Милан Кундера – Нестерпна легкість буття (страница 7)

Наймужніший чоловік став найсумнішим чоловіком на світі. Таким засмученим, що все йому зробилося байдуже. Він скрізь і всім казав те, що думав, тож комуністична поліція, яку вразили ті дурнуваті роздуми, потягла його до суду, а потім кинула до в’язниці. Терезу витурили з опечатаного помешкання, і вона опинилася в матінки. Минуло трохи часу, і найсумніший чоловік помер у в’язниці, а матінка разом із Терезою і шахраєм перебралася до невеличкого містечка біля підніжжя гір. Вітчим працював у конторі, а мати була продавчинею в крамниці. Вона пустила на світ ще троє дітей. Потім якось глянула в дзеркало і побачила, що стала стара і бридка.

5

Збагнувши, що все втратила, вона почала шукати винного. Виявилося, що винні були всі. Винен був перший, отой мужній чоловік, якого вона не любила: він не послухався, коли вона шепотіла, щоби був обережний. Винен був і другий чоловік, не такий мужній і коханий: він завіз її з Праги в якесь глухе містечко й бігав за жінками, аж вона не тямилася від ревнощів. Проти обох тих чоловіків вона була безсила. Єдина людська істота, що неподільно належала їй і не могла від неї втекти, заручниця, яка могла заплатити їй за всіх, була Тереза.

Утім, вона, може, все ж таки відповідала за материну долю. Вона, ота безглузда зустріч наймужнішого сперматозоїда з найкрасивішою яйцеклітиною. І тієї фатальної секунди на ім’я Тереза розпочалося знівечене життя її матінки.

Вона невтомно пояснювала Терезі, що бути матір’ю означає пожертвувати всім. Слова її були дуже переконливі, бо вони відбивали досвід жінки, яка втратила все через свою дитину. Тереза слухала і вірила, що найбільша цінність у житті — материнство й що материнство — це велика самопожертва. А якщо материнство — це втілення Жертви, то призначення її доньки — Вина, якої вона довіку не зможе спокутувати.

6

Звісно ж, Тереза так ніколи і не дізналася про те, що мати шепотіла вночі на вухо наймужнішому з-поміж чоловіків прохання бути обережним. Вона почувалася винною, і то була нескінченна винність, щось таке, як первородний гріх. І Тереза робила все, щоб спокутувати його. Мати забрала її зі школи, уже в п’ятнадцять років вона працювала подавальницею і віддавала матері все, що заробляла. Вона ладна була зробити все, щоби заслужити її любов. Поралася по господарству, гляділа братів і сестер, у неділю цілісінький день прала і прибирала в хаті. Шкода, звісно, адже вона була найліпша учениця в ліцеї. Вона хотіла чогось більшого, але хіба ж знайдеш оте більше у цьому маленькому містечку? Тереза прала, а біля ночов лежала розгорнута книжка. Вона гортала сторінки, і книжка була заляпана краплями води.

У їхньому домі не існувало сорому. Мати вешталася по хаті у спідній білизні, часом навіть без ліфчика, а влітку й зовсім гола. Вітчим голий не ходив, але завжди чатував, коли Тереза піде купатися, щоб зайти до ванної. Якось вона замкнулася там, і мати висварила її: «За кого ти себе вважаєш, га? Що ти зі себе корчиш? Не з’їсть він тебе, подумаєш, красуня знайшлася!»

(Ця ситуація свідчить про те, що материна ненависть до дочки була набагато дужча за ревнощі, які викликав у неї чоловік. Вина її доньки була така велика, що містила в собі навіть чоловікову невірність. Мати ще може допустити, щоб її чоловік розглядав голу доньку, аби лиш донька не намагалася бути самостійною і не замикалася у ванній під час купання).

Якось узимку мати вешталася по хаті голісінька, світло було ввімкнуте. Тереза почала квапливо опускати штори, щоб матір не побачили в такому вигляді з будинку навпроти. А мати на це реготала. Наступного дня до неї прийшли у гості подруги. Сусідка, колега з крамниці, місцева вчителька і дві чи три жінки, що вчащали до матері постійно. Тереза разом зі шістнадцятирічним сином одної з тих жінок трохи побула з ними. Мати скористалася тією нагодою і розповіла, як Тереза хотіла прикрити її сором. Вона сміялася, а разом з нею і гості. Потім сказала: «Тереза не хоче погодитися з тим, що людське тіло дзюрить і пукає». Тереза аж зашарілася, а мати провадила: «А що в цьому поганого?» І, наче у відповідь на те запитання, гучно перднула. Жінки зареготали.

7

Мати гучно сякалася, розповідала всім про своє сексуальне життя, показувала свій зубний протез. Ошкірившись потворною посмішкою, вона з неймовірною спритністю скидала його язиком із горішньої щелепи, він падав на нижні зуби, й обличчя її ставало мов куряча гузка. Уся її поведінка була одним брутальним порухом, яким вона рішуче відкидала свою молодість і красу. Тоді, коли довкола неї стояли навколішки дев’ятеро залицяльників, вона ретельно берегла свою голизну. Мірою свого сорому вона прагнула показати, яку ціну має її тіло. А тепер стала безоглядно безсоромна, і тією безсоромністю урочисто підвела риску під своїм життям, голосно заявляючи в такий спосіб, що молодість і врода, які вона так переоцінювала, насправді нічогісінько не варті.

