Мартин Макдонах – Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані (страница 18)

КАТУРЯН: Так.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Стривайте. Щоб ви їх побачили периферійним зором, ви мали б розвернутись отак... (Тупольський розвертається боком, скоса поглядаючи на документи.) Бачите? Отак. Сидіти боком, отак.

КАТУРЯН: Я мав на увазі...

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Бачите? Отак сидіти. Боком.

КАТУРЯН: Я мав на увазі периферійне бачення знизу очей.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ага, периферійне бачення знизу очей.

КАТУРЯН: Я не знаю, яке для цього є слово.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Нема такого слова. (Пауза.) Чого має бути зв’язок між вашими творами і тим, що вас сюди забрали? Писати твори — це не злочин.

КАТУРЯН: Я теж так думав.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Звісно, з певними обмеженнями.

КАТУРЯН: Авжеж.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Безпека держави, безпека генеральної як там її... Я навіть не називав би це обмеженнями.

КАТУРЯН: І я не називав би це обмеженнями.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Я сказав би, що це рекомендації.

КАТУРЯН: Так, рекомендації.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Дати певні рекомендації, про безпеку чогось там — це не злочин. А ви пишіть твори.

КАТУРЯН: Я так і думав. У цьому вся суть.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: У чому вся суть?

КАТУРЯН: Я маю на увазі, що згоден. Ви, мабуть, прочитали мої твори, мої казки та оповідки. Оті слова, що «поліція сяка-така», «уряд сякий-такий» — там же їх нема. Усі ці політичні... як їх назвати? «Уряд повинен робити так». Ой, ну що ви. Забудьте. Ви розумієте, що я кажу? Я кажу — якщо ти нагострив політичну сокиру, якщо ти маєш якісь політичні як-там-їх, то йди пиши есе, я знатиму, що читаю. Тримайся лівої лінії чи тримайся правої лінії, але подавай мені сюжет, розповідай. Розумієте? Одна велика людина сказала: «Перший обов’язок письменника — розповідати». Чи там було: «Єдиний обов’язок письменника — розповідати»? Так, мабуть, було «Єдиний обов’язок письменника — розповідати». Я не пам’ятаю, але все одно я це роблю — я розповідаю. Не гострю сокиру, нічого не гострю. Ніяких соціальних питань. І через те я не розумію, чого ви мене сюди привезли, не бачу, яка цьому причина, хіба що випадково в мене пролізло щось політичне, чи щось схоже на політичне, в такому разі покажіть мені, де воно. Покажіть, де ця гидота. Я її виправлю. Спалю к чорту. Розумієте?

Пауза. Тупольський дивиться на Катуряна.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Я повинен заповнити один бланк. На той випадок, якщо під арештом з вами станеться щось погане. (Пауза.) Тут якась помилка з вашим ім’ям. Ваше прізвище Катурян, так?

КАТУРЯН: Так.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: А тут написано, що Катурян — це ваше ім’я.

КАТУРЯН: Моє ім’я — Катурян.

Пауза.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ваше ім’я — Катурян?

КАТУРЯН: Так.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: І прізвище Катурян?

КАТУРЯН: Так.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Тобто вас звати Катурян Катурян?

КАТУРЯН: Мої батьки любили гумор...

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Гм. По батькові?

КАТУРЯН: Катурянович.

Тупольський дивиться на нього. Катурян киває головою і знизує плечима.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Вас звати Катурян Катурянович Катурян?

КАТУРЯН: Я ж кажу — мої батьки були жартівники.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Мм. Якщо слово «жартівники» розшифровується як «тупі довбані ідіоти», то що ж...

КАТУРЯН: Не можу не погодитись.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ваша адреса — Кам’янець, 44–43?

КАТУРЯН: Так.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Де з вами мешкає...

КАТУРЯН: Мій брат. Міхал.

АРІЕЛЬ: Він дебіл, твій брат. Так?

КАТУРЯН: Він не дебіл. Просто до нього часом туго доходить.

АРІЕЛЬ: Туго доходить. Ясно.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Найближчий родич?

КАТУРЯН: Міхал? Чому найближчий родич? Він брат.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Катурян, це формальності. Розумієте? (Пауза.) Місце роботи.

КАТУРЯН: Кам’янецька бойня.

АРІЕЛЬ: Ти ж письменник.

КАТУРЯН: Ну то й що. Не так і погано.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Вам подобається там працювати?

КАТУРЯН: Ні, але не так і погано.

АРІЕЛЬ: Різати тварин.

КАТУРЯН: Я не ріжу. Я розбираю.

АРІЕЛЬ: О, ти не ріжеш... Тільки розбираєш.

КАТУРЯН: Так.

АРІЕЛЬ: Ясно.

КАТУРЯН: Я тільки розбираю.

АРІЕЛЬ: Ти тільки розбираєш. Ти не ріжеш.

КАТУРЯН: Так.

АРІЕЛЬ: Ясно.

Пауза. Тупольський кладе ручку, потім розриває щойно заповнений бланк надвоє.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Це не був бланк на випадок, якщо з вами під арештом станеться щось погане. Я придурювався.

КАТУРЯН: А що це було?