Мартин Макдонах – Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані (страница 17)

КАТУРЯН

АРІЕЛЬ

МІХАЛ

МАТИ

БАТЬКО

Дія перша

Поліційна кімната для допитів. Катурян сидить за столом, посередині, очі зав’язані. Тупольський і Аріель заходять, сідають навпроти нього. Тупольський з текою-реєстратором, у якій — великий стос паперу.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Пане Катурян, це слідчий Аріель, я — слідчий Тупольський... Хто вам зав’язав очі?

КАТУРЯН: Що?

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Хто вам очі зав’язав?

КАТУРЯН: Е, якийсь чоловік.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Чого ж ви не зняли? Вигляд доволі дурний.

КАТУРЯН: Я думав, що не можна.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Тупий вигляд.

Пауза.

КАТУРЯН: Так.

Пауза.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Отже, як я сказав, це слідчий Аріель, а я — слідчий Тупольський.

КАТУРЯН: Головне, що я хочу сказати — я дуже поважаю вас і вашу роботу і з радістю допоможу, як тільки зможу. Я вас дуже поважаю.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ми раді це чути.

КАТУРЯН: Я не такий, як ці... ну, ви знаєте.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Як ці хто? Я не знаю.

КАТУРЯН: Є такі типи, що не поважають поліції. Я за все своє життя не мав ніяких неприємностей з поліцією. За все життя. І я...

АРІЕЛЬ: Не мав неприємностей дотепер.

КАТУРЯН: Га?

АРІЕЛЬ: Повторюсь. Ви не мали неприємностей з поліцією досі. Ви це мали на увазі?

КАТУРЯН: У мене зараз неприємності з поліцією?

АРІЕЛЬ: А чого ж ви тоді тут?

КАТУРЯН: Я думав, що допомагаю в якомусь вашому слідстві.

АРІЕЛЬ: А ми ніби ваші друзі й зайшли сюди з візитом ввічливості?

КАТУРЯН: Ви мені не друзі, ні...

АРІЕЛЬ: Вам зачитували права. Вас забрали прямо з дому. Вам зав’язали очі. Думаєте, ми друзям таке робимо?

КАТУРЯН: Ми не друзі, ні. Але я надіюся, що ми й не вороги.

Пауза.

АРІЕЛЬ: Я зараз дам тобі по голові.

Пауза.

КАТУРЯН: Га?

АРІЕЛЬ: Я що, бурмочу й не можна нічого розібрати? Тупольський, я бурмочу?

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ні, не бурмочеш. Ти чітко говориш.

АРІЕЛЬ: І я думаю, що не бурмочу.

КАТУРЯН: Не бурмочете. Я відповім на всі ваші питання. Вам не треба мене...

АРІЕЛЬ: «Ти відповіси на всі наші питання». Ще не було питань. «Ти відповіси на всі наші питання». Було питання: «Скільки ти ще будеш нас задовбувати?». От яке питання було.

КАТУРЯН: Я й не пробую вас задовбувати, я відповім на все, що ви спитаєте.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ну то почнемо.

Дивлячись на Катуряна, Аріель повільно відходить до стіни, закурює сигарету.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Як думаєте, чого ми вас сюди привезли? Ви ж, мабуть, щось підозрюєте.

АРІЕЛЬ: Слухай, може, відтарабанимо його? Ну скільки можна морочитись?

КАТУРЯН: Що..?

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Аріель, хто головний по справі — я чи ти? (Пауза.) Дякую. Не слухайте його. І все ж таки, як думаєте, чого ми вас сюди привезли?

КАТУРЯН: Я ламаю голову, але не можу придумати.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ламаєте голову, але не можете придумати?

КАТУРЯН: Ні.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: То так чи ні?

КАТУРЯН: Так.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Га?

КАТУРЯН: Бо я нічого не зробив. Я ніколи нічого не робив проти поліції, я ніколи нічого не робив проти держави...

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ви ламаєте голову, але не можете придумати жодної причини, чого ми вас сюди привезли?

КАТУРЯН: Я не можу придумати ні причини, нічого, але припускаю, що є якийсь зв’язок, тільки я не бачу ніякого зв’язку.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Зв’язку з чим? Чого з чим? Чи чого до чого?

КАТУРЯН: Що? Єдине — що ви забрали мої твори, коли мене забирали, і що вони у вас. Це єдине.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: І де вони в мене? Ви що, читали документи в мене на столі?

КАТУРЯН: Я не читав...

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Документи, щоб ви знали, страшне, які таємні. Дуже, дуже таємні.

КАТУРЯН: Може, очі вхопили якийсь заголовок. Тільки мигцем.

ТУПОЛЬСЬКИЙ: Що, периферійним зором?