Мартин Макдонах – Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані (страница 33)

АРІЕЛЬ (до Тупольського): Ти весь час згадуєш про ту мурню. Що за натяки на моє проблемне дитинство?

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ніякої мурні я не згадую. Це ти весь час розворушуєш згадки про своє проблемне дитинство.

АРІЕЛЬ: Я ніколи й слова не казав про своє проблемне дитинство. І я б не вживав слово «проблемне» при описі мого дитинства.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: А яке б ти слово вживав? «Дитинство, в якому тебе трахав рідний батько»? Це вже не слово, це ціле речення.

Аріелем починає трясти.

АРІЕЛЬ: Тупольський, яку ще інформацію ти хочеш видати затриманому?

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Мене вже нудить, що всі навколо своїм паскудним дитинством виправдовують свою паскудну поведінку. Мій батько був садист і алкоголік. І що — я теж садист і алкоголік? Справді, я такий, але це мій власний вибір. Я вільно це визнаю.

АРІЕЛЬ: Я хотів би повернутись до тортур затриманого. Ти примушуєш його чекати.

Говорячи це, Аріель прикріпляє до Катуряна електроди.

АРІЕЛЬ: Тупольський, ти сьогодні зайшов за межу.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Аріель, я перечитую зізнання затриманого, щоб не виявилося, що ми пропустили якийсь аспект справи. Я роблю свою роботу. Я не катую заарештованого довбеника тільки для того, щоб угамувати свої мстиві садистські фантазії.

АРІЕЛЬ: Дуже далеко зайшов.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Аріель, будь ласка, швидше катуй затриманого. Нам через півгодини треба його розстріляти.

Аріель приєднує електроди до акумулятора.

КАТУРЯН: Аріель, де ваш батько тепер?

АРІЕЛЬ: Не кажи ні слова, Тупольський! Не кажи ні слова!

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Я й не кажу ні слова. Я читаю його зізнання. Роблю свою роботу. Як я й казав.

КАТУРЯН: Він у в’язниці?

АРІЕЛЬ: А ти теж закрий рота, підор.

КАТУРЯН: А то що ви зробите? Будете катувати й стратите? (Пауза.) Він у в’язниці?

АРІЕЛЬ: Цс, цс, цс. Мені треба зосередитись...

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Він не у в’язниці, ні.

АРІЕЛЬ: Що я щойно сказав?

КАТУРЯН: Його не заарештували?

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Його не змогли заарештувати.

АРІЕЛЬ: Тупольський! Буде дуже погано для всіх причетних продовжувати цю... цю тему розмови.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: У мене жахливе відчуття, що ти маєш рацію.

АРІЕЛЬ: Тому я приєднаю останній електрод осюди...

КАТУРЯН: Чому його не змогли заарештувати?

Аріель нарешті розібрався з електродами й уже готовий увімкнути струм, коли Тупольський в останню можливу мить починає говорити.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Бо Аріель його вбив, от чого.

Аріель злегка хихикає й знову трясеться.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Але це було не справжнє вбивство, правда ж? Скоріше, самозахист, що зменшує відповідальність і так далі. Я кажу, що це вбивство, щоб його подражнити. Я теж убив би татуся, який щотижня залазить до мене в ліжко, починаючи з восьми років. (Пауза.) Він придушив його подушкою вві сні. Бачу, хлопці, у вас багато спільного.

Тупольський ляскає зізнанням об стіл.

Пауза.

АРІЕЛЬ: Я зараз піду до коменданта, доповім про твою поведінку під час слідства. Від початку в ньому нема чіткості і ясності. Якийсь суцільний «периферійний зір»! Суцільне «периферійне бачення знизу очей». Що це мало означати?

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Потребу дезорієнтувати й дестабілізувати затриманого будь-яким безглуздям. Це все є в підручниках, Аріель. А зараз я хотів би продовжити допит затриманого без твоєї електричної тріщалки, тому, будь ласкавий, відключи пана Катуряна від проводів, мені треба, щоб він зосередився.

АРІЕЛЬ: А ще я попрошу коменданта, щоб поставив мене керівником слідства замість тебе, бо це вже не вперше таке відбувається, і комендант мене любить, він так і казав, і вже бувало, що керівника слідства міняли прямо в процесі, а тобі винесуть догану, і завершення слідства по справі буде пов’язане зі мною. Я зістикую всі нестиковки. Я розплутаю всі вузли.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: І який буде твій перший крок у розплутуванні вузлів?

АРІЕЛЬ: Я вже намагався це зробити, поки ти не прийшов і не наговорив тут усякого. Мій перший крок — покатувати в’язня електрикою.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Навіщо?

АРІЕЛЬ: Навіщо? Бо він убивав дітей!

ТУПОЛЬСЬКИЙ: А мій перший крок був би — поставити йому деякі запитання щодо вбивства німої дівчинки.

АРІЕЛЬ: Так?

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Моє перше питання було б: «Чи правда, пане Катурян, що...». Я це сказав би так собі, ніби формально. Я спитав би: «Чи правда, пане Катурян, що ви з братом, відтворюючи твір “Маленький Ісусик”, наділи дівчинці на голову терновий вінець?».

КАТУРЯН: Так, це правда.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Це правда. Моє друге питання було б: «Ви це зробили до чи після того, як відшмагали її дев’ятихвостою нагайкою?».

КАТУРЯН: Після.

АРІЕЛЬ: Ми все це знаємо.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Моє третє питання: «Чи ви змусили її ходити з важким дерев’яним хрестом на спині, на якому потім її розіп’яли?».

КАТУРЯН: Так, змусили. Мені соромно.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: А потім ви дівчинку поховали?

КАТУРЯН: Так.

АРІЕЛЬ: Я ж сказав, що ми все це знаємо.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: У самому творі дівчина ще була жива, коли її закопували. Німа дівчинка була жива, коли ви її закопували, чи мертва?

КАТУРЯН: Що?

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Німа дівчинка була жива, коли ви її закопували, чи мертва?

Катурян шукає відповіді, але не знаходить.

КАТУРЯН (тихо): Я не знаю.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Я не зрозумів.

КАТУРЯН: Я не знаю.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ви не знаєте. Ви не знаєте, була вона жива чи мертва. Гм, Аріель? По дорозі до свого друга коменданта подзвони криміналістам, хай трохи прискоряться, на той випадок, якщо німа дівчинка, яку ми шукаємо, раптом іще жива. Дякую, малий.

Аріель секунду на нього дивиться, потім вискакує з кімнати. Тупольський підходить до Катуряна, який стоїть навколішки, і до акумулятора.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Як це ви не знаєте?

КАТУРЯН: Важко сказати. Вона нібито не дихала. Думаю, вона була мертва. Думаю, що була мертва. А тепер уже точно має бути мертва, правда? Після всього.