Міхал Шьмєляк – Вники (страница 98)
– Прошу пана, він був поганою людиною.
– е я вже чув.
– Я радий, що його немає. Бо коли зникає погана людина, легше на світі.
– І я був би щасливий, якби знав, куди він зник. Бо у Вниках його немає, а може погані речі деінде
робити.
Костельний глянув на нього й нічого не сказав. Косма вже збирався попрощатися і повернутися до
Майї, але вирішив продовжити, оскільки при наступній зустрічі цей чоловік знову міг перетворитися на
підлого двірника.
– Ще одне запитання, можна?
– Валяй, пане.
– Вранці приходить чоловік під костел, притуляється до стіни і дивиться. Ближче не підходить, всередину не заходить. Ви знаєте хто це?
– Я знаю, про кого пан говорить. Він тікає, коли бачить мене. Це означає не те, що він біжить, а
розвертається і в кущі. Я не буду ганятися за ним, нащо? Тож я подумав, що, може, у нього хтось на цьому
цвинтарі є, але він боявся вийти за мур.
– Чому?
– Хто його знає? Він не несе ні свічок, ні квітів, просто стоїть і дивиться. Холера його знає. І напевно, ніхто з Вників чи сусідніх сіл. Хіба що новий.
– Дякую панові. Приємної забави – Косма розвернувся і підійшов до столу, за яким сиділа Майя.
– Така дама, а сидить сама50, – привіталася Майя.
– Я не бачив, щоб натовп шанувальників з трибун які б дибали на твою невинність.
– Їх відлякує моє красномовство, розум, чарівність і небанальна краса. Можливо, ти також, хто знає.
Пройшли ті часи, коли міський житель отримував кулаком по пиці, якщо дозволяв собі танцювати з
50
Алюзія до великого хіта Анни Янтар (1980) "Велика дама танцює сама" (Wielka dama tańczy sama).
Хоча є і театральна вистава саме з такою назвою.
116
місцевою дівчиною. Цікаво, що саме тоді дорожчали навіть найпотворніші дівчата, адже будь-яка нагода
була слушною для початку сільських ігрищ.
– Ти кажеш про це якби то з ностальгією.
– Яка жінка не хоче, щоб чоловік бився за неї? Усім би це хотілося, це в нашій ДНК. Але сьогодні все, що вам потрібно, це гарний вечір і трохи руху на танцювальному п'ятачку.
– Під цю музику ми не потанцюємо.
Косма вказав головою на сцену, де на акордеоні соло виконував дідусь на вигляд років дев’яносто.
Звуки, які доносилися з пекельного інструменту, свідчили про те, що, незважаючи на вік, артист тренувався
нещодавно або, принаймні, з учорашнього дня.
– Косма, вір організаторам. Це нормально, що на таких заходах спочатку повинні з’явитися всі
місцеві фольклорні колективи, а вже потім буде під що танцювати.
– Боюся, що це буде не в моєму стилі.
– Любий, це буде диско-поло найвищого ґатунку.
– Майя…
– Ось сам побачиш, як твої ноги рвуться танцювати. І коли всі ці місцеві красуні виходять на
танцмайданчик і починають трясти дупами, температура піднімається.
– Ні.
– Ой. Прошу тебе.
– Ні. Танець сам по собі для чоловіка просто образливий, а в моєму випадку може мати плачевні
наслідки. Останній раз, коли я танцював, йшов дощ, а одразу після цього була знаменита повінь у Сандомирі
у дві тисячі десятому році. Не буду ризикувати.
– Я тебе вмовлю, ось побачиш.
– Для цього потрібно багато алкоголю, повір мені, — захищався Косма, але він і справді ненавидів
танці.
– Це можна влаштувати, незабаром хтось, напевно, захоче пригостити вас місцевим продуктом, ще
не внесеним до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, тільки тому, що кожне засідання комітету
закінчується смертю через спиртне. Люди тут вміють їздити не гірше, ніж на Підляшші. У нас є станішувка та
зайзайєр на основі трав. Рекомендую не більше пляшки на двох, бо тоді тиждень будеш майораном
віддихувати. Плюс сливовиця, мабуть класика жанру. Мабуть, тут є ще щось.
Раптом до їхнього столика підійшов Шрам. Він чемно привітався і запитав, чи можна йому
прикляпнути. Косьма озирнувся, більшість столиків уже були зайняті, переважно групами друзів чи
родинами, їхній столик був один із небагатьох вільних. Гість поставив перед ним тацю з трьома сосисками, залитими лавою гірчиці, і ще одну з кислими огірками.
– Якщо дозволите, мої колеги, мабуть, незабаром приїдуть. – Він усміхнувся.
Отже, це була його тактика, зайняти місце для своїх друзів з-під крамниці.
– Ми зараз підемо танцювати, – відповіла Майя. – Тут буде вільно.
– О, ні, ні. Щоб ви не думали, що я на шару і з порожніми руками. – Він дістав з-під сорочки пласку
пляшку з прозорим напоєм. – Ми з паном Космою тут дуже полюбили один одного, і я чув, що він завтра їде, тож нам варто випити на коня.
– Новини швидко поширюються, – прокоментував Косма.
– Я не думав, що це такий секрет, — відповів Шрам, ставлячи пластикові стаканчики на стіл і
наливаючи напій. Майя ввічливо попросила його не включати її в бенкет, бо сьогодні вона була шофером у