Милан Кундера – Нестерпна легкість буття (страница 25)

Ворона майже не махала крильми; вона ледве сіпала поламаною лапкою. Тереза не хотіла кидати її, це було так, наче сидиш ото біля узголів’я вмираючої сестри. Урешті вона таки подалася в кухню, щоб похапцем повечеряти.

Коли повернулася, ворона була мертва.

22

Першого року їхнього життя Тереза вищала під час кохання, і той вереск, як я вже казав, намагався засліпити і заглушити всі органи чуття. Потім вона стала кричати менше, та душу її засліпило кохання, тож вона нічого не бачила. З інженером вона просто злягалася, кохання там і близько не було, і тоді її душа побачила все чітко і ясно.

Вона знову пішла в сауну, знову почала розглядати себе у дзеркалі. Дивилася на себе і згадувала той епізод, але без коханця. Як по правді, вона не змогла б навіть змалювати його, може, навіть не звернула уваги на те, який вигляд він має голяка. Усе, що вона пам’ятала, — то було таки її тіло (що його вона тепер збуджено розглядала у дзеркалі), її чубчик у паху, ту родиму пляму над ним. Та родимка, що досі була для неї просто вадою, закарбувалась у її пам’яті. Їй кортіло знову і знову бачити її в неймовірній близькості до чужого члена.

Не можу не наголосити ще раз: їй не хотілося бачити член того незнайомця. Їй кортіло бачити свій пах біля чужої плоті. Вона не прагнула тіла того коханця. Вона прагнула свого тіла, яке раптом відкрила для себе, тіла, що ще дужче збуджувало її, бо стало ще ближче і ще чужіше.

Ото дивилася вона на своє тіло, укрите дрібними краплями води після душу, і думала про те, що інженер з дня на день має заглянути до бару. Їй кортіло, щоб він прийшов, щоб запросив її до себе! Їй так цього хотілося!

23

День при дні Тереза боялася, що інженер з’явиться перед барною стійкою і вона не зможе сказати йому «ні». Та минав час, і страх перед зустріччю з ним заступало побоювання, що він не прийде.

Сплив цілий місяць, та він і не озивався. Тереза не могла пояснити цього. Зненацька в неї пропало будь-яке бажання. Занепокоїлася: чому він не приходить?

Вона обслуговувала відвідувачів. Прийшов отой куций лисань, який закидав був якогось вечора, що вона наливає горілки неповнолітнім. Тепер він голосно розповідав непристойний анекдот, що його вона чула вже бозна-стільки разів від пияків, коли ще працювала у провінції. У Терези виникло враження, наче її знову втягує в себе материн світ, і вона гостро урвала лисого.

Він розізлився.

— Ви не маєте права командувати мною! Радійте, що ми ще дозволяємо вам працювати у цьому барі!

— Ми? Хто такі «ми»?

— Ми, — повторив лисань і замовив ще чарку. — І майте на увазі, я не дозволю вам ображати себе.

Потім показав на Терезину шию, де висіло кілька разків дешевих перлин.

— Звідки у вас ці перли? Таж не чоловік вам їх подарував, простий мийник вікон! Хіба може він купити таку коштовність за свій убогий заробок? Їх вам відвідувачі дали, еге? А за які такі послуги?

— Ану заткніть пельку! — вигукнула Тереза.

Чоловічок простягнув руку, щоб торкнутися намиста.

— Затямте собі, проституція в нас заборонена!

Каренін підвівся, став лапами на барну стійку і загарчав.

24

Посол сказав:

— Це стукач.

— Якщо це стукач, то він мав би поводитися не так зухвало, — зауважила Тереза. — Що ж це за таємна поліція, якщо вона не ховається!

Посол сів на дивані, схрестивши під собою ноги, наче був на уроку йоги. У рамочці над ним усміхався Кеннеді, наче освячував його слова.

— Пані Терезо, — батьківським тоном сказав він, — у таємних співробітників поліції кілька функцій. Перша — класична. Вони слухають, що там балакають люди, і доповідають начальству.

Друга — це залякування. Вони дають нам на здогад, що ми живемо на світі з їхньої ласки, і хочуть, щоб ми їх боялися. Оце і намагався вчинити той плішивий.

Третя — створення таких ситуацій, які могли б скомпрометувати нас. Їм нецікаво обвинувачувати нас у державній зраді, тому що це тільки привернуло б до нас симпатії. Вони хотіли б знайти в наших кишенях гашиш або звинуватити нас у розпусних діях із неповнолітнім дівчам. І вони завжди знайдуть дитину, яка посвідчить це.

Тереза згадала про інженера. Як пояснити, що він більше не приходить!

Посол провадив:

— Їм треба зловити людей у пастку, щоб потім використовувати їх у своїй роботі, поставити ще більше пасток і врешті всіх поробити виказувачами, створивши цілу мережу.

Тереза думала тільки про одне: інженера підсунула їй таємна поліція. А ким був той парубчак, що ото налигався у шинку навпроти, а потім прийшов і освідчувався їй у коханні! Це за того хлопчину лисий накинувся на неї, а інженер буцім захищав її. Ці троє грали ту саму роль у заздалегідь розробленому сценарії; їм треба було викликати в неї приязнь до чоловіка, у якого було завдання звабити її.

