Міхал Шьмєляк – Знахар (страница 46)

Через деякий час він додав:

– Як я вже сказав, інформація, яку нам надав анонімний свідок, свідчить про те, що це вже тридцять п’яте вбивство. Це страшна, трохи нереалістична цифра, і я не дуже в неї вірю.

Схвальний гомін прокотився по залі, як мексиканська хвиля по Національному Стадіонові.

– Але те, що я в це не вірю, не означає, що це неправда. На жаль, ми маємо вагомі докази того, що свідок не бреше. Тож давайте на мить припустимо, що це серійний вбивця і що серія триває. Вона триває, але скоро закінчиться, бо наш кілер запланував рівно тридцять сім вбивств. Більше того, ми, ймовірно, будемо знати місце наступної атаки, але якщо ми залажаємо, ми знатимемо не лише місце, а й мету цієї атаки. Це більше, ніж може хотіти будь-який коп, який переслідує вбивцю. Тому я в це не вірю. Забагато дурниць. Проте я не відкидаю такої можливості, тема потребує ретельного дослідження. Напевно, половина з вас прийме, що інформація нашого аноніма правдива, і поїде з нею у Польщу.

– А решта? – спитав хтось.

– Є й інший бік медалі. Хлоп тривалий час мордував таким чином, щоб його не спіймали і не пов’язали з собою його злочинів. Він був трохи в тіні. Мені це нагадує серію фільмів "Пункт призначення"[58]. Він був як рушійна сила, яка ніжно свій палець до вбивства. Ось чому нам було так важко це все зібрати. І раптом він дає нам шоу, майже як у Цирку Залевського[59]. Дивно. Тому ми маємо розглянути два важливі питання. Перше: чи не є наш хлоп якимось імітатором? Справа про вбивства знахарів широко коментувалась у соціальних мережах, переважно серед потенційних жертв та їхніх прихильників. Це ідеальне середовище для народження послідовника.

– А другий момент? – запитав рудоволосий поліцейський, якого Марек не знав. Типовий рудий, вусатий, веснянкувате обличчя.

– Зусилля, вкладені в це вбивство, можуть довести, що все-таки це зробив наш убивця. Але відкинемо сенсацію про тридцять п’ять жертв. Ми припускаємо, що хлоп вбиває і буде вбивати. Той, хто стільки вбиває, відразу не зупиниться, це неможливо.

Тиша заповнила кімнату, яку порушували лише час від часу бурчання чи кашель.

– За мить прокурор Масловський поділить нас на групи. Багато роботи, дуже мало часу. Телевізійна спільнота притягне нас до відповідальності за цю справу досить жорстко, тому нам потрібно стиснути сідниці. Я проконсультуюсь зі спеціалістом з історії та полювань на відьом. Звучить як репліка з американського фільму, але хуй з ним!

Делікатні смішки наповнили кімнату. Масловський підвівся і протер очі. Він позіхнув і втомленим голосом вимовив фразу, яка мала вплинути на все розслідування.

– Ще одна річ, — оголосив він, позіхаючи. – Хочу додати, що нас тут рівно тринадцять. Якщо щось із цієї зустрічі стане відомо в ЗМІ, усі ви будете притягнуті до дисциплінарної відповідальності. Виєбуть по повній. На всі сто. Будь хто, незалежно від звання і заслуг. Повірте, зв'язки чи дядько в міністерстві не допоможуть. Привіт, і до роботи.

РОЗДІЛ 17

Перший порив вітру буквально витиснув у нього сльози з очей. Зима. Хто, в біса, їздить на велосипеді взимку? Ну він або ідіот, або той, хто взагалі не дбає про своє здоров'я і йому плювати на можливість пневмонії. У цьому випадку ми маємо на увазі когось, хто смертельно хворий, найкраще, з якимось лайном у мозку. Такі думки крутилися в голові Кшисєка відразу після того, як він почав шкодувати про ранкову поїздку на велосипеді. Він міг лежати під теплою ковдрою і чекати, поки Вероніка покличе його на сніданок. Але ні, агент Малдер вирішив, що ранкове хуярення на морозі та вітрі піде на користь безладу, що царює в його голові.

А прибирати було багацько чого.

Крім того, він вирішив охолодити свої відносини з дружиною Якуба, головним чином тому, що вона була дружиною Якуба. Мабуть, офіційно вона такою не була, але він вирішив ставитися до їхніх стосунків так, ніби про них урочисто оголосив відповідним чином товстий священик на чудовій месі, повній тихенько хлипаючих бабусь і тіточок. Це був перший крок до нормальності, а під нормою ми маємо на увазі не піддаватися цілителю, який має нас вилікувати. Легко.

Через дві, ну, може, три години подзвонить Марек: брат-поліцейський, справжній, що веде справжні розслідування і ганяється за справжніми злочинцями. Це не агент Малдер, який прагне до дедукції та розумових поривів. Він бере в руки пістолет, женеться за вбивцею, потім надягає на нього наручники і з цинічною посмішкою прикурює, дивлячись, як за виродком зачиняються двері в камеру. Ось як це робиться.

Тоді він має поговорити з Яцеком Карасінським щодо консультацій, але, перш за все, зробити дослідження, які йому призначили в Жешуві. Це мав бути хвилюючий день.

