Мартин Макдонах – Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані (страница 5)

Морін вимикає чайник, висипає в чашку пакетик «Комплену» й доливає води.

МОРІН: Я зроблю тобі «Комплену».

МЕҐ: Морін, хіба я не пила сьогодні «Комплену»? Пила.

МОРІН: Ще один не зашкодить.

МЕҐ (підозріливо): Мабуть, ні.

Морін, щоб охолодити, доливає в чашку води з-під крана, двічі крутнувши ложечкою, подає напій Меґ, потім нахиляється над столом, щоб дивитись, як та п’є. Меґ дивиться з огидою.

МЕҐ: Морін, грудочки.

МОРІН: Мамо, що тобі ті грудочки? Грудочки тільки на користь. У «Комплені» найсмачніше — це грудочки. Пий.

МЕҐ: А ложечку даси?

МОРІН: Нема ложечки. Для брехух у цьому домі ложечок немає. Ні однісінької. Пий, як є.

Меґ відсьорбує манюсінький ковточок.

МОРІН: Ану все пий!

МЕҐ: Морін, у мене шлунок маленький, більше не влазить.

МОРІН: Пий, я сказала! А брехати, що Рей Дулі не лишив записки, тобі влазить? Думаєш, я його не зустріла, коли він ішов назад? Брехуха ти стара. Ану випивай усе! І грудочки засмоктуй! А якщо не вип’єш, то я все, що залишиться, виллю тобі на голову! Ти знаєш, що я не жартую!

Меґ повільно випиває гидке вариво.

МОРІН: Доводиш мене? Знов лізеш у моє життя? Мало тобі, що вже двадцять років щодня наді мною збиткуєшся! Одного вільного вечора для мене пожаліла?

МЕҐ: Молоді дівчата не повинні волочитися з хлопцями!

МОРІН: Які молоді дівчата?! Мені сорок років! Допивай!

Меґ знову п’є.

МОРІН: «Молоді дівчата»! Нічого собі. А як Аннет чи Марґо повиходили б заміж, якби не зналися з хлопцями?

МЕҐ: Не знаю.

МОРІН: Пий!

МЕҐ: Не хочу вже, Морін.

МОРІН: А на голову хочеш?

Меґ знову п’є.

МОРІН: Я тобі так скажу — і про «молодих дівчат», і про «волочитися». Я за всі ці сорок років з двома чоловіками цілувалася — і більше нічого!

МЕҐ: Двоє чоловіків — це багато!

МОРІН: Допивай!

МЕҐ: Я допила!

Меґ віддає чашку. Морін її миє.

МЕҐ: Двоє мужчин — це дуже багато!

МОРІН: Це, може, тобі багато. Тобі. Не мені.

МЕҐ: Двоє мужчин — це страшне, як багато!

МОРІН: Думаєш, мені подобається з тобою тут стирчати? З тобою, старою, висхлою...

МЕҐ: Лярва!

Морін сміється.

МОРІН: «Лярва»? (Пауза.) Якби ж то. Якби ж то. (Пауза.) Іноді я мрію...

МЕҐ: Щоб нею бути?

МОРІН: Про щось інше! (Пауза. Тихо.) Про щось інше. Інакше, ніж оце все.

МЕҐ: Дивні ж у тебе мрії!

МОРІН: Анітрохи не дивні. Нічого в них дивного нема. (Пауза.) І це не єдина моя дивна мрія. Хочеш почути про ще одну?

МЕҐ: Не хочу.

МОРІН: Ще я часом мрію, що ти, вся в гарному, білому, лежиш у домовині, а я, вся в чорному, дивлюся на тебе, і біля мене стоїть хлопець, мене втішає, від нього пахне лосьйоном після бриття, рука в мене на талії. І хлопець мене питає, чи хочу я після похорону піти з ним посидіти в барі.

МЕҐ: І що ти кажеш?

МОРІН: Я кажу: «А давай підемо прямо зараз!».

МЕҐ: Як ти смієш!

МОРІН: Смію!

МЕҐ: На моєму похороні?

МОРІН: На твоєму похороні! Скоріше б він уже!

МЕҐ: Гарні ж у тебе мрії!

МОРІН: Знаю, що негарні, але що є, те є. А ще мрію про той день, коли повипускаю кишки з курей.

МЕҐ: Це дуже негарні мрії! Це жорстокі мрії.

МОРІН: Не знаю, жорстокі чи не жорстокі.

Пауза. Морін сидить за столом з пачкою печива в руках.

МОРІН: Але ти, мабуть, ніколи не вмреш. Сидітимеш тут вічно, на зло мені.

МЕҐ: І таки сидітиму вічно!

МОРІН: Знаю, що сидітимеш!

МЕҐ: На моєму похороні тобі буде сімдесят — скільки тоді мужиків буде в тебе на талії, га? Разом з їхніми лосьйонами?

МОРІН: Мабуть, жодного.

МЕҐ: Правильно, що жодного!

МОРІН: Еге ж. (Пауза.) Хочеш печива «Кімберлі»[4]?

МЕҐ: А пісочних пальчиків нема?

МОРІН: Нема, ти ж усі поїла. Як свиня.

МЕҐ: Ну то давай, яке є. Хоч я такого й не люблю. Це ж «Кімберлі»? І нащо ти його купуєш. «Кімберлі» — жахливе.

МОРІН: Нема мені що робити, тільки думати, як тобі з печивом догодити.