Як могла вона не здогадатися про це? Те його помешкання було підозріле, воно ніяк не узгоджувалося із цим чоловіком. Чому той так добре вбраний інженер мешкав у такій жалюгідній квартирі? Та й чи був він інженером? І якщо так, то як міг він бути не на роботі о другій пополудні? І як це міг інженер читати Софокла? Ні, то була не інженерова бібліотека! Та квартира скидалася радше на конфісковане помешкання інтелігента, якого запроторили до в’язниці! Коли їй було десять років, заарештували її батька і так само конфіскували квартиру й усю бібліотеку. Хто знає, задля чого потім її використовували?

Тепер вона добре розуміла, чому він не приходив. Він виконав своє завдання. Яке? Той лисий виказувач обмовився про це, сказавши: «Затямте собі, проституція у нас заборонена!» Той гаданий інженер посвідчить, що переспав із нею і що вона вимагала від нього грошей! Погрожуватимуть їй скандалом і змусять доносити на людей, які приходять до бару перехилити чарку.

Посол спробував її заспокоїти.

— Мені здається, ваша пригода не така вже небезпечна.

— Може, й так, — здушеним голосом відказала Тереза і вийшла з Кареніним на темну празьку вулицю.

25

Щоб уникнути страждань, люди найчастіше ховаються в майбутньому. Проводять на стежині часу уявну лінію, за якою теперішнім стражданням настане край. Але Тереза не бачила перед собою тієї лінії. Вона могла знаходити втіху лише тоді, коли дивилася назад. Знову була неділя; вони сіли в авто і подалися далі від Праги.

Томаш був за кермом, Тереза сиділа коло нього, а Каренін позаду; часом він висовував голову, щоб лизнути їх у вуха. За дві години вони приїхали в курортне містечко, де років п’ять чи шість тому провели разом кілька днів. Там хотіли і заночувати.

Вони зупинилися на майдані і вийшли з автівки. Нічого там не змінилося. Навпроти стояв готель, де вони мешкали того року, а перед ним росла стара липа. Ліворуч від готелю височіла давня дерев’яна колонада, а на краю її струмувало в мармурову чашу джерело. Як і колись, над ним схилялися люди зі склянками в руках.

Томаш кивнув на готель. У ньому все ж таки щось змінилося. Колись він звався «Ґранд», а тепер, згідно з вивіскою, «Байкал». Глянули на табличку на розі майдану: тепер він звався «Московський». Вони пройшли знайомими вулицями (Каренін ішов за ними без повідка), поглядаючи на їхні назви: вони звалися то Сталінградська, то Ленінградська, то Ростовська, то Новосибірська, то Київська, то Одеська, один санаторій назвали «Чайковський», другий «Толстой», а третій «Римський-Корсаков», ще були готелі «Суворов», кінотеатр імені Горького і кафе «Пушкін». Всі ті назви запозичили з Росії й із російської історії.

Тереза згадала перші дні вторгнення. Люди познімали таблички з назвами міст і повивертали на дорогах усі вказівники. За однісіньку ніч країна стала безіменна. Сім днів російська армія вешталася країною, не знаючи, де вона перебуває. Офіцери шукали редакції газет, телестудії, радіостанції, щоб захопити їх, та нічого не знаходили. Розпитували людей, але ті знизували плечима або ж указували хибну адресу і хибний напрямок.

З роками виявилося, що ця анонімність не минула без лиха для країни. Ні вулиці, ні будинки не повернули собі тих первинних імен. Курортне чеське містечко потроху стало ілюзорною Росією, і Тереза збагнула, що в неї конфіскували минуле, яке вона приїхала сюди шукати. Тут неможливо було ночувати.

26

Вони мовчки повернулися до автівки. Все, думала собі Тереза, здається нам вивернутим навспак: давнє чеське містечко прибрало російські назви; чехи, які відважно фотографували вторгнення, насправді працювали на таємну російську поліцію; чоловік, який послав її на смерть, мав подобу Томаша; секретний співробітник поліції вдавав інженера, а інженер хотів грати роль чоловіка з гори Петржин. Знамення книги в його помешканні було фальшиве; вона була там, щоб її пошили в дурні.

Думаючи тепер про ту книжку, яку вона взяла до рук у помешканні того чолов’яги, Тереза раптом здригнулася, й щоки її спаленіли: невже це можливо? Інженер сказав, що зробить каву. Вона підійшла до полиць і дістала Софоклового «Едіпа». Потім інженер повернувся. Але без кави!

Вона обертала ситуацію і так, і так: скільки часу спливло, коли він пішов ніби приготувати каву, скільки часу залишалося? Щонайменше хвилина, в цьому немає сумніву, може, дві, може, й три. Що міг він так довго робити в тому вузькому передпокої? Може, був у вбиральні? Тереза спробувала пригадати, чи чула вона, як відчинялися двері, чи пролунав шум води в унітазі. Ні, шуму води вона таки не чула, а то згадала б. І майже певна була, що не чула, як відчинялися двері. То що він робив у тому передпокої?