Мартин Макдонах – Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані (страница 37)

Тупольський запалює вогонь у відрі для сміття, все ще тримаючи твори.

КАТУРЯН: Аріель!!!

Пауза.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Аріель?

Пауза.

АРІЕЛЬ: Я знаю, що ти винен не у всьому. Знаю, що ти не вбивав дітей. Знаю, що не хотів убивати брата, і знаю, що для вбивства батьків ти мав дуже серйозні причини — і через те мені тебе жаль. Чесно, мені тебе дуже жаль. Я ще не казав такого жодному заарештованому. Але сьогодні я зрозумів, що твої твори не подобалися мені від початку. Ясно?

Аріель бере в Тупольського Катурянові твори.

АРІЕЛЬ: Краще надінь каптура.

Катурян бере каптура, однак зупиняється.

КАТУРЯН: Ви ж мене мали вивести в сусіднє приміщення, і вже там я б його надів.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ні, ні, ми тебе розстріляємо тут. Я жартував. Стань навколішки, а то ще мене заляпаєш.

КАТУРЯН: Але ж ви дасте мені десять секунд після того, як я надіну каптур, чи то ви теж пожартували?

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Емм...

АРІЕЛЬ: Дамо тобі десять секунд.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Дамо тобі десять секунд, жартую, жартую.

Катурян стає навколішки. Тупольський дістає пістолета, знімає із запобіжника і зводить курок. Катурян сумно дивиться на Аріеля.

КАТУРЯН: Я був хорошим письменником. (Пауза.) Це єдине, чим я хотів бути. (Пауза.) І я ним був. І я ним був.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Тут ключове слово — «був».

Пауза.

КАТУРЯН: Так. «Був» — ключове слово.

Катурян натягує каптура. Тупольський цілиться.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Десять. Дев’ять. Вісім. Сім. Шість. П’ять. Чотири...

Тупольський стріляє Катурянові в голову. Той падає на підлогу мертвий, кров повільно тече з-під каптура.

АРІЕЛЬ: Навіщо ти це зробив?

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Що навіщо я зробив?

АРІЕЛЬ: Ти сказав, що даси йому десять секунд. Це було нечемно.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Аріель, а що чемного в тому, щоб стріляти в людину, яка стоїть на колінах з мішком на голові?

АРІЕЛЬ: Усе одно.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Слухай, мені сьогодні твоє скиглення набридло. Що з тобою? Ми розкрили складну справу — правда ж? Хоч як на це дивись, а таки розкрили. Розкрили ж?

АРІЕЛЬ: Начебто.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: За це тобі в сімдесят років діти дадуть більше цукерок.

Аріель зітхає.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Закінчуй оформляти документи, прибери в кімнаті і спали цю його писанину. Добре? А я поговорю з батьками німої дівчинки, попереджу про поросят.

Тупольський виходить. Аріель доливає до вогню бензину, бере в руки паку Катурянових творів. Мертвий Катурян повільно зводиться на ноги, знімає каптур з пробитої кулею закривавленої голови і починає говорити.

КАТУРЯН: За сім і три чверті секунди, дані йому перед смертю, Катурян Катурян, замість молитися про брата, намагався придумати останню оповідку. Однак устиг придумати скоріше примітку до оповідки, а не оповідку. І примітка була така...

У тьмяному світлі у дверях виникає Міхал і схиляється на одвірок.

КАТУРЯН: Щасливого, здорового хлопчика на ім’я Міхал Катурян увечері тієї ночі, коли батьки мали почати його катувати сім довгих років, провідав чоловік, зроблений з пухких подушок, з великим усміхненим ротом. Той чоловік сів коло Міхала, поговорив з ним і розповів про жахливе життя, яке його чекає і закінчиться тим, що Міхалів єдиний, любий братик задушить його на холодній тюремній підлозі. І чоловік припустив, що, може, Міхалові краще буде самому накласти на себе руки й уникнути всього того жаху? І Міхал сказав...

МІХАЛ: Але якщо я так зроблю, то брат не почує, що мене катували?