Мені здається, Тереза була продовженням того поруху, яким її мати рішуче відкидала в безвість своє життя молодої вродливої жінки.

(І якщо Терезині рухи були незграбні й поривчасті, якщо їм бракувало граціозної повільності, нічого дивного в тім не було. То був великий материн жест, несамовитий і саморуйнівний, то була вона, то була сама Тереза!)

8

Мати вимагає для себе справедливості, вона хоче, щоб винну покарали. Вона наполягає, щоб донька лишилася разом із нею у світі безсоромності, де молодість і краса не мають ніякого сенсу, де світ — це просто концентраційний табір однакових тіл, у яких годі завважити якусь душу.

Тепер ми можемо ліпше збагнути отой потаємний Терезин гріх, що виявлявся у її стоянні перед люстром. То був поєдинок із матір’ю, прагнення не бути таким тілом, як усі інші тіла, а побачити на своєму обличчі, як залога її душі виходить із корабельного трюму. Нелегко це було, тому що сумна, боязка, перелякана душа ховалася в Терезиних нутрощах і соромилася показатися на поверхні.

Так сталося і того дня, коли вона вперше зустріла Томаша. Тереза пропихалася поміж пияками, згинаючись під вагою кухлів із пивом, що їх несла на таці, й душа її була у шлунку чи навіть у підшлунковій залозі. Тієї миті почула, як він гукнув її. То був значущий для неї поклик, адже кликав той, хто не знав її матері, та й не належав до пияків, від яких вона щодня чула заяложені непристойні зауваження. Статус незнайомця вивищував його над іншими.

І було ще одне: перед ним лежала розгорнута книжка. У тому ресторанчику ніхто ніколи не розгортав книжку на столі. Для Терези книжка була знаком належності до таємного братства. Проти брутального світу, який її оточував, мала єдину зброю — книжки, які брала в міській бібліотеці, надто ж романи, вона цілу купу їх прочитала, від Філдінґа до Томаса Манна. Вони давали їй нагоду втекти в уявний світ, вирватися із життя, що не приносило ніякого задоволення, але водночас були значущі для неї і як речі: вона полюбляла гуляти вулицями, тримаючи книжку під пахвою. Книжки були для неї наче елегантна тростина для денді минулого століття. Вони відрізняли її від інших людей.

(Порівняння книжки з елегантною тростиною денді не зовсім доречне. Тростина не лише була ознакою денді, а й робила його сучасним, модним. Завдяки книжці Тереза відрізнялася від інших дівчат, але заразом була й старомодна. Звісно, вона була замолода, щоб це збагнути. Парубійки, які вешталися вулицею з галасливими транзисторними приймачами, здавалися їй телепнями. Вона не помічала, що вони мали сучасний вигляд).

Отож чоловік, що гукнув її, водночас був і незнайомець, і член таємного братства. Розмовляв він галантно, і Тереза відчула, що душа проривається на поверхню всіма жилами, всіма капілярами і всіма порами, щоб він її побачив.

9

Коли Томаш повернувся з Цюриха до Праги, йому було недобре від думки про те, що їхня зустріч із Терезою — результат шести неправдоподібних випадковостей.

Та, як подумати, хіба не стає якась подія ще важливіша і значущіша, коли вона залежить від великої кількості випадкових обставин?

Тільки випадок можна витлумачити як послання. Те, що відбувається з необхідності, очікується й повторюється щодня, — воно німе.

Промовляє лише випадковість. Її намагаються прочитати, як ото циганки читають долю за кавовою гущею, що розпливлася візерунками на дні філіжанки.

Присутність Томаша в ресторанчику стала для Терези цілковитою випадковістю. Він був сам за столом перед розгорнутою книжкою. Звів на неї очі й усміхнувся. «Чарку коньяку!»

Тієї миті по радіо залунала мелодія. Тереза пішла до барної стійки налити коньяку й обернула регулятор звуку, щоб збільшити гучність. Упізнала музику Бетховена. Вона чула її під час турне празького квартету, який побував у їхньому містечку. Тереза (ми знаємо, що їй хотілося більшого) пішла тоді на концерт. Зала була порожня. Тільки вона й аптекар із дружиною. Отож на сцені було четверо музик, а в залі троє слухачів, але музики з чемності не скасували концерт і цілий вечір лише для них грали чотири останні квартети Бетховена.

Потім аптекар запросив музик на вечерю разом із незнайомою слухачкою.

Відтоді Бетховен став для неї символом «фантастичного» світу, світу, до якого вона так прагнула. І тепер, повертаючись від барної стійки з коньяком до Томаша, вона силкувалася вгадати сенс тієї випадковості: як сталося, що цієї самісінької миті, коли вона наливала коньяк незнайомцеві, який їй сподобався, залунав Бетховен?