Милан Кундера – Нестерпна легкість буття (страница 21)

Тереза дивилася на ту ратушу, і те видовисько раптом нагадало їй матір: її хворобливу потребу виставляти напоказ руїни, вихвалятися своєю потворністю, демонструвати свою вбогість, оголяти куксу ампутованої руки і змушувати всіх дивитися на це. Останнім часом усе нагадувало їй матір, здавалося, материн світ, з якого вона вирвалася років із десять тому, знову повертається до неї й охоплює зусібіч. Тим-то вона і розповіла про те, як мати читала за обідом її щоденник, а родина несамовито реготала. Якщо дружню розмову за склянкою вина передають по радіо, щоб її почули всі, то це означає тільки одне: світ став концентраційним табором.

Тереза використовувала це слово майже змалку, щоб висловити те, яким здається їй життя з родиною. Концентраційний табір — це світ, де люди постійно, вдень і вночі, живуть укупі. Жорстокість і наруга — другорядні й не обов’язкові його аспекти. Концентраційний табір є цілковитою ліквідацією приватного життя. Прохазка, який не міг навіть побалакати з другом за склянкою вина, жив (не усвідомлюючи того, що було його фатальною помилкою!) у концтаборі. Живучи із матір’ю, Тереза перебувала в концтаборі. Відтоді вона знає, що концентраційний табір не виняток, нічого дивного в цьому немає, це даність, засадниче явище, це світ, де ми народжуємося і з якого можемо вирватися лише завдяки надзвичайним зусиллям.

5

Жінки сиділи на трьох полицях у сауні, тісно притулившись одна до одної. Поруч із Терезою пітніла тридцятирічна жінка з гарним лицем. У неї були надзвичайно великі груди, що підскакували від кожного поруху. Коли вона підвелася, Тереза побачила, що її зад скидається на дві величезні торби і псує все враження від обличчям.

Хтозна, може, ця жінка теж полюбляла довгенько стояти перед люстром і дивитися на своє тіло, намагаючись розгледіти в нім душу, як це робила Тереза у дитинстві? Звісно ж, вона теж простакувато вважала, що тіло — це вивіска душі. Але яка ж потворна мала бути душа, якщо вона скидалася на цю вішалку з двома парами торб.

Тереза підвелася і пішла в душ. Потім вийшла вхопити свіжого повітря. Весь час мрячило. Вона стояла на містку над Влтавою, обгородженому дерев’яним парканом, щоб затулити пань від поглядів з міста. Схиливши голову, побачила на поверхні річки обличчя тієї жінки, про яку щойно думала.

Жінка всміхалася їй. У неї був зграбний носик, великі карі очі й дитячий погляд.

Ось вона почала підніматися сходами, і під тим ніжним личком стало видно два клумаки, що погойдувалися, бризкаючи навсібіч краплями холодної води.

6

Тереза пішла вдягнутися і зупинилася перед великим дзеркалом.

Ні, тіло її не було потворне. Не торби були в неї на грудях, а зграбні гарнюні перса. Мати кепкувала, що в неї малі цицьки, не такі, мовляв, як треба, і вона соромилася їх, аж поки Томаш позбавив її тих комплексів. Тепер вони їй подобалися, проте кружала довкола пилок вона вважала надто великими і темними. Якби вона могла сама творити своє тіло, то зробила б пипки маленькими, делікатними, вони насилу пронизували б вигин грудей і барвою майже не відрізнялися б від шкіри. Ця велика темно-червона мішень здавалася їй намальованою сільським маляром, що писав еротичні картини для вбогих.

Вона оглянула себе і подумала, що сталося б, якби її ніс довшав щодня на один міліметр. За скільки днів обличчя було б не впізнати?

І якби кожна частина її тіла почала більшати або меншати, аж поки вона утратила б схожість із Терезою, то чи залишалася б вона тоді сама собою, чи залишалася б Терезою?

Авжеж, залишалася б. Навіть якщо припустити, що Тереза не схожа буде на Терезу, душа її залишиться та сама і зможе тільки споглядати той жах, у який перетворилося її тіло.

Але в такому разі який стосунок існує поміж Терезою і її тілом? Чи має її тіло право прозиватися Терезою? А якщо не має, то що ж означає це ім’я? Щось неосяжне, безтілесне?

(Ці запитання спадали Терезі на думку змалечку. Адже насправді важливі лише ті запитання, які може поставити дитина. Важливі тільки найбільш наївні запитання. Це запитання, на які немає відповідей. Запитання, на яке нема відповіді, — це завада, що не дає іти далі. Інакше кажучи, запитання, що на них не існує відповіді, обмежують людські можливості й покладають межі нашому існуванню).

Тереза стоїть не рухаючись, зачаровано дивиться у дзеркало й розглядає своє тіло, наче воно їй чуже, хоч у переліку тіл воно було таки її тілом. Воно викликало в неї нудоту. В ньому не було сил стати єдиним для Томаша тілом. Тіло ошукало її. Цілу ніч вона вдихала дух жіночого лона, яким тхнула Томашева чуприна!

