Марисса Мейер – Безсердечна (страница 93)
Підібравши спідниці, Кет продиралася крізь зарості лози, поспішаючи до гарбуза, де була ув’язнена Мері Енн, перелякано озираючись на кожен звук: на порив вітру, на шелест листя, на хлюпання й чавкання багнюки під її найкращими чобітками.
Її переслідувала пісенька Сестер.
Вона раптом спіткнулася і впала, розпростершись у багнюці. Руки провалилися у вологий ґрунт по самі зап’ястки, бруд заляпав сукню. Якусь хвилину Кет просто сиділа, важко дихаючи, відчувала, як у венах шалено пульсує кров. У неї цокали зуби. Знову ставши на коліна, вона озирнулася навколо й спробувала перевести дух.
Піта досі не було видно.
Потім очі опустилися на нерівну землю, на якій вона спіткнулася.
Кетрін відсахнулася, не вірячи власним очам, але… Так, це був гігантський слід, залишений у багнюці, яка засохла й потріскалася по краях. Мабуть, він був тут уже кілька днів або навіть тижнів, перш ніж Кетрін на нього натрапила.
У багні відбилася лапа з трьома пазурами, які лишили в землі глибокі ями. Гарбузи й лози розчавила під своєю вагою якась гігантська істота.
У Кет калатало серце. Вона схопилася на ноги і, як могла, витерла руки об зіпсовану сукню.
Ридання Мері Енн змінилися тихими схлипами і уривчастим диханням.
Кет підняла спідниці й пробігла решту шляху.
— Мері Енн, — зашепотіла вона, кинувшись до вікна з гарбузовими віконницями. — Мері Енн! Це я!
Схлипи припинилися, і у вікні з’явилася Мері Енн із червоними від сліз очима.
— Кет?
Мері Енн простягнула до неї руку крізь ґрати.
— Це Піт. Він замкнув мене тут, і в нього… в нього, — у неї перервався голос, — Жербельковт.
Кет уже здогадалася про це: потворний слід, намагання Піта забрати в неї Гостромеч, конячка з капелюха Лева.
Кет замотала головою, намагаючись відігнати пісеньку, що лунала в голові.
— Як мені тебе звідси витягнути?
— На даху є двері, які відкриваються, — сказала Мері Енн, вказавши пальцем угору.
Кет відступила й почала обходити гарбуз, поки не побачила маленький квадратний пропилений отвір поряд із колючим стеблом.
— Кет? — сказала Мері Енн, поки Кет озиралася навколо, шукаючи чогось, що допомогло б дістатися до дверей.
Драбина. Їй потрібна драбина…. або пила, щоб перерізати ґрати на вікні й Мері Енн могла пролізти крізь нього.
— Що? — запитала вона, натиснувши долонею на стінку гарбуза.
Шкірка, мабуть, майже у фут завтовшки, але якщо знайти досить гостре лезо…
— Це його дружина.
Вона зустрілася поглядом із Мері Енн крізь вікно.
— Що?
— Жербельковт. Це леді Піт. Я бачила в театрі, як вона заходила до вбиральні, й вигляд у неї був такий, ніби їй зле, а потім… звідти виповзло чудовисько.
Кет насупилася, згадавши немічну жінку, яка так розпачливо просила ще гарбузового торта.
— Ти впевнена?
Мері Енн кивнула, її обличчя було напружене.
— Більше у вбиральні нікого не було, я впевнена. А ще… гарбузи…
Кет здригнулася.
— Гарбузи, — прошепотіла вона.
Леді Піт виграла конкурс із поїдання гарбузів. І в театрі вона так хотіла гарбузового торта, який приготувала Кет, торта, від якого…
У Кет перехопило дух.
— Черепашко теж змінився.
Мері Енн схлипнула, її розпач і тривога змішалися з почуттям провини.
— Ми не мали красти той гарбуз. Ми самі винні. Я прийшла сюди, бо сподівалася знайти якусь протиотруту або докази, які могла б показати Королю. Жінка вона чи Жербельковт, її треба спинити.
— Ти прийшла сюди сама? — запитала Кет. — Про що ти думала?
Блакитні очі Мері Енн наповнилися сльозами.
— Я знаю. Це зовсім не логічно, але я подумала… я подумала, що, може, вчиню щось героїчне. Я вважала, що зможу зупинити Жербельковта. Я сама. І що тоді попрошу Короля про милосердя… про те, щоб він помилував твого блазня. І може, тоді ти мені пробачиш.
Її голос потонув у нових риданнях.
— Але Пітер піймав мене, і тепер… тепер він хоче згодувати мене їй, Кет. Він збирається мене вбити.
— О, Мері Енн.
Її погляд упав на брудний капелюшок на голові у Мері Енн.
Капелюшок, який зробив Кеп. Той, що перетворює логіку на мрії.
Раптом вона відчула обурення разом зі страхом і панікою, а також потребою їм обом негайно забратися якомога далі звідси.
— Я пробачаю, чесно. Однак зараз заспокойся. Зніми капелюх і спробуй бути якомога розсудливішою, якщо можеш. Ми повинні знайти спосіб витягти тебе звідси.
Мері Енн розв’язала стрічки капелюха і стягнула його з голови.
Кет струснула ґрати, але якщо Мері Енн не змогла їх відчинити, то їй і поготів не вдасться.
— Мені потрібна драбина. Або щось, чим можна перерізати ці ґрати.
Мері Енн, шморгаючи носом, вказала в дальній кут гарбузового поля.
— З другого боку будинку є сарай. Може, там щось знайдеш.
— Гаразд. Зараз вернуся.
— Будь обережна, — крикнула Мері Енн услід Кет, коли та розвернулась і побігла до темного будинку. Вона вся вкрилася гусячою шкірою, сукня була важка від багнюки. Очі в розпачі бігали по грядках, шукаючи, чи не видно поруч Піта або Жербельковта.
У вухах промайнув шепіт, і Кет на мить заціпеніла. Пульс калатав, поки вона обходила будинок.