було: вона ні снідала, ні вечеряла, вранці з’їла тільки сендвіч на пероні, перші ніж сісти в потяг. Перейнявшись своєю зухвалою мандрівкою, вона й про їжу забула. Та якщо не дбаєш про своє тіло, то згодом стаєш його жертвою. Що то за жах був, чути, як озиваються твої нутрощі, коли стоїш перед Томашем! Вона мало не заплакала. Та, на щастя, Томаш обійняв її, і Тереза забула про голос у своєму череві.

2

Отож Тереза народилася зі ситуації, що брутально виводить на світ божий непримиренну дуальність тіла й душі, цей засадничий людський досвід.

Колись, за сивої давнини, людина з подивом прислухалася до ритмічного гупання, яке долинало з глибини її грудей, і думала собі, що ж ото воно може означати. Не могла вона ототожнювати себе з тілом, що було їй таке чуже і невідоме. Тіло було кліткою, а всередині тієї клітки ховалося те, що дивилося, слухало, жахалося, думало і дивувалося; оте щось, яке залишалося, коли відняти від нього тіло, була душа.

Звісно, сьогодні тіло вже перестало бути таїною, у грудях калатає серце, усі це знають, а ніс — це просто кінець рурки, яка стирчить назовні, щоб усотувати в легені кисень. Обличчя — просто панель приладів, де відображаються всі тілесні механізми: травлення, зір, слух, дихання, мислення.

Відколи людина може називати частини свого тіла, те тіло менше її турбує. Відтепер відомо і те, що душа — це тільки діяльність сірої речовини мозку. Дуальність душі й тіла маскується науковою термінологією; сьогодні це вже стало старомодним забобоном, з якого всі кепкують.

Але досить закохатися до нестями і раптом почути, як у тебе бурчить у тельбухах, як та лірична ілюзія наукової ери, єдність душі й тіла, відразу ж розвіюється.

З

Вона намагалася побачити себе через тіло. Тому довгими годинами простоювала перед люстром. А оскільки боялася, що її застукає за цим ділом мати, то кожен погляд, який на себе кидала, носив відбиток потаємної розпусти.

Не марнославство тягнуло її до дзеркала, а подив від того, що в ньому Тереза відкриває своє Я. Вона забувала, що перед нею постає приладова панель тілесних механізмів. Вірила, що бачить свою душу, яка відбивається у рисах її обличчя. Забувала, що ніс — це кінець рурки для всотування повітря до легень. Вона бачила в нім непомильне відображення своєї натури.

Довго вона розглядала його, і найчастіше її засмучувало те, що у своєму обличчі помічала материні риси. Тоді починала ще затятіше вглядатись у себе й намагалася докласти всіх зусиль, щоб абстрагуватися від материної фізіономії, геть-чисто відсторонитися від неї і лишити тільки те, що належало їй. І коли їй з цим щастило, наставало наче сп’яніння: на поверхні тіла зринала душа, наче суднова залога, що вибігає з глибин трюму, заповнює палубу, махає руками до неба і виспівує на всі голоси.

4

Мені часом здавалося, ніби вона не лише фізично скидалася на матір, а й усе життя її було продовженням материного життя, десь так, як ото куля, що біжить більярдним полем, продовжуючи поштовх гравцевої руки.

Де і коли розпочався той порух, що згодом став Терезиним життям?

Либонь, ще тоді, коли її дідусь, празький комерсант, почав уперше вихваляти красу своєї доньки, Терезиної матері. Матері було тоді три чи чотири роки, і їй казали, що вона схожа на Рафаелеву Мадонну. У свої чотири роки Терезина матінка чудово це затямила. Згодом, за партою в школі, замість того щоб слухати вчителя, вона думала про те, на чиї портрети вона може бути схожа.

Коли настала пора пропозицій руки і серця, вона мала дев’ять залицяльників. Усі стояли навколішки довкола неї.

А вона стояла посередині, немов та князівна, й сама не знала, кого ж обрати: перший був гарніший, другий дотепніший, третій заможніший, четвертий спортивніший, п’ятий з ліпшої родини, шостий читав їй вірші, сьомий мандрував по всенькому світу, восьмий грав на скрипці, а дев’ятий був наймужніший з-поміж усіх. Але всі вони однаково стояли навколішки, аж мозолі понамулювали на колінах.

Урешті вона обрала дев’ятого, не тому що він був наймужніший, а тому що, коли під час любощів шепотіла йому на вухо: «Будь обережний! Будь обережний!» — він навмисне не був на ній обережний, тож довелося хутенько вийти за нього заміж, бо вона не зуміла вчасно знайти лікаря, який би погодився зробити їй аборт. Отак прийшла на світ Тереза. З усіх куточків країни з’їхалася незліченна рідня, схилялася над колискою і аґукала до неї. Терезина матінка не аґукала. Вона думала про інших вісьмох залицяльників, і всі вони здавалися їй ліпшими, ніж дев’ятий.

Як і її донька, Терезина мати любила дивитися у дзеркало. Якось вона побачила, що довкола очей у неї зморшки, і подумала, що її шлюб — це помилка. Вона зустріла чоловіка, позбавленого мужності, що мав тільки кілька шахрайських оборудок і два розлучення. Вона ненавиділа коханців, що намуляли мозолі на колінах. Їй страшенно кортіло і собі стати навколішки. Вона опустилася на коліна перед шахраєм і покинула чоловіка й Терезу.