Він їхав добре вже відомою йому дорогою, проминув каплицю, за якою колись знайшов таємничих мамун. Різко повернув ліворуч і зіштовхнувся з іншим велосипедистом.

– Привіт, молодий.

Квасек примружив своє єдине око, а потім виплюнув на землю залишки цигарки, які, мабуть, під дією якоїсь таємничої сили все ще трималися кутика його рота.

– Доброго ранку.

– Ти мав на горілку заскочити. І що? Пику валянком строїш?

Кшисєк не очікував такої розмови, його здивувала сама зустріч, не кажучи вже про відверто дружню спробу почати розмову.

– Замерз? - запитав місцевий. – Замерз. Тоді хоч не на горілку, а на чай пішли.

– На горілку ще рано.

Хлопець відчув присутність того самого монстра, який нападав на нього під час розмов із симпатичними дівчатами. Ця істота затикала рота, викликала дивні гримаси на обличчі, проводить мозок до рівня інтелекту людей із шиєю, ширшою за стегно борця сумо.

– Ну, від чаю не відмовишся. Пішли. Я живу поруч.

– Знаю.

Упс! Агент Малдер проговорився.

– Ну от, як знаєш, чому ми тут стоїмо й мерзнемо, – не збентежившись, продовжив Квасек. – Я якраз повертаюся зі свіжим хлібом, вчора у мене була спечена свиняча шийка після належного забою свині. Пішли.

Капітуляція. Кшисєк уже знав, що піде, вип’є чаю, з’їсть свинячу шийку, і якщо все буде добре, залишиться в живих. Вони сіли на велосипеди та були на місці за п’ять хвилин. Під час руху взагалі не розмовляли, морозний вітер не давав глибоко вдихнути.

Велосипеди вони залишили перед будинком. На невпевнений погляд хлопця господар відповів сміхом і короткою заявою про те, що "тут ніхто не рушить".

У передпокої вони роззулися і взули гуральські капці. Кшисєк одразу відчув себе у своїй бабусі, яка любила горців, але обмежувалася лише капцями та дерев'яними топірцями з термометрами. Однак мала їх таку кількість, що в разі потреби Яношик і його банда легко могли озброїтися для боротьби з негідниками-поміщиками. Або хором поміряти температуру в горах.

Своїм інтер'єром, атмосферою та запахом будинок нагадував Кшисю відомі йому старі будинки. Усюдисуща тиша ідеально відповідала клубкам пилу, що вібрували в повітрі. Десь вдалині цокав годинник, і не було сумніву, що зозуля чи гонг пролунає в належний час. Під годинником обов'язково висіли металічні соснові шишки, цей загадковий механізм, який зачаровує всіх дітей світу. Підтягнути таку шишку… А! Окрім годинника, надійними речами були кришталева ваза, наповнена штучними квітами, скрипуча підлога та розкладений диван. Кшись міг би побитися об заклад на мільйон злотих, що коли сяде, то почує скрип пружин, які наповнять цю сумну кімнату звуками минулого. Вони так само тріщали і п'ятдесят років тому, і нічого не зміниться ще п'ятдесят. На підлозі обов’язковий килим, вистелений досить довгим рядком, втоптаним лише в кількох місцях, відповідно до звичаїв господаря будинку. А ще дерев’яні пороги: потерті та з цвяхами, що стирчать, і кахельна піч, від якої випромінює найприємніше тепло, яке тільки можна уявити в цю пору року. Тепло душею. Посеред вітальні дерев'яний стіл, накритий скатертиною, щоб було видно кути, а зверху все застелено вовняною серветкою.

Кшисєк не був розчарований. Все було, як мало бути. Причому чисто по-холостяцькому і без особливих прикрас. Не було сенсу шукати картини, на яких зображені вовки, які женуться за оленями, шпалери чи, в даному випадку, зображення Ісуса та Богоматері. Не було також традиційного і обов’язкового елементу декору, як, наприклад, картина "Пам'ятка про перше причастя". Ні хреста.

Єдиним елементом, який порушував цей недолік прикрас, були чотири рамки з фотографіями на полиці. Напевно, вони були з різних періодів, тому що дві були дерев’яними, а дві металевими. І ще Кшисєк помітив над дверима голови якихось невеликих тварин. Може, це були маленькі олені? Отже, Квасек, мабуть, був мисливцем.

– Пішли на кухню, я люблю їсти там, – господар показав йому на двері.

Кухня також не відрізнялася від стереотипу, але тут була частка сучасності у вигляді електрочайника, мікрохвильовки і маленького телевізора. Холодильник - старий добрий "Мінськ", який при належному догляді міг би прослужити ще десять поколінь. Старий порядок оберігав білий буфет разом із вугільною піччю в кутку кімнати (яка була робочою, бо в ній палав вогонь).

– Сідай, чай скоро буде готовий. Хліб купив нарізаний, масло в мене місцеве, сільське, а не якась хрінь з кокосовою олією. Свиняча шийка, мариновані огірочки, як хочеш, то і горілка знайдеться.

– Ні, дякую, я, сьогодні, мабуть, мене ще чекає роль водія.