Мартин Макдонах – Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані (страница 35)

Тупольський бере Катурянові твори й виймає з кишені сірники.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Робити ясніше?

КАТУРЯН: Благаю вас, Тупольський. Ваша оповідка дуже добра.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Моя оповідка краща за всі твої.

КАТУРЯН: Ваша оповідка краща за всі мої.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: І в ній ясно, що старий хотів урятувати глухого хлопчика.

КАТУРЯН: Це цілком ясно.

Пауза.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Вам не сподобалося тому, що глухий хлопчик наприкінці не гине!

КАТУРЯН: Мені сподобалося, Тупольський. І не треба нічого робити. Не треба палити моїх творів. Чесно, мені сподобалась ваша оповідка. Я був би щасливий, якби це я її написав. Чесно.

Пауза.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Був би щасливий?

КАТУРЯН: Так.

Пауза. Тупольський кладе Катурянові твори.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Я все одно б їх не спалив. Я людина слова. Якщо людина дотримує свого слова, то і я дотримую свого.

КАТУРЯН: Я це знаю. Я вас за це поважаю. І знаю, що вам байдуже, поважаю я чи ні, та попри все я поважаю вашу принциповість.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: А я поважаю, що ви поважаєте. Які ми взаємоповажальні. Так прикро, що через двадцять хвилин я мушу вистрелити вам у голову.

Тупольський усміхається. Катурян уперше задумується про свою скору смерть.

КАТУРЯН: Мм.

Тупольський перестає всміхатися. Пауза.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ні, я... Деякі ваші твори теж дуже добрі. Мені деякі сподобались.

КАТУРЯН: Які саме?

Пауза.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Щось таке було в «Людині-подушці», що мені запало в душу. (Пауза.) Ідея про те, що як дитина померла, самотня, через нещасний випадок, то вона не була насправді самотня. З нею була ця приємна, м’яка особа, яка тримала дитину за руку і все таке. І що дитина сама це обрала. Це якимось чином заспокоює, дає певність. Що це не була даремна втрата.

КАТУРЯН (киває, пауза): Ви втратили дитину?

ТУПОЛЬСЬКИЙ: На відміну від Аріеля, я не обговорюю таких речей з арештантами.

Катурян киває. Сумна пауза.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Син утопився. (Пауза.) Пішов один ловити рибу. (Пауза.) Так по-дурному.

Катурян киває. Тупольський ставить акумулятор назад у шафу.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Як одержимо звістку про німу дівчинку...

Тупольський виймає з шафи чорний каптур, елегантно спереду і ззаду демонструє його Катурянові.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: ...надінемо вам оцей каптур на голову, виведемо в сусіднє приміщення й вистрелимо вам у голову. (Пауза.) Усе правильно? Ні. Виведемо вас у сусіднє приміщення, а вже тоді надінемо каптур і тоді вистрелимо в голову. Якщо надіти каптур до того, як вивести в сусіднє приміщення, то ви можете на щось наткнутись і боляче вдаритись.

КАТУРЯН: А чого в сусіднє приміщення? Чого не тут?

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Сусіднє приміщення легше мити.

Пауза.

КАТУРЯН: Ви це зробите зненацька? Що, отак раптом, без попередження? Чи дасте мені хвилинку помолитися?

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ну, спершу я заспіваю пісню про коника, а потім Аріель вийме свого «їжака». Свого розстрільного «їжака». А коли «їжака» вийнято, у вас буде від тринадцяти до двадцяти семи секунд, залежно він розміру «їжака». (Пауза.) Якби я збирався страчувати вас несподівано, то не казав би, що збираюся стратити вас несподівано. Господи, для нібито геніального письменника-риска-психопата-риска-кілера ви охеренно тупий! (Пауза.) Після надівання каптура у вас буде приблизно десять секунд. Тому виберіть найкоротший псалом.

КАТУРЯН: Дякую.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: На здоров’я.

Тупольський кидає каптур на стіл перед Катуряном. Пауза.

КАТУРЯН: Я просто хотів перед смертю подумати про брата.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Он як? Про брата? Не про трьох малих дітей, яких ви замордували, а про брата.

КАТУРЯН: Правильно. Не про трьох малих дітей, яких я замордував, а про брата.

Відчиняються двері, заходить Аріель, приголомшений, блідий. Повільно йде до Катуряна.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Знайшли її?

Аріель підходить до переляканого Катуряна. Кладе руку йому на голову, хапає за чуба, лагідно відхиляє Катурянову голову назад, дивиться на нього згори вниз.

АРІЕЛЬ (тихо): Що з тобою таке? Ну що з тобою?

Катурян не може відповісти. Аріель лагідно його відпускає і повільно йде назад до дверей.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Аріель.

АРІЕЛЬ: Мм?

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Її знайшли?

АРІЕЛЬ: Так, знайшли.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: І вона була мертва, так?

Аріель біля дверей.

АРІЕЛЬ: Ні.

Катурян з жахом занурює голову в руки.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Вона ще жива?

Аріель жестом манить когось із-за дверей. Заходить німа дівчинка років восьми. Її лице, волосся, одяг, взуття — усе пофарбоване на яскраво-зелений колір. Дівчинка щасливо всміхається і мовою жестів вітається з присутніми.

АРІЕЛЬ: Її знайшли біля криниці, там є іграшковий будиночок. З нею було троє поросят. Багато їжі та води. У поросят також. Здається, вона була цілком щаслива. Правда, Маріє?

Аріель знаками показує: «Ти щаслива?». Усміхаючись, вона відповідає такими самими знаками.

АРІЕЛЬ: Вона каже, що цілком щаслива, але питає, чи можна їй лишити собі поросят. (Пауза.) Я сказав, що спитаю в тебе.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Що? О. Так, хай залишає поросят.

Аріель показує їй великого пальця. Дівчинка починає радісно стрибати й захоплено пищати. Катурян злегка всміхається.

АРІЕЛЬ: Так, так, але спершу ходімо тебе вмиємо і передамо мамі з татом. Вони дуже за тебе переживали.

Аріель бере дівчинку за руку, вона прощально всім махає і він виводить її з кімнати. Тупольський і Катурян поволі відвертають лиця від дверей і дивляться один на одного. Через секунду знову заходить Аріель, зачиняючи за собою двері.