Мартин Макдонах – Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані (страница 4)

МЕҐ: І спина болить. І руку я обпекла.

РЕЙ: Так, так, так. Ну то ви ж їй перекажіть.

МЕҐ: Га?

РЕЙ: Не забудете їй переказати?

МЕҐ: Ні.

РЕЙ: То повторіть мені.

МЕҐ: Повторити тобі?

РЕЙ: Ага.

Довга пауза.

МЕҐ: Про ногу?

РЕЙ (сердито): Краще ото було з самого початку записати! Я так і знав! Купа часу пропало! (Хапає ручку й клапоть паперу, сідає за стіл і пише записку.) Що з дурною говорити!

МЕҐ: Раз ти вже тут — завари мені чаю, Пато. Е, Рею.

РЕЙ: Мене звати Рей! Пато — це мій брат!

МЕҐ: Я забула.

РЕЙ: З вами говорити — все одно, що з... з...

МЕҐ: Зі стіною.

РЕЙ: Зі стіною, це точно.

Пауза.

МЕҐ: Або супчику мені звари.

РЕЙ (закінчує писати і встає): Нате. Який іще суп? Ось записка. Покажете їй, як прийде. «Ріордан-хол» у Караро. Завтра, на сьому вечора. Безплатно. Добре?

МЕҐ: Добре, Рею. Ти й досі співаєш у хорі?

РЕЙ: Я не співаю в хорі. Уже десять років, як я не ходжу на співи.

МЕҐ: От же ж летить час.

РЕЙ: Коли мене почали цікавити дівчата, я перестав ходити на співи, бо в хорі нема дівчат, самі тільки гладкі, а яка з них користь? Ні. Я ходжу на дискотеки.

МЕҐ: Добре тобі.

РЕЙ: І чого це я тут стою, з вами балакаю? Записку лишив, можна йти.

МЕҐ: До побачення, Рею.

РЕЙ: До побачення, тітко.

МЕҐ: І зачиниш двері.

РЕЙ: Я завжди зачиняю двері.

Рей виходить і зачиняє за собою двері.

Меґ, коли Реєві кроки стихають, встає, читає записку на столі, йде до кухонного вікна, визирає надвір, потім знаходить сірники, повертається до стола, чиркає сірником, підпалює записку, несе її, палаючу, до чорної плити і туди вкидає. З-за вхідних дверей чути наближення кроків. Меґ метається до свого крісла-гойдалки й сідає якраз, як заходить Морін.

МЕҐ (нервово): Холодно, Морін?

МОРІН: Авжеж холодно.

МЕҐ: Ох-ох.

Меґ дивиться в телевізор, ніби захоплена дійством. Морін нюхає повітря, потім сідає за стіл і дивиться на Меґ.

МОРІН: Що ти дивишся?

МЕҐ: Не знаю, що я дивлюся. Жду новин та й годі.

МОРІН: О, ясно. (Пауза.) Ніхто не дзвонив, поки я виходила?

МЕҐ: Ніхто, Морін. Не дзвонили.

МОРІН: Не дзвонили.

МЕҐ: Ні. А хто міг дзвонити?

МОРІН: Та, мабуть, ніхто. (Пауза.) І ніхто не заходив?

МЕҐ: Ніхто, Морін. А хто до нас міг зайти?

МОРІН: Та, мабуть, ніхто.

Меґ кидає погляд на Морін, потім знову дивиться в телевізор. Морін устає, неспішно підходить до телевізора, ліниво вимикає його носком туфлі, так само неспішно йде на кухню, на ходу дивлячись на Меґ, вмикає електрочайник і спирається на кухонну шафочку, не зводячи очей з Меґ.

МЕҐ (нервово): Е, хіба що Рей Дулі пробігав.

МОРІН (знаючи): О, то вже Рей Дулі пробігав?

МЕҐ: Ага, пробігав. На ходу поздоровкався й побіг.

МОРІН: А ти ж казала, що нікого не було.

МЕҐ: Та нікого ж і не було, хіба що Рей Дулі пробігав.

МОРІН: Ага, ага, ага. Просунув голову в двері, щоб привітатися.

МЕҐ: Тільки поздоровкався та й годі. Такий чемний хлопець.

МОРІН: Ага. (Пауза.) І нічого не сказав?

МЕҐ: І нічого не сказав. А що таке молоде може сказати?

МОРІН: Та, мабуть, нічого.

МЕҐ: Отож. (Пауза.) Начебто казав, що думає купити машину.

МОРІН: Та ну?

МЕҐ: Ненову.

МОРІН: Угу?

МЕҐ: Щоб самому їздити.

МОРІН: Щоб самому їздити, ага.

МЕҐ: У отця Велша — чи Волша? Велша.

МОРІН: Велша.

МЕҐ: Велша.