Маркус Зузак – Крадійка книжок (страница 15)

— Так, — відповів тато.

На той час у школі більше не перевіряли читання, проте Лізель, поступово набираючись упевненості, якось перед уроками взяла залишений кимось підручник, щоб перевірити, чи зможе прочитати його без жодної помилки. Вона змогла прочитати кожнісіньке слово, але читала набагато повільніше за однокласників. Набагато легше, думала вона, бути за крок від чогось, ніж цього досягти. Треба ще трохи попрацювати.

Одного дня їй закортіло поцупити книжку з класної полиці, але, чесно кажучи, перспектива ще однієї коридорової Watschen від рук сестри Марії таки відлякала її. Більше того, у дівчинки насправді не було найменшого бажання красти книжки зі школи. Швидше за все, причиною її небажання була листопадова невдача, але Лізель не була цілком певна. Вона лише знала, що не хоче цього робити.

На уроках Лізель не розмовляла.

Вона навіть не наважувалась глянути не в той бік.

Прийшла зима, і Лізель більше не потрапляла під гарячу руку сестри Марії, а сама спостерігала за тим, як інші діти виходили до коридору й отримували заслужену винагороду. Звуки поневірянь учнів, що долинали звідти, були не вельми приємними, але той факт, що там був хтось інший , хоча й не тішив її, але приносив полегшення.

Коли у школі розпочалися канікули у зв’язку із Weihnachten[22], Лізель, перш ніж вийти з класу, навіть спромоглася побажати сестрі Марії «щасливого Різдва». Вона знала, що Губерманни не мають грошей, що вони досі віддають борги і, щойно у них з’являються якісь копійки, їм уже треба платити за оренду, тож навіть не сподівалася отримати подарунок. Ну, можливо, трохи кращу їжу. Яким же було її здивування, коли у Святвечір, після опівнічної відправи у церкві, де Лізель була з мамою, татом, Гансом-молодшим і Труді, вона знайшла під ялинкою подарунок, загорнутий у газету.

— Від святого Ніклауса, — сказав тато, та Лізель йому не повірила. Вона обійняла обох своїх прийомних батьків, а на її плечах досі лежав сніг.

Дівчинка розгорнула подарунок і знайшла дві невеликі книжки. Першу з них, «Собака на ім’я Фауст», написав Маттеус Оттлеберґ. Загалом Лізель прочитала її тринадцять разів. У Святвечір, сидячи за кухонним столом, вона прочитала перші двадцять сторінок, у той час як тато і Ганс-молодший сперечалися про речі, яких вона не розуміла. Про якусь політику.

Згодом вони з татом іще трохи читали перед сном, дотримуючись звичаю обводити і виписувати слова, яких дівчинка не знала. У «Собаці на ім’я Фауст» також були картинки — чарівні завитушки, вуха і кумедні зображення німецької вівчарки, що вельми паскудно слинилася і вміла розмовляти.

Друга книжка називалася «Маяк», а написала її жінка, Інґрід Ріппінштайн. Ця книжка була трохи довшою, тому Лізель змогла прочитати її лише дев’ять разів, і щоразу її старання приносили свої плоди — вона читала все краще і краще.

Через декілька днів після Різдва Лізель запитала про книжки. Вони їли на кухні. Спостерігаючи, як у маминому роті ложка за ложкою зникає гороховий суп, вона вирішила перевести погляд на тата.

— Я хочу дещо запитати.

Спершу всі мовчали.

— Що?

Це озвалася мама, ще не проковтнувши суп.

— Скажіть, звідки ви взяли гроші, щоб купити мені книжки?

Над татовою ложкою промайнула коротенька усмішка.

— Тобі справді цікаво?

— Звичайно.

Ганс дістав з кишені залишки своєї порції тютюну і взявся скручувати цигарки, а Лізель ставала дедалі нетерплячішою.

— То ти скажеш чи ні?

Тато засміявся.

— Та я ж розповідаю , дитино. — Він закінчив одну цигарку, жбурнув її на стіл і почав скручувати нову. — Ось так.

