Милан Кундера – Нестерпна легкість буття (страница 31)

(Можливо, його пристрасть до хірургії поєднувалася тут із пристрастю до зваби. Він не полишав уявного скальпеля навіть тоді, коли був із коханками. Йому кортіло оволодіти чимось таким, що криється в найглибших глибинах цих жінок, тим, задля чого потрібно розітнути їхню поверхню).

Звісно ж, цілком годилося би запитати, чому він так шукав оцю мільйонну частку саме в сексуальності. Хіба не міг він знайти її, наприклад, у ході, в кулінарних чи в естетичних уподобаннях тієї чи тієї жінки?

Певна річ, ця частка несхожості присутня в усіх аспектах людського життя, але тут вона доступна для всіх, її не треба відкривати, не потрібен скальпель, щоб наблизитися до неї. Та жінка воліє сир, а не солодощі, ця не може терпіти цвітної капусти, звісно ж, це ознака самобутності, але відразу ж видно, що ця самобутність незначуща і марна, що тільки гаєш свій час, коли нею цікавишся й намагаєшся знайти в ній щось вартісне. Тільки в сексуальності мільйонна частка несхожості виявляється вартісна, тому що до неї немає публічного доступу і її потрібно завоювати. Ще пів століття тому це завоювання потребувало багато часу (тижні, навіть місяці!), і цінність завойованого об’єкта вимірювалася часом, який згаяли на те, щоб підкорити його. Навіть сьогодні, дарма що час на підкорення значно скоротився, сексуальність залишається для нас тією скарбницею, де чаїться таємниця жіночого «я».

Отож це аж ніяк не стремління до втіхи (втіха наставала, сказати б, потім, як винагорода), а намагання оволодіти світом (розітнути скальпелем лежаче тіло світу), що спонукало його до гонитви за жінками.

10

Чоловіків, які ганяються за багатьма жінками, можна завиграшки поділити на дві категорії. Одні шукають у жінках свою ідею жінки, ту, що марилася їм у мріях, суб’єктивну і завжди подібну. Другі охоплені прагненням оволодіти нескінченним розмаїттям об’єктивного жіночого світу.

Нав’язливе стремління перших — романтичне стремління: в жінках вони шукають самих себе, свій ідеал, тож завжди розчаровуються, адже ідеал, як ми знаємо, ніколи не знайдеш. Оскільки розчарування, що штовхає їх від жінки до жінки, надає їхній непостійності відтінку мелодраматичного виправдання, то декотрі сентиментальні пані навіть вважають зворушливою їхню запеклу полігамію.

Друге стремління — розпусне, і жінки не знаходять у ньому нічого зворушливого: чоловік не шукає в жінках суб’єктивного ідеалу, його цікавить усе, і ніщо не може його розчарувати. Та нездатність до розчарування має в собі щось скандальне. Для публіки нав’язливе стремління розпусного джиґуна не може мати спокути (спокути розчаруванням).

Оскільки романтичний джиґун переслідує той самий тип жінок, ніхто не помічає, що він міняє коханок; друзі весь час кажуть йому про непорозуміння, бо не бачать різниці поміж його подругами і завжди називають їх тим самим ім’ям.

У погоні за знайомствами розпусні джиґуни (і до цієї категорії вочевидь потрібно зарахувати і Томаша) чимраз віддаляються від умовної жіночої краси (якою вони швидко насичуються), аж урешті неухильно стають колекціонерами курйозів. Вони знають про це, трохи цього соромляться й, щоб не бентежити друзів, не показуються зі своїми подругами на людях.

Томаш працював мийником вікон уже два роки, аж його запросили до ще однієї клієнтки. Коли побачив її на порозі квартири, його вразила її химерність. То була делікатна химерність, що не впадала в око й обмежена була рамками втішної пересічності (Томашеве захоплення курйозами не мало нічого спільного із захопленням Фелліні потворами): вона була височенна, ще вища за нього, ніс її був тонкий і дуже довгий, а обличчя мало ту незвичну особливість, що про нього навіть не можна було сказати, чи гарне воно (усі заперечили б), хоч і не було позбавлене краси (принаймні для Томаша). На ній були штани і біла блузка, скидалася вона на чудернацьке поєднання тендітного хлопчини, жирафи і лелеки.

Жінка окинула його довгим, уважним і допитливим поглядом, в якому не бракувало навіть відтінку інтелігентної іронії.

— Заходьте, пане лікарю, — сказала вона.

Зрозумів, що вона знає, хто він. Не показавши цього, він запитав:

— Де можна набрати води?

Вона відчинила двері ванної. Він побачив там умивальницю, ванну й унітаз; перед ванною, умивальницею й унітазом лежали рожеві килимки.

Жінка, яка скидалася на жирафу і лелеку, кліпнула очима й усміхнулася; все, що вона робила, було наповнене змістом і прихованою іронією.

— Ванна кімната в цілковитому вашому розпорядженні, пане лікарю, — сказала вона. — Робіть тут усе, що вам захочеться.

— І навіть купатись я тут зможу?

— Ви полюбляєте купатися? — запитала вона.