КАТУРЯН: «Не почує», — сказав Подушило.

МІХАЛ: Але якщо брат не почує, як мене катували, то, можливо, не напише творів, які має написати?

КАТУРЯН: «Це правда», — сказав Подушило. А Міхал ще трохи подумав і сказав...

МІХАЛ: Хай краще буде так, як є. Мене катуватимуть, а він усе чутиме, й писатиме, і так далі, бо, думаю, мені дуже сподобаються братові твори. Думаю, вони мені дуже сподобаються.

Світло на Міхалові поволі гасне.

КАТУРЯН: Ця оповідка мала закінчитися в модних похмурих тонах, з Міхалом, який пройшов крізь усі оті муки, з Катуряном, який написав усі оті твори тільки для того, щоб їх забрав у людей, спаливши, поліцейський пес. Ця оповідка мала закінчитися так, проте її на дві секунди скоротила куля, що вибила мозок з голови письменника. І може, краще, що історія не закінчилася саме так, бо це було б не зовсім правильно. Через причини, відомі тільки йому, поліцейський пес вирішив не кидати твори в палаюче відро, а склав їх акуратно в теку Катурянової справи, теку потім запечатав і здав у архів без права відкривати наступні п’ятдесят років.

Аріель кладе твори в теку.

КАТУРЯН: Цей факт міг би зіпсувати модне похмуре закінчення, однак чомусь... чомусь... більше відповідає духові п’єси.

Аріель заливає вогонь у відрі водою. Світло дуже поволі гасне до затемнення.

Кінець

Усікновення руки в Спокані

Дійові особи:

КАРМАЙКЛ

МЕРВІН

МЕРІЛІН

ТОБІ

Сцена перша

Готельний номер, невелике американське містечко. Вікно у торцевій стіні, за ним видніється пожежна драбина. Велика обшарпана валіза з одного краю номера і вузьке ліжко з другого. На ліжку сидить Кармайкл, чоловік років сорока п’яти. Лівої кисті в нього немає, а на правій — шматочки білого пластиру прикривають татуювання на пальцях. Зразу за ліжком стоїть шафа, з якої, коли світло піднімається, долинає стук, наче хтось намагається з неї вилізти. Кармайкл якийсь час байдуже сидить, потім сягає у внутрішню кишеню пальта, дістає пістолет, зітхає, підходить до шафи й присідає перед нею. Зводить курок пістолета і відчиняє дверці. Стук припиняється. Кармайкл націлює пістолет у шафу. Звідти чуються здушені звуки протесту. Він стріляє один раз. Здушені звуки змовкають.

КАРМАЙКЛ: Я ж казав. Чи не казав?

Пауза. Кармайкл зачинає дверці шафи й сідає на те саме місце на ліжку, відкладає пістолет і знову втуплюється в простір. Виймає зі срібного портсигара сигарету, вправно підкурює її однією рукою, відкладає портсигар і ховає запальничку назад у кишеню. Піднімає телефон і набирає номер.

КАРМАЙКЛ: Привіт, мамо. Я щойно поселився в готель у якомусь Тарлінґтоні, телефон 567 902 9211, номер... сімнадцять. Тут усе добре. Ем... Надіюсь, усе добре й там. Я кілька днів не міг тобі подзвонити. Надіюсь, нічого поганого не сталось. Я трохи тривожусь, якщо чесно, тому подзвони мені одразу, як прослухаєш повідомлення. Добре? Ще раз: телефон 567 902 9211. Номер сімнадцятий. (Пауза.) Більше нема про що повідомити, чесно. (Пауза.) До побачення.

Він кладе слухавку, сидячи якийсь час курить. З-за дверей номера чути кашель, потім стук у двері. Кармайкл тихо підходить до дверей і дивиться в замкову щілину.

МЕРВІН (з/к): Я бачу тінь од ваших ніг.

Пауза.

КАРМАЙКЛ: Га?

МЕРВІН (з/к): Я бачу тінь од ваших ніг.

КАРМАЙКЛ: Бачите тінь од моїх ніг?