Мартин Макдонах – Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані (страница 19)

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Просто аркуш паперу, який я збирався розірвати надвоє.

Тупольський гортає сторінки в теці й нарешті знаходить те, що шукав.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ось воно. «Яблучні людці».

КАТУРЯН: І що не так?

Аріель повертається до стола, сідає, гасить сигарету. Тупольський проглядає текст.

КАТУРЯН: Це не найкращий мій твір. (Пауза.) Хоч досить непоганий.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ця оповідка починається з... Жила собі дівчинка, до якої батько дуже погано ставився.

КАТУРЯН: Давав їй ляпанців і все таке. Він...

ТУПОЛЬСЬКИЙ: У вас, бачу, багато таких опо... Він що?

КАТУРЯН: Що?

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Батько.

АРІЕЛЬ: Ти сказав «він» і замовк.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Він щось уособлює, так?

КАТУРЯН: Він уособлює поганого батька. Він і є поганий батько. Чого він має щось уособлювати?

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Він поганий батько.

КАТУРЯН: Так. Він увесь час дає дівчинці ляпанців.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: І через те він поганий батько.

КАТУРЯН: Так.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Що ще він робить з дівчинкою, якщо він, по-вашому, «поганий батько»?

КАТУРЯН: Уся оповідка про те, що батько погано ставиться до дівчинки. Висновки можете робити самі.

АРІЕЛЬ: О, ми самі можемо робити висновки?

КАТУРЯН: Га?

АРІЕЛЬ: Ти кажеш, що ми самі можемо робити висновки?!

КАТУРЯН: Ні! Так!

АРІЕЛЬ: Ми знаємо, що самі можемо робити висновки!

КАТУРЯН: Я розумію.

АРІЕЛЬ: Що?

КАТУРЯН: Я розумію.

АРІЕЛЬ: Бляха... що?!

Аріель устає й крокує по кімнаті.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Аріель трохи образився, бо «робити висновки» — це і є наша робота. (Пауза.) І перший висновок, який ми робимо — скільки ваших творів описують ситуацію «з дівчинкою поводилися погано», «до хлопчика ставилися погано»?

КАТУРЯН: Небагато. Кілька.

АРІЕЛЬ: «Кілька». Яке, в чорта, «кілька»! Перші двадцять творів, які ми взяли, були про те, як «з дівчинкою вчинили так» чи «з хлопчиком вчинили сяк»!

КАТУРЯН: Це нічого не означає. Я нічого не хочу цим сказати.

АРІЕЛЬ: Чого не хочеш?

КАТУРЯН: Що?

АРІЕЛЬ: Чого саме ти не хочеш сказати?

КАТУРЯН: Ви хочете сказати, що я хочу сказати, що діти у творах щось уособлюють?

АРІЕЛЬ: А що ти хочеш сказати?

КАТУРЯН: Що діти уособлюють народ чи що?

АРІЕЛЬ (наближаючись): «Я хочу сказати». Він мені в губи вкладає слова «Я хочу сказати». Він мене примушує сказати, що ми самі повинні робити висновки!

КАТУРЯН: Ні..!

АРІЕЛЬ: Він нам навіть говорити не дає! Він перебиває! Опусти руки, кажу!

Аріель за волосся стягує Катуряна зі стільця, ставить навколішки і б’є по обличчі. Тупольський на це дивиться, зітхає.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Аріель, ти це завжди встигнеш.

Аріель відпускає Катуряна і, важко дихаючи, повертається на місце.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Сядьте на місце, будь ласка.

Стогнучи з болю, Катурян теж сідає на свій стілець.

АРІЕЛЬ: О, ледь не забув згадати. Я — хороший слідчий, він — поганий слідчий. (Пауза.) Але вернімося до літератури. Батько, як ми встановили, погано поводиться з дівчинкою, і одного дня вона бере яблука й вирізьблює з цих яблук маленьких людців — з маленькими пальчиками, маленькими очима, ніжками, і дарує їх батькові, але каже, що їсти їх не можна, що їх треба зберегти на згадку про часи, коли його єдина дочка була маленька, а батько, як свиня, одразу ковтає жменю цих людців — просто на зло дочці, — а в них були бритвочки, і він умирає в судомах.

КАТУРЯН: І це ніби кінець оповідки, так би вона мала закінчитись — щоб батька спіткала розплата. Але це не кінець.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Але це не кінець. Дівчинка просинається вночі. Яблучні людці йдуть по її грудях. Вони розкривають їй рота. І кажуть їй...

КАТУРЯН (слабким голосом): «Ти вбила наших братиків...»

ТУПОЛЬСЬКИЙ: «Ти вбила наших братиків». Вони лізуть їй у горло. Вона захлинається власною кров’ю і вмирає. Кінець.

КАТУРЯН: Це такий хід. Щоб здавалося, ніби уривок сну. Але це не сон. (Пауза.) Я ж казав, що це не найкращий мій твір.

АРІЕЛЬ: Катурян, ти буваєш у єврейському кварталі?

КАТУРЯН: У єврейському кварталі? Ні. Хоч іноді по ньому проходжу. Коли забираю брата зі школи в Лам’янці. Але це не єврейський квартал. Просто треба йти через єврейський квартал.

АРІЕЛЬ: Забираєш брата? Він же старший за тебе і він досі ходить до школи?

КАТУРЯН: Це спеціальна школа. У нього труднощі з навчанням. (Пауза.) Це щось через євреїв? Я не знаю жодного єврея.

АРІЕЛЬ: Не знаєш жодного єврея?

КАТУРЯН: Я нічого не маю проти євреїв, але жодного єврея не знаю.

АРІЕЛЬ: Але ти щось маєш проти євреїв?

КАТУРЯН: Ні. А треба мати?

ТУПОЛЬСЬКИЙ: «Треба мати?» Добра відповідь. «Треба мати?» З одного боку боягузлива й холопська, однак туманно-саркастична й провокаційна з другого. «Треба мати?»

КАТУРЯН: Я не збирався бути провокаційним.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Отже, збирався бути холопським. І тепер Аріель ударить тебе ще раз.