Міхал Шьмєляк – Вники (страница 100)
практикується і досі. Мушу тебе засмутити, але це вже за мною. Хіба це якесь старе пророцтво, що перший
раз під деревом, де хтось повісився, приносить щастя?
– Ні, але мені потрібно подивитися, чи не діється там зараз щось погане.
– Щось погане? Косма, охуїв? – посмішка зникла з її обличчя.
– Ні, не охуїв. Це дуже важливо для мене, не забувай, нащо я сюди приїхав.
– Ти знову хочеш викрутитися обов'язками? Як вчора?
118
- Ні. Я хочу дещо перевірити і беру тебе із собою. А потім ми повернемося на свято, потанцюємо і
поїдемо до тебе.
– Та стара баба тобі щось сказала, правда?
– Просто ходімо, будь ласка.
– Ненавиджу це місце, — пробурмотіла вона й рушила в бік крамниці. – Стежкою біля фургону
Рубенса буде ближче. І через цей страшний ліс буде йти коротше.
Хоча спустилися ранні сутінки, було досить ясно, і місячне світло освітлювало шлях. Вела Майя, присвічуючи собі телефоном. Вони весь час чули музику, яка доносилася зі стадіону, що робило всю
подорож більш реальною та трохи позбавляло від жаху.
– Не вмикай телефон, щоб не розряджати акумулятор. Я ж не стану повертатися в темряві, —
наказала дівчина. – На жаль, я не планувала блукати нічними лісами і не взяла свій експедиційний рюкзак.
Вони перетнули галявину Рубенса, фургон стояв на місці, лише поліцейська стрічка блищала в світлі
ліхтарику. Вони зайшли в ліс, Майя пропустила Косму вперед, простягаючи йому телефон і міцно тримаючи
його за руку.
– Ти знаєш, як збудити жінку.
– Дякую.
– Я мала б почути вологу, але не на спині від страху, розумієш?
– Так. Я тобі винагороджу це.
– Не можу дочекатися.
Вони йшли повільно, хоча було не так темно, як Косма собі уявляв. Місяць був майже в повні, тому
можна було навіть пересуватися без ліхтарика. Дорога пролетіла швидко, Майя не сказала ні слова. Косма
не знав, чого чекати біля Диявольського Дерева, тому вимкнув ліхтарик телефону ще в лісі. Косма раптом
зупинився й стиснув Майїну руку. Під деревом стояли дві постаті, їх можна було впізнати навіть звідси.
– Це ж той ксьондз, чи не так? – прошепотіла Майя.
– Так.
– І Сільвія.
– Вірно.
– І що вони тут? Вона ж вже не дівиця, - захихотіла дівчина.
Те, що пара хотіла зробити, здавалося, не потребувало пояснень. Марек почав цілувати Сільвію, потім схопив її за сідниці і злегка штовхнув вгору, вона обхопила його ногами за талію, а він притиснув її до
дерева. Якусь мить вони цілувалися, руки священика досліджували всі зони, які були в їх досяжності, і довше
залишалися на грудях. Косма пригадав випадок на паперті церкви, коли Сильвія стояла позаду нього, і він
відчував на своїй спині її груди, тверді й гарячі.
Майя міцніше стиснула його руку, він подивився на неї, дівчина заворожено дивилася на пару.
Тим часом Марек поклав Сільвію на землю, а вона відступила на півкроку, розстібнула блузку й
зняла бюстгальтер. Її великі груди важко гойдалися, їх було добре видно, залиті сріблястим світлом, і Косма
відчув сильний приплив піднесення, він зрозумів, що починає все міцніше стискати Майїну руку.
– Ми повинні припинити це, — прошепотів він їй.
– Що? – несвідомо спитала вона, ніби він вирвав її зі сну.
– Ми повинні їх зупинити. Добром це не закінчиться, – повторив хлопець.
Майя подивилася на нього з повним нерозумінням.
– Про що ти взагалі говориш? Це те "щось погане", що мало статися під деревом? Я думала, ти
очікуєш на ще одного повішеного.
– Ні, йшлося саме про це.
– Косма, подивись, невже це схоже на щось небезпечне і страшне?
Він подивився в бік дерева, Сільвія була вже гола, як і Марек, вона стояла перед ним на колінах і
пестила його вустами, священик тримав голову піднятою і дивився на гілку, де вчора скінчилося життя
Рубенса. Сильвія підвелася, повернулася до дерева й притулилася до нього, випинаючи сідниці.
Сцена знову сколихнула уяву Косми, дерево прагнуло не лише крові та душ, але й позбавляло
людей їхніх вічних бажань, а чи було щось древнього за тягу чоловіка до жінки? Після вчорашньої душі, яку
Диявольське Дерево висмоктало через прив’язану до гілки мотузку, сьогодні – ніби на десерт – вона
виплеснулася з двох посудин, забравши всю силу акту творення з рук, що лежали на шорсткій корі. Воно
було заспокоєно.
– Він священик, — сказав Косма, вириваючись із країни уяви.
– Мабуть, це не турбує ні його, ні її, — відповіла Майя рішучим голосом. – Хто ти такий, якийсь
самозваний охоронець моралі?
– Він тут на випробувальному терміні, – пояснив Косма. – Якщо це станеться, він понесе наслідки.
– Він дорослий. Косма, курва мать, візьми себе в руки, — сказала Майя надто голосно.
119
Вони злякано дивилися на дерево, але до пари коханців нічого не доходило. У будь-якому разі було