Мартин Макдонах – Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані (страница 39)

КАРМАЙКЛ: Це довга історія.

МЕРВІН: Так?

КАРМАЙКЛ: Так. Довга, на хрін, історія.

Пауза.

МЕРВІН: Я маю час! (Пауза.) Я справді маю час. Чергування до шостої.

КАРМАЙКЛ: Так? А я не маю часу. (Пауза.) Мервіне, ти вже йдеш чи ні? На ресепшені нікого нема вже чортзна-скільки.

МЕРВІН: Чоловіче, я прохавав, що у вас щось таке є, одразу, як ви зайшли. Я так прямо й побачив... Ну, не те, щоб сильно багато побачив... це щось трохи інше, це якби я довго тут працював, і щоб очі весь цей час були широко розплющені, то я знав би — щось має статися. Щось драматичне має статися. Наприклад, якби зграя чуваків у мантіях поселилась, і з багажу в них були б тільки гарпуни. Що було далі в такому сюжеті? Зі зграєю чуваків у мантіях і з гарпунами? Чи якийсь кадр з Нігерії поселяється і хоче продати тобі американські гірки. «У вас нема американських гірок, ви з Нігерії!» Розумієте? Бо навряд чи в них там є американські гірки. Не думаю, що є. (Пауза.) Або якби поселилася велетенська панда. І щоб белькотала нерозбірливо. Що було б далі в такому сюжеті? Велетенська белькотлива панда. Було б щось смішне! А якщо селиться кадр, і в нього тільки одна рука, а з ним гарненька дівчина, а з нею чорний пацан, а через десять хвилин після того починається стрілянина й дівчини і чорного пацана ніде не видно. Що буде далі в такому сюжеті? Хочу знати. (Пауза.) І це більше схоже на ваш сюжет. Ніж на якийсь інший. (Пауза.) Що буде далі в такому сюжеті? Хочеться знати.

КАРМАЙКЛ: Думаю, ми про це довідаємось одразу, як ти підеш.

Мервін починає несміливо виходити.

МЕРВІН: Я вас засмутив, так?

КАРМАЙКЛ: Нітрохи ти мене не засмутив.

МЕРВІН: Я просто перевіряв, що тут за шум. Мені сказано, що це мій обов’язок. Перевіряти всякі незрозумілі шуми.

КАРМАЙКЛ: Це вихлоп з машини, кажу тобі.

Мервін дивиться на нього.

МЕРВІН: Та я знаю, що вихлоп з машини. Я не дурний.

Мервін іде до дверей і в цю мить у них хтось гарячково стукає. Кармайкл жестом велить Мервіну відчинити. Мервін одчиняє і в номер вривається Мерілін, красива 22-річна жінка, нервова, з пакунком, загорнутим у папір і перев’язаним скотчем.

МЕРІЛІН: Знайшла! Є твоя дрючена рука, чув? Тепер відпусти його на фік! Де він? Що це за поц? А, це той, у трусах. Що він хоче?

Вона кидає пакунок на ліжко. Пауза.

МЕРВІН: Я просто перевіряв, хто тут стріляв. Я внизу, якщо буду потрібний.

Мервін сумно виходить.

МЕРІЛІН: Що він перевіряв?

КАРМАЙКЛ: Хто стріляв.

Кармайкл бере пакунок.

МЕРІЛІН (злякано): Де він? Ти обіцяв, що нічого йому не зробиш.

КАРМАЙКЛ: Мерілін, хочеш знати, як я довго оце шукав?

МЕРІЛІН: Я спитала, де він, ти, дрючена однорука паскуда!

Кармайкл повільно повертається й дивиться на неї...

МЕРІЛІН: Тобто дрючена паскуда.

Пауза. Кармайкл повільно показує пальцем за її спину, на шафу, в яку він стріляв.

МЕРІЛІН: Що він там робить?

КАРМАЙКЛ: Я скажу, чого не робить. Він там не танцює.

Кармайкл починає обережно розгортати пакунок. Мерілін, нажахана, іде до шафи, нерішуче відчиняє дверці й зазирає всередину. Присідає, притиснувши долоню до губів.

МЕРІЛІН: Що ти йому зробив?

КАРМАЙКЛ: Нічого я йому не робив.

МЕРІЛІН: Він непритомний.

КАРМАЙКЛ: Він не непритомний.

Кармайкл підходить і заглядає в шафу.

КАРМАЙКЛ: Тю, твоя правда. Непритомний. Мабуть, зомлів, коли я вистрелив.

Мерілін дивиться на Кармайкла, який повертається до пакунка.

КАРМАЙКЛ: Біля голови я стріляв.

МЕРІЛІН: Це жахливо!

КАРМАЙКЛ: Та мабуть.

МЕРІЛІН: Допоможи його витягти!

КАРМАЙКЛ: Він твій дружок, сама витягуй.

Мерілін незграбно витягує з шафи Тобі, чорного чоловіка років 27, з кляпом у роті, з трохи закривавленою головою. Мерілін виймає йому кляп з рота, ляскає по щоках і Тобі починає болісно ворушитися.

МЕРІЛІН: Тобі, ти мене чуєш?

КАРМАЙКЛ: От підор.

МЕРІЛІН: Він не підор! То́бі!

КАРМАЙКЛ: У нього підорське ім’я.

Тобі очунює, оцінює ситуацію і починає тихо плакати.

КАРМАЙКЛ: Бачиш? Плаче. Підор.

ТОБІ: Я не підор.

КАРМАЙКЛ: Але ж ти плачеш.

ТОБІ: Багато нормальних теж плачуть. Коли їх замикають у гардеробі й стріляють їм у голову!

КАРМАЙКЛ: Ти сказав, що я стріляв тобі у голову?

ТОБІ: Ну біля голови, це одне й те саме!

КАРМАЙКЛ: Як це можливо, що стріляння біля голови і стріляння в голову — одне й те саме?

ТОБІ: Усе одно це було страшно!

КАРМАЙКЛ: Я й хотів, щоб було страшно. І вийшло. Бо ти почав плакати, як підор.

МЕРІЛІН: Чого ти зі своєю гомофобією? Ти ж маєш уже руку. Тепер ходімо звідси, Тобі.

ТОБІ: Він дав тобі п’ятсот баксів?

МЕРІЛІН: Тобі, ходімо звідси й забудь про них.

Кармайкл закінчує розкривати пакунок. У ньому виявляється зморщена, шкіряста, бура кисть руки. Кармайкл хвильку на неї дивиться, киваючи сам собі.

ТОБІ: Ні. У нас була ділова угода. Ми йому повертаємо руку. Він нам дає п’ятсот довбаних доларів.

КАРМАЙКЛ: Ви не хочете послухати історію про те, як я багато років тому втратив руку? Перш ніж я дам вам п’ятсот баксів?