Він набрав у відро теплої води і повернувся в передпокій.

— Звідки мені починати?

— Це залежить лише від вас, — відказала вона, звівши плечима.

— Можна побачити вікна в інших кімнатах?

— Ви хочете оглянути моє помешкання?

Вона всміхнулася, наче миття шибок було Томашевою примхою і та примха нітрохи її не цікавила.

Він увійшов до сусідньої кімнати. Там були великі вікна, два ліжка одне коло одного й картина з осіннім пейзажем березового гаю.

Коли він повернувся, на столі вже стояла відкоркована пляшка вина і дві склянки.

— Не хочете трохи підкріпитися, перш ніж розпочати вашу тяжку працю? — запитала вона.

— З великим задоволенням, — сідаючи, відказав Томаш.

— Мабуть, цікаво отак ходити по людях? — запитала вона.

— Та непогано, — сказав Томаш.

— Ви, мабуть, скрізь маєте справу з жінками, чоловіки яких на роботі.

— Найчастіше з бабунями і свекрухами, — сказав Томаш.

— А вам не бракує колишнього фаху?

— Скажіть мені ліпше, звідки ви почули про мій колишній фах.

— Ваша компанія пишається вами, — сказала жінка-лелека.

— І досі? — здивувався Томаш.

— Коли я зателефонувала, щоб мені прислали когось помити шибки, мене запитали, чи не хочу я, щоб прийшли ви. Здається, ви були великим хірургом, та вас витурили з клініки. Мене це так зацікавило!

— Ви дуже допитлива жінка, — сказав він.

— А що, видно?

— Видно з того, як ви дивитеся на мене.

— І як я дивлюся?

— Ви мружите очі й ставите багато запитань.

— Ви не любите відповідати?

Завдяки їй розмова від початку звернула на жарти. Нічого з того, що вона казала, не стосувалося зовнішнього світу. Всі слова скеровані були простісінько до них самих. Головною темою розмови були вони, тож напрочуд легко було доповнювати слова дотиками, і, кажучи про очі, які вона мружила, Томаш її погладив.

На кожен такий дотик вона відповідала пестощами. Діяла не спонтанно, а радше згідно з якоюсь навмисною логікою, наче вони гралися в гру «що ти зробиш мені, те я зроблю тобі». Сиділи вони одне напроти одного, і руки одного торкалися тіла другого.

Коли Томаш спробував просунути їй долоню поміж ноги, вона почала боронитися. Не міг він утямити, чи вона по-справжньому опирається, але спливло вже чимало часу і за десять хвилин його чекали в наступного клієнта.

Він підвівся і сказав, що має йти. Її щоки пашіли.

— Дайте мені вашу квитанцію, я підпишу, — відповіла вона.

— Та я ж нічого не зробив, — запротестував він.

— Це я винна, — сказала вона, а потім лагідно, тягуче і невинно додала: — Я викличу вас іще раз, щоб ви могли скінчити те, що ви не могли навіть почати через мене.

Томаш не хотів давати їй квитанції на підпис, і вона промовила ніжним голосом, наче просила зробити послугу для неї:

— Будь ласка, дайте її мені, — й докинула, примруживши очі: — Плачу не я, а мій чоловік, і не вам, а державі. Ця оборудка не стосується ні вас, ні мене.

11

Чудернацька асиметрія жінки, яка скидалася на жирафу і лелеку, збуджувала його навіть у думках: грайливість у поєднанні з незграбністю; відверте сексуальне бажання, що супроводжується іронічною усмішкою; вульгарна пересічність помешкання й своєрідність його власниці. Якою вона буде, коли вони кохатимуться? Силкувався уявити її, але це було нелегко. Останніми днями він тільки цим і переймався.

Коли вона запросила його вдруге, пляшка вина вже стояла на столі разом із двома келихами. Та цього разу все сталося швидко. Незабаром вони вже стояли одне напроти одного у спальні (на пейзажі сонце сідало за березовий гай) і цілувалися. Він сказав своє звичне: «Роздягайтеся!» — та замість послухатися вона звеліла: «Ні, спершу ви!»

Він не звик до такого і трохи розгубився. Вона почала, розстібати на ньому штани. Він іще раз чи двічі звелів їй роздягатися (з комічною безуспішністю), та все ж таки йому довелося піти на компроміс; згідно з правилами гри, яку вона йому накинула минулого разу («що ти мені робиш, те я тобі роблю»), вона скинула з нього штани, а він із неї спідницю, потім вона скинула з нього сорочку, він з неї блузку, й ось вони вже стояли голі одне напроти одного. Він торкнувся пальцями її вогкого лона, а потім пересунув їх до анального отвору, те місце у жінок він найдужче полюбляв. У неї анус був дуже випуклий, що несамохіть наводило на думку про довгу травну систему, яка закінчувалася тут опуклістю. Гладив пучками пальців цей твердий здоровий перстень, цей найгарніший на світі кружечок, що мовою медицини зветься сфінктер, аж відчув, що жінка-жирафа намацала пальцями те саме місце і в нього ззаду. Вона повторювала всі його порухи, немов у дзеркалі.