Марисса Мейер – Безсердечна (страница 95)
— Вона за будинком.
Він глибше натягнув каптур на обличчя й відступив, зникаючи в тумані.
Кет знову обернулася до того місця, де точилася сутичка. Джест лежав на землі, скрутившись, із перекошеним обличчям, спутане волосся впало на чоло. Блазенський капелюх упав із голови під час бійки й опустився на одного з Джеків-Ліхтарів. Він стискав у руці скіпетр, але той був розщеплений навпіл і скидався на жалюгідно коротеньку палицю, тоді як Піт досі тримав у руках сокиру.
Здавалося, що Джестові боляче — Кет не знала, куди саме його поранено, — але він однаково був пильний і зібраний. Водночас Піт, більший і краще озброєний, тяжко дихав.
Погляд Кет знову упав на капелюх. Її раптом рикошетом пронизала одна-єдина думка.
Меч.
— У цьому немає потреби, — бездоганно ввічливо сказав Джест. — Відпустіть нас і більше ніколи нас не побачите. Ми тут лише заради Мері Енн.
— Ви прийшли, щоб убити її, — заревів Піт.
Джест наморщив лоба.
— Кого?
Піт із бойовим криком кинувся на нього й замахнувся, але Джест відскочив убік на безпечну відстань, прикриваючись розбитим скіпетром як щитом.
— Я не дозволю вам торкнутися її! — волав Піт.
— Ми нікому не бажаємо зла…
Піт стояв спиною до Кет. Вона не відводила погляду від блазенського капелюха. Зціпила зуби, обома руками підхопила брудні спідниці й кинулася бігти.
Багнюка хлюпала й розбризкувалася під її ногами, підбори в’язнули в ґрунті, але Кет не зупинялася. Думала лише про капелюх і про зброю, яку може знайти всередині.
Меч. Джест значно краще захистить себе мечем…
Раптом пролунав жахливий пронизливий вереск, Кет спіткнулася й затулила вуха руками. Під ударами велетенських крил заклубилися опале листя та засохла лоза.
Жербельковт завалився на землю, загородивши їй шлях.
Кет похитнулася й відскочила назад.
Звір витягнув зміїну шию в небо й захропів, випускаючи пару з ніздрів. У
Праве око Жербельковта загоїлося й затягнулося шкірою, закрившись навіки, але ліве досі горіло як чорна вуглина. Чудовисько нахилило голову набік і дивилося на Кет, дряпаючи землю велетенськими пазурами.
— Кет! — заволав Джест, а потім іще голосніше, з надією: — Кепе!
Його крик перервали звук удару і хриплий стогін. Кет розвернулася саме вчасно, щоб побачити, як Джест упав на бік. Гарбуз, який кицув у нього Піт, розбився об землю поряд. Кет закричала від жаху. В одному з уламків шкірки вона побачила трикутне око.
З Джестом було все гаразд. З ним мусило бути все гаразд. Він стогнав, притиснувши руку до голови. Кет зробила крок до Джеста, але Жербельковт рвонувся вперед, тож дівчина спіткнулася й упала.
Цієї миті вона помітила Кепа, який щодуху біг до них, його яскрава сорочка особливо впадала в очі на тлі похмурих грядок. Його погляд перебігав із Жербельковта на Джеста, потім на Піта, і з кожним разом ставав дедалі нажаханішим.
Піт помітив його й заричав. Він міцніше стиснув руки на сокирі.
Жербельковт підповз ближче до Кет, язик чудовиська звивався між гострими, як леза, зубами, на землю стікала слина. Кет відсунулася назад.
— Кепе, — сказала вона тремтячим голосом. — Капелюх Джеста. Там може бути меч.
Кеп хитав головою, ніби не вірив тому, що відбувалося, ніби шкодував, що покинув затишну крамницю.
— Не треба було нам повертатися, — пробурмотів він, але наступної миті вже біг до капелюха, підхопивши його із землі.
Жербельковт метнувся до Кетрін. Вона скрикнула й відстрибнула. Один пазур зачепив її брудну сукню, розідравши спереду важкі спідниці, ледве не зачепивши коліна. Кетрін не знала, чи їй пощастило, а чи звір просто грається зі здобиччю, перш ніж зжерти її.
Кеп вилаявся, досі риючись у капелюсі. Навколо росла купа різноманітних блазенських дрібничок. Яскраві жонглерські м’ячі. Колода карт. Клубок зв’язаних між собою шарфів. Срібні обручі. Петарди й бенгальські вогні. Димові шашки. Опудало кролика. Біла троянда з висохлими пелюстками.
— Його тут немає!
Він витяг руку і зім’яв капелюх у кулаку.
— Це мусиш зробити ти сама!
Його очі втупилися в Кет з-під простертого крила Жербельковта.
— Він слухається лише королівських осіб, люба.
— Але я не…
Кеп кинув їй капелюха. Той приземлився за кілька ярдів від неї. Вона не могла дотягнутися до капелюха, не наблизившись до Жербельковта.
Піт заревів так раптово й гучно, що навіть Жербельковт повернув голову в його бік.
Скориставшись нагодою, Кет метнулася до капелюха. Вона підхопила його із землі й просунула всередину руку, не припиняючи бігти. Як і раніше, її пальці обвилися навколо унизаного кістками руків’я, і дівчина витягла блискуче лезо.
Кет зупинилась і повернулась обличчям до чудовиська.
Жербельковт загарчав і втягнув голову між м’язистими лускатими плечима. Відступив на крок, не зводячи єдиного палахкотливого ока з меча, уважно розглядаючи його, як споконвічного ворога.
Кет підняла меч обома руками. Він був важкий, але рішучість зміцнила її руки. Енергія відваги пульсувала в жилах.
Звір відступив ще на один крок.
Кет насмілилася глянути на Джеста, боячись, що вже пізно, що побачить те, що бачила на рисунку…
Однак ні, він був живий, навіть спромігся звестися на ноги. Притискав одну руку до голови. Здавався трохи оглушеним. Переступав непевно, ніби не міг втримувати рівновагу. Якщо він і помітив Кет із Гостромечем, то не виявляв жодних ознак того, що впізнає її.
— Як ти смів явитися сюди?! — заволав Піт.
Його обличчя палало, ніздрі роздувалися від люті.
— Я теж дуже радий вас знову бачити, — сказав Кеп, на позір не здивувавшись, що фермер готовий розірвати його шматки. — Як ідуть справи?
Піт із розмаху вдарив сокирою в землю, відрубавши ще одного Джека-Ліхтаря від лози. З гортанним криком схопив гарбