Мартин Макдонах – Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані (страница 1)

Мартін МакДона

Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані

Королева краси з Лінана

Дійові особи[1]:

МОРІН ФОЛАН, 40 років. Звичайна, худа.

МЕҐ ФОЛАН, її мати, 70 років. Огрядна, слаба.

ПАТО ДУЛІ, симпатичний місцевий житель, 40 років.

РЕЙ ДУЛІ, його брат, 20 років.

Місце дії: Лінан, містечко в Конемарі, графство Ґолвей.

Картина перша

Вітальня/кухня в сільській хаті на заході Ірландії. Вхідні двері — з лівого боку сцени, під задньою стіною — чорна старовинна кухонна плита[2]з ящиком торфу біля неї та кріслом-гойдалкою праворуч. На кухонній частині сцени є двері в задній стіні, які ведуть у невидимий нам коридор, а також новіша газова плита, раковина й кілька кухонних шаф, які огинають праву стіну. Над раковиною в правій стіні — вікно з широким підвіконням, яке виходить у поля, прямо посередині — обідній стіл з двома стільцями, ліворуч на підлозі — маленький телевізор. Є ще електричний чайник і радіоприймач на одній кухонній шафі, розп’яття і фотознімок братів Кеннеді, Джона та Роберта, в рамці на стіні над чорною плитою; важка чорна кочерга біля плити, та дешевого сувенірного вигляду вишиваний кухонний рушник, почеплений трохи далі вздовж задньої стіни, з написом «Устигни в рай на півгодини раніше, ніж диявол збагне, що ти вмер». Коли вистава починається, надворі йде сильний дощ. Меґ Фолан, огрядна жінка трохи за сімдесят, з короткою хімічною завивкою, злегка позіхаючи, сидить у кріслі-гойдалці й дивиться в порожнечу. Ліва рука в неї поморщена й дещо червоніша за праву. Вхідні двері відчиняються і її дочка Морін, звичайна, худа жінка років сорока, заходить з торбами покупок і заносить їх на кухню.

МЕҐ: Мокро, Морін?

МОРІН: Авжеж мокро.

МЕҐ: Ох-ох.

Морін знімає плаща, зітхає і починає розкладати куплене.

МЕҐ: Я собі зробила «Комплен»[3].

МОРІН: Бачиш, ти й сама можеш.

МЕҐ: Можу. (Пауза.) Але він вийшов з грудками, Морін.

МОРІН: Хіба я винна, що з грудками?

МЕҐ: Ні.

МОРІН: Напиши виробникові, що «Комплен» з грудками.

Пауза.

МЕҐ: Ти мені робиш «Комплен» гарний, однорідний. (Пауза.) Нема ні грудочки. Ані натяку на грудочку.

МОРІН: Ти погано перемішуєш, коли робиш.

МЕҐ: Я добре перемішала і все одно були грудки.

МОРІН: Може, воду дуже швидко вливаєш. На коробці написано, що треба лити потрошку.

МЕҐ: Мм.

МОРІН: От у чому твоя помилка. Увечері зроби сама ще раз і побачиш.

МЕҐ: Мм. (Пауза.) Я боюся окропу. Боюся, що ошпа­рюся.

Морін кидає на неї швидкий погляд.

МЕҐ: Я чесно боюся, Морін. Боюся, що рука затрясеться і я обіллюсь. А тебе вдома немає — і що мені тоді робити?

МОРІН: Це в тебе просто іпохондрія.

МЕҐ: Я, ошпарена, вже валялася на підлозі — і ніяка це не іпохондрія.

МОРІН: Іпохондрія, всі це знають. Ти цілком здорова.

МЕҐ: Тобто в мене нема інфекції сечового міхура, а є тільки іпохондрія?

МОРІН: Не розумію, як інфекція сечового міхура заважає тобі розколотити «Комплен», чи хоч трошки прибрати в домі, коли мене немає. Ти від цього не вмреш.

Пауза.

МЕҐ: У мене спина болить.

МОРІН: Спина в тебе болить.

МЕҐ: І рука болить. (Меґ на секунду піднімає поморщену руку.)

МОРІН (тихо): Гадство... (Роздратовано.) Я зроблю тобі «Комплен», якщо тобі самій це так важко! Робитиму хоч до другого пришестя! Тільки одне тебе спитаю. Чи Аннет або Марґо приходять робити тобі «Комплен», чи купують вони тобі твою улюблену тріску в голландському соусі хоч би раз на тиждень?

МЕҐ: Ні.

МОРІН: Отож бо й воно, що ні. І не тягнуть торби з продуктами на нашу гору. А ти цього не цінуєш.

МЕҐ: Морін, я ціную.

МОРІН: Не цінуєш.

МЕҐ: Я сама розколочу собі ще один «Комплен», тільки тепер добре розмішаю.

МОРІН: Ой, яке там «сама», забудь. Це ж я тут повинна все робити, один «Комплен» на додачу нічого не змінить. Я ж тут... я тут задрипана служниця та й більше ніхто!

МЕҐ: Морін, ти не служниця.

Морін грюкає дверцятами шафочок, закінчивши розкладання покупок, з гуркотом відсовує стільця й сідає за стіл. Пауза.

МЕҐ: Морін, вівсяночки... Я ще не їла. Приготуєш? Ні, не зараз, Морін, відпочинь.

Морін, однак, уже схопилася, сердито потупала на кухню й з усім можливим шумом почала варити вівсянку. Пауза.

МЕҐ: Може, послухаємо радіо?

Морін люто стукає пальцем по кнопці радіо. Воно раз-двічі хрипить, потім крізь статичні завади голосно лине гугнявий чоловічий спів ґельською мовою. Пауза.

МЕҐ: Аннет і Марґо замовили для нас пісню, а ми її й досі не чули. Цікаво, чого така затримка?

МОРІН: Якщо вони її взагалі замовляли. То вони тільки сказали, що замовили. (Морін принюхується над раковиною, потім обертається до Меґ.) Здається мені, що з раковини знову смердить.

МЕҐ (виправдовуючись): Ні.

МОРІН: Сподіваюся, що таки ні.

МЕҐ: Морін, не смердить. Клянуся.

Морін повертається до каші. Пауза.

МЕҐ: Морін, радіо не дуже голосно?

МОРІН: А що, тобі голосно?

Морін сердито вимикає радіо. Пауза.

МЕҐ: Усе одно по ньому нічого нема. Якийсь тип співає нісенітниці.

МОРІН: Ти ж сама захотіла настроїти на цю станцію.

МЕҐ: Тільки заради ірландської музики й отого, як ти там на нього кажеш.

МОРІН: Пізно тепер жалітися.