Милан Кундера – Нестерпна легкість буття (страница 22)

Якщо для інших жінок грайливість є другою натурою, звичайною рутиною, то для неї вона стала предметом серйозного вивчення, що має з’ясувати їй, на що вона здатна. Але саме тому, що для неї це так важливо і серйозно, її грайливість утратила легкість, вона силувана, незграбна, надмірна. Порушена рівновага поміж’Ьбіцянням і відсутністю гарантій (адже у цім і полягає справжня віртуозність грайливості!).

Надто вже швидко вона обіцяє, з достатньою ясністю не зазначаючи, що її грайливість ні до чого не зобов’язує. Інакше кажучи, всі вважають її надзвичайно доступною. А як вимагають виконати те, що начебто їм пообіцяли, раптом зустрічають опір, який пояснюють собі лише запеклою Терезиною жорстокістю.

9

Прийшов якийсь парубчак і вмостився перед барною стійкою на вільному стільці. Йому було насилу сімнадцять років. Він промовив дві чи три фрази, що вклинилися в розмову, наче хибний штрих в полотно, який ні замалювати, ні стерти.

— У вас гарні ноги, — сказав він.

Вона відмахнулася.

— Як це ви побачили їх крізь дерев’яну перегородку стійки?

— Я бачив вас надворі, — сказав парубчак.

Тереза відійшла і почала обслуговувати інших відвідувачів. Він замовив коньяку. Вона не дала.

— Мені нещодавно виповнилося вісімнадцять років, — запротестував він.

— То покажіть паспорт!

— А дзуськи! — відказав хлопчина.

— Гаразд, тоді пийте лимонад!

Нічого не сказавши, парубійко підвівся й вийшов із бару. За пів години він повернувся і знову сів перед барною стійкою. Рухи його були безладні, від нього аж відгонило горілкою.

— Лимонаду!

— Ви п’яний, — сказала Тереза.

Парубчак показав на табличку, що висіла на стіні позаду Терези: «Суворо заборонено відпускати спиртні напої особам, що не сягнули вісімнадцятирічного віку».

— Вам заборонено наливати мені горілки, — сказав він, махнувши рукою на Терезу, — але ніде не написано, що я не маю права бути п’яним.

— А де це ви так налигалися? — запитала Тереза.

— У шинку напроти!

Він зареготався й знову сказав, щоб йому налили лимонаду.

— То чому ви там не лишилися?

— Бо я хочу вас бачити, — відказав парубчак. — Я вас кохаю!

Коли він сказав це, обличчя його якось дивно пересмикнулося. Вона нічого не втямила: він що, дуріє? Чи заграє з нею? А може, це жарт? Чи, може, він просто п’яний і не тямить, що каже?

Вона поставила перед ним лимонад і взялась обслуговувати інших клієнтів.

Слова «Я вас кохаю!», здається, вичерпали сили того хлопчиська. Він уже нічого не казав, мовчки поклав гроші на барну стійку і вшився, що Тереза й не помітила, коли це сталося.

Та тільки-но він вийшов, озвався лисий коротун, який вихилив уже третю чарку горілки.

— Пані, ви чудово знаєте, що не можна відпускати спиртних напоїв неповнолітнім.

— Та ж я не горілки йому налила! Він випив лимонаду!

— Я добре бачив, що ви налили в той лимонад!

— Що ви оце вигадуєте! — вигукнула Тереза.

— Ще чарку горілки, — сказав коротун і докинув: — Я вже давненько пильную за вами.

— Ага, ото й радійте, що дивитеся на гарну жінку, і заткніть пельку! — устряв високий чолов’яга, що підійшов до барної стійки і слухав усе це.

— А ви не лізьте! Це не ваше діло! — вигукнув лисань.

— А ваше діло яке, можете мені пояснити? — запитав високий.

Тереза налила лисому горілки. Він вихилив її одним духом і пішов собі.

— Дякую, — сказала Тереза високому.

— Нема за що, — відказав той і теж вийшов із бару.

10

За кілька днів він знову прийшов у бар. Угледівши його, Тереза дружньо всміхнулася.

— Дякую вам іще раз. Цей лисань частенько буває тут, він страшенно неприємний.

— Не думайте про нього.

— Чому він чіплявся до мене?

— Це просто пияк, забудьте!

— Якщо ви просите, то більше я не думатиму про нього.

Високий поглянув їй у вічі.

— Пообіцяйте.

— Обіцяю вам.

— Добре, що ви обіцяєте мені щось, — відказав високий, так само дивлячись їй у вічі.

То вже була грайливість: поведінка, яка мала показати, що сексуальний контакт можливий, хоч ця можливість була без гарантії і суто теоретична.

— Як сталося, що така жінка, як ви, опинилася в цьому глухому районі Праги? — запитав він.

— А ви? Що ви робите в цьому глухому празькому кварталі?

Він відказав, що мешкає неподалік звідси, що він інженер і минулого разу випадково заглянув сюди після роботи.

11

Вона дивилася на Томаша. Погляд її був спрямований не у вічі йому, а сантиметрів на десять вище, на його чуприну, що тхнула вагіною іншої жінки.

Вона сказала:

«Томаше, я більш не можу. Знаю я, що не маю права скиглити. Відколи ти через мене повернувся до Праги, я заборонила собі ревнувати. Не хочу бути ревнивою, але не можу заборонити це собі, не маю сил. Допоможи мені, прошу тебе!»

Він узяв її за руку і попровадив у сквер, де вони частенько гуляли раніш. У тому сквері були лави: сині, жовті, червоні. Коли вони посідали, Томаш сказав:

«Я розумію тебе. Знаю я, що ти хочеш. Я все улаштував. Зараз ти підеш на гору Петржин».

Вона перелякалася.

«На Петржин? Що мені робити на Петржині?»

«А ось піднімешся на неї, то й зрозумієш».

Їй геть не хотілося йти туди; тіло було таке кволе, що вона й від лави не могла його відірвати. Але не могла не послухатися Томаша. Отож опанувала себе і підвелася.

Озирнувшись, побачила, що він сидить на лаві і весело всміхається їй. Потім помахав рукою, щоб підбадьорити.

12