Тієї миті мама з дзенькотом доїла суп, стримала картонну відрижку і відповіла замість Ганса.

— Той Saukerl, — сказала вона. — Знаєш, що він зробив? Він скрутив увесь той бридкий тютюн, пішов на ярмарок, коли той був у місті, і виміняв їх у якогось цигана.

— Вісім цигарок за книжку. — Тато урочисто запхав одну до рота. Прикурив і втягнув дим. — Хвала Богу, що є цигарки, еге ж, мамо?

Але мама тільки кинула на нього один зі своїх фірмових невдоволених поглядів, який супроводжувався найвживанішою порцією лайки:

- Saukerl .

Лізель обмінялася з татом уже звичним підморгуванням і доїла свій суп. Одна з її книжок лежала поряд, як завжди. Вона не могла не погодитись, що відповідь на запитання їй більше ніж сподобалась. Небагато людей можуть похвалитися тим, що за їхню освіту платили цигарками.

А от мама сказала, що якби Ганс Губерманн мав хоч трохи розуму, то він обміняв би свої цигарки на нове плаття, якого вона вже давно потребувала, чи якісь кращі туфлі.

— Аякже… — Вона вилила слова в умивальник. — Коли йдеться про мене, ти краще викуриш увесь свій запас, правда? І ще назичиш у сусідів.

Проте за декілька днів Ганс приніс коробку яєць.

— Вибачай, мамо. — Він поставив їх на стіл. — Туфлі вже розібрали.

Мама не скаржилася.

Вона навіть щось наспівувала, поки смажила яйця, аж мало їх не спалила. Виявилося, що цигарки приносили багато радості, і в домі Губерманнів настали щасливі дні.

Вони закінчилися декілька тижнів по тому.

Обхідниця міста

Проблеми почалися з прання, а згодом їх лише додалося.

Якось, коли Лізель із Розою розносили містом білизну, один із їхніх клієнтів, Ернст Фоґель, повідомив, що прання і прасування йому більше не по кишені.

— Такі часи, — вибачився він, — що тут скажеш? Стає все важче. Війна примушує затягувати паски. — Він глянув на дівчинку. — Ви, напевне, отримуєте допомогу на утримання цієї крихітки?

На страшенний подив Лізель, мама не промовила й слова.

Вона тримала порожній мішок.

Ходімо, Лізель.

Вона не сказала цього. Вона шарпнула — важкою рукою.

Фоґель вигукнув зі свого ґанку. Він мав близько шести футів зросту, а його жирне волосся неживими клаптями звисало над чолом.

— Мені шкода, пані Губерманн.

Лізель помахала йому.

Він помахав у відповідь.

Мама дорікнула:

— Не махай тому Arschl’ochові , — сказала вона. — Ну, рухайся.

Коли Лізель того вечора приймала ванну, мама терла її особливо ретельно, весь час бурмотіла щось про Saukerl’я — Фоґеля, і що дві хвилини його передражнювала:

— Ви, напевне, отримуєте допомогу на дівчинку…

Вона все терла і сварила голі груди Лізель.

— За тебе дають аж так багато, Saumensch . Від цього я не розбагатію, аж ніяк.

Лізель сиділа у ванні і слухала.

Десь за тиждень після того випадку Роза покликала дівчинку до кухні.

— Отже, Лізель. — Вона посадила її за стіл. — Якщо вже ти півдня на вулиці, граєш у футбол, то можеш зробити і щось корисне. Для різноманітності.

Лізель вивчала свої руки.

— Що я маю зробити, мамо?

— Від сьогоднішнього дня ти будеш забирати і відносити прання. Може, ті багатії не поспішатимуть нас звільняти, якщо на порозі стоятимеш ти. Якщо запитають, де я, скажеш їм, що я захворіла. І щоб була засмученою, коли будеш говорити. Ти така худа і бліда, вони можуть тебе пожаліти.

— Пан Фоґель мене не пожалів.

— Ну… — Її збентеження кидалося в очі. - Інші можуть пожаліти. Тож не переч мені.

— Так, мамо.

На мить дівчинці здалося, що зараз прийомна мама втішить її і поплескає по плечу.