Мартин Макдонах – Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані (страница 31)

Світло на усміхнених обличчях хороших батьків поступово згасає.

КАТУРЯН: Батьки не подумали нічого поганого, вони просто зраділи, що дочка жива й здорова, і поспішили в центр міста її забирати, проте в поспіху влетіли в зустрічний м’ясний рефрижератор, їм повідривало голови, й вони загинули.

Світло помалу висвічує хороших батьків, з яких тече кров.

КАТУРЯН: Дівчинку повідомили про трагедію; вона зронила однісіньку сльозу і не більше, бо подумала — а що зробив би Ісус, якби його батькам повідривало голови в автокатастрофі? Держава відіслала дівчинку в густий ліс, жити у названих батьків...

Заходять злі Названий Батько й Названа Мати, беруть дівчинку за руки й тримають дуже міцно.

КАТУРЯН: ...про яких ніхто не повідомив державу, що вони жорстокі й недостойні, що вони ненавидять релігію, ненавидять Ісуса, ненавидять усіх, хто нікого не ненавидить. Звісно, вони зненавиділи й дівчинку.

Названі батьки здирають з неї борідку й викидають геть.

КАТУРЯН: Дівчинка їхню ненависть терпіла з веселим серцем і прощала їх, та це нічого не давало. Коли вона завимагала, щоб у неділю її відпускали до церкви, вони забрали в неї сандалі, змусили її йти саму босоніж по нерівній дорозі з битого скла, однак, прийшовши до церкви, вона кілька годин простояла навколішки, молячи Отця небесного, щоб простив їх, доки її не попросили вийти, бо задрипала кров’ю всю церкву. Удома її набили за спізнення, хоч їй не казали часу, коли треба було вернутися. Ще її набили за те, що в школі ділилася їжею з бідними дітьми, набили за те, що веселила некрасивих дітей, набили за те, що шукала хворих на проказу. Життя її перетворилося на нескінченні тортури, проте вона з усмішкою все терпіла й тільки ставала дужча, доки не зустріла якось одного сліпого, що старцював при дорозі...

Катурян грає сліпого. Дівчинка втирає йому в очниці пилюку зі слиною.

КАТУРЯН: Вона змішала жменю пилюки зі слиною і втерла йому в очі. Він заявив у поліцію, що вона втерла йому в очі жменю пилюки зі слиною, і коли названі батьки повернулися з поліції додому, вони сказали дівчинці...

БАТЬКО: То ти хочеш бути, як Ісус?

МАТИ: То ти хочеш бути, як Ісус?

КАТУРЯН: І вона їм відповіла: «Урешті-решт до вас це дійде!». (Пауза.) Якусь мить вони мовчки на неї дивились. А тоді почалося.

Актори відтворюють на сцені жахливі деталі дальшої оповіді.

КАТУРЯН: Названа мати наділа дочці на голову терновий вінок з колючого дроту, бо була ледача й не хотіла робити вінок зі справжнього терну. Тим часом названий батько шмагав її дев’ятихвостою нагайкою. Через годину чи дві, коли дівчинка опритомніла, вони її спитали...

БАТЬКО: Ти й досі хочеш бути, як Ісус?

МАТИ: Ти й досі хочеш бути, як Ісус?

КАТУРЯН: І вона крізь сльози відповіла: «Так, хочу».

Названі батьки висаджують дівчинці на спину важкого хреста. Вона ходить з ним по сцені, стогнучи з болю.

КАТУРЯН: Тож вони зробили їй дерев’яного хреста й примусили пройти по вітальні сто разів, доки в неї ноги не викривились та кісточки не поламались, і вона вже нічого не могла, крім як дивитися, що її ніжки крокують не туди, а названі батьки сказали їй...

БАТЬКО: Ти й досі хочеш бути як Ісус?

МАТИ: Ти й досі хочеш бути як Ісус?

КАТУРЯН: Дівчинку трохи не знудило, але вона переборола себе, бо не хотіла здатися слабкою, і подивилась їм у вічі й сказала: «Так, хочу».

Названі батьки прибили її цвяхами до хреста й поставили хреста сторч.

КАТУРЯН: І вони цвяхами прибили їй руки до хреста й загнули ноги так, як мало бути, і поставили хреста сторч біля стіни, й лишили там, а самі дивилися телевізор, і коли всі хороші програми закінчилися, вимкнули його й нагострили списа, і спитали її...

БАТЬКО: Ти й досі хочеш бути як Ісус?

МАТИ: Ти й досі хочеш бути як Ісус?