Вона мріє звільнити своє тіло, мов служницю. Лишитися душею з Томашем, а тіло нагнати якомога далі, у світ, щоб воно поводилося так, як ото й інші жіночі тіла поводяться з чоловічими! Якщо Терезине тіло не зуміло стати єдиним для Томаша і програло найбільшу битву в її житті, то нехай воно забирається геть!

7

Вона повернулася додому і навстоячки, без апетиту, поснідала в кухні. О пів на четверту наділа нашийник на Кареніна і подалася з ним (теж-таки пішки) у готель на околиці міста, де на неї чекала робота. Коли їй сказали піти з редакції, вона знайшла місце бармена. Це сталося за кілька місяців після повернення з Цюриха; авжеж, їй не простили, що вона фотографувала російські танки упродовж цілого тижня. Те місце вона знайшла завдяки друзям; крім неї, в тому готелі майже одночасно знайшли притулок іще кілька людей, які втратили роботу. Рахівником став колишній викладач богослов’я, а на прийомі сидів колишній посол.

Вона знову боялася за свої ноги. Під час роботи кельнеркою у провінції вона з жахом дивилася на литки своїх колег, що були вкриті набряклими венами. То була недуга всіх кельнерок, які день при дні мусили ходити, бігати або стояти, тримаючи навантажені таці. Щоправда, тут праця була не така тяжка, як у провінції. Перш ніж стати за барну стійку, їй потрібно було принести тяжкі ящики з пляшками пива і мінеральної води, але потім вона просто стояла і наливала відвідувачам, а як не було роботи, то мила чарки і кухлі в мийниці у кінці бару. Каренін весь час терпляче лежав біля її ніг.

Уже за північ вона скінчила підрахунки і віддала гроші директорові готелю. Потім попрощалася з послом, який працював уночі. За довгою конторкою приймальні були двері, що провадили до комірчини, де можна було трохи поспати на вузькому тапчані. Над тим тапчаном висіли світлини посла в рамках: якісь люди всміхалися в об’єктив, або потискали йому руку, або ж сиділи довкола величезного столу і підписували папери. На чільному місці висіла світлина, де посол усміхався поруч із президентом Кеннеді.

Того вечора він розмовляв не з президентом США, а з незнайомим чоловіком років шістдесяти, який відразу ж замовк, угледівши Терезу.

— Це друг, — сказав посол. — Можеш при ній говорити.

І обернувся до Терези.

— Сьогодні його сина засудили до п’яти років ув’язнення.

Вона дізналася, що в перші дні вторгнення син цього старого добродія стежив із друзями за входом до будинку, де містився спеціальний відділ російської армії. Якщо звідти виходили чехи, це означало, що вони були виказувачами і служили росіянам. Він із друзями ішов назирці за ними, записував номери їхніх автомобілів і сповіщав їх співробітникам підпільної чеської радіостанції, яка попереджала населення про цих людей. Одного він разом зі своїми друзями добряче відлупцював.

Старий добродій сказав:

— Це фото було єдиним доказом. Він усе заперечував, аж поки йому показали цей знімок.

Він дістав із нагрудної кишені газетну вирізку.

— Це з’явилося в «Таймс» восени 1968 року.

На світлині видно було юнака, який тримав за горлянку якогось чолов’ягу. Довкруг стояли люди, які дивилися на них. Під світлиною був підпис: «Розправа з колаборантом».

Терезі полегшало. Ні, не вона зробила цей знімок.

Темними вулицями Праги вона подалася з Кареніним додому. Дорогою думала про ті дні, коли фотографувала танки. Ото вже наївні були тоді всі! Думали, що ризикують життям за батьківщину, а замість цього, самі того не тямлячи, працювали на російську поліцію.

До помешкання вона увійшла о пів на другу. Томаш уже спав. Од його чуприни тхнуло жіночим духом, духом вагіни.

8

Що таке грайливість? Можна сказати, що це поведінка, яка дає зрозуміти, що статева близькість можлива, проте в цій можливості ніколи не може бути певності. Інакше кажучи, грайливість або кокетування — це обіцянка статевого акту, але без гарантії.

Тереза стоїть за барною стійкою, і відвідувачі, яким вона наливає по чарці, заграють із нею. Чи прикрий для неї цей постійний потік компліментів, натяків, анекдотів, пропозицій, усмішок і поглядів? Нітрохи. Їй страшенно кортить віддати своє тіло (це чуже тіло, яке вона хоче нагнати якомога далі) у плин цього прибою.

Томаш весь час запевняє її, що поміж коханням і самим актом кохання лежить цілий світ. Вона відмовляється вірити в це. Тепер її оточують чоловіки, що не викликають ніякої приязні. А якби вона лягла до ліжка з цими чоловіками? Їй кортить спробувати це бодай у вигляді тієї негарантованої обіцянки, що зветься грайливістю.

Щоб не обманюватися: вона не намагається помститися Томашеві. Вона шукає спосіб вийти з лабіринту. Вона знає, що вже стала для нього тягарем: сприймає все дуже серйозно, з усього робить трагедію, не може збагнути легкості і минущої втіхи фізичного кохання. Їй так хочеться навчитися легкості! Так хочеться, щоб її навчили не бути старомодною!