КАТУРЯН: І дівчинка ковтнула сльози, глибоко вдихнула й сказала: «Ні. Я не хочу бути як Ісус. Бо я, падли, і є Ісус!» (Пауза.) І батьки встромили списа їй у бік...

Батьки штрикають списом.

КАТУРЯН: ...і покинули її вмирати, а самі полягали спати.

Голова дівчинки поволі хилиться, очі заплющуються. Сцену заповнює ранкове світло, названі батьки повертаються.

КАТУРЯН: Уранці вони вельми здивувалися, що вона іще жива...

Дівчинка розплющує очі, кивком вітається. Батьки обережно знімають її з хреста. Вона торкається їхніх облич, ніби прощає. Вони кладуть її в скляну домовину і запечатують віко.

КАТУРЯН: ...тож вони зняли її з хреста й поклали ще живу в скляну домовину, повітря в якій мало вистачити тільки на три дні...

Батьки лопатою кидають землю на віко труни.

КАТУРЯН: ...і останнє, що вона почула, були голоси названих батьків, які гукали...

БАТЬКО: Якщо ти Ісус, то ти ж через три дні воскреснеш, правда?

МАТИ: Якщо ти Ісус, то ти ж через три дні воскреснеш, правда?

КАТУРЯН: Дівчинка секунду подумала, потім усміхнулася сама до себе й прошепотіла: «Саме так. Саме так». (Пауза.) І вона чекала. Чекала. Чекала.

Світло падає на скляну домовину, дівчинка повільно зсередини шкрябає нігтями віко. Катурян підходить і піднімає віко.

КАТУРЯН: Через три дні один чоловік, ідучи лісом, спіткнувся об маленьку свіжу могилку, та оскільки він був геть сліпий, то пішов собі далі, не почувши, на жаль, позад себе жахливого дряпання кістки об дошки, що помалу слабло й стихало, поки нарешті навіки стихло в чорному, чорному мороці порожнього, порожнього, порожнього лісу.

Затемнення.

Дія третя

Поліційна кімната для допитів. Катурян у поспіху пише довге зізнання. Віддає першу сторінку Тупольському, який сидить навпроти. Аріель стоїть, курить.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: «Написаним нижче я зізнаюсь у своїй участі у вбивстві шести людей; трьох я вбив сам, ще трьох разом з братом під час відтворення декількох жорстоких і збочених оповідок, написаних мною». У дужках: «Додаються». (Пауза.) «Останнє вчинене вбивство — вбивство мого брата Міхала...» Ага, дякуємо, Катурян, ми б самі не здогадалися, що це ти. «Я задушив його подушкою...» ...бла-бла-бла... «позбавив його жаху катувань і страти від рук його...» ...бла-бла-бла. Понаписував, як він сильно любить брата. Ага, ти це вже показав. «А перед цим було вбивство німої дівчинки, днів три тому. Я не знаю, як її звали. Ця дівчинка... була...»

АРІЕЛЬ: Ця дівчинка була що?

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Кінець сторінки.

АРІЕЛЬ: Пиши швидше.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Пиши швидше. (Пауза.) Чи правильно «Пиши більш швидко»? «Пиши швидше». «Пиши більш швидко».

АРІЕЛЬ: Правильно «Пиши швидше».

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Правильно «Пиши швидше».

Аріель викручує шию, щоб прочитати догори дриґом, що пише Катурян. Катурян інстинктивно прикриває рукою написане.

АРІЕЛЬ: Ти не на екзамені!

КАТУРЯН: Пробачте...

Аріель читає через Катурянове плече.

АРІЕЛЬ: «...убита, коли ми відтворювали оповідку з назвою... “Маленький Ісусик”». Це яка «Маленький Ісусик»? Я такої не бачив.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Що?

Аріель гортає теку, знаходить оповідку «Маленький Ісусик».

АРІЕЛЬ: Він пише, що її вбили як в оповідці «Маленький Ісусик». Ти її читав?

ТУПОЛЬСЬКИЙ (наче хворий, сумно): Так. Читав.

Аріель починає читати оповідку. Катурян зиркає на Тупольського, зустрічає його погляд і бентежиться. Віддає йому другу сторінку зізнання й продовжує писати.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Де ти дів її тіло?

КАТУРЯН: Я намалював карту. Метрів за двісті позаду нашого будинку в Кам’янецькому лісі є криниця бажань. Одразу за криницею поховане її тіло. І ще два трупи. Двоє дорослих.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Хто ці дорослі?

КАТУРЯН: Я до цього якраз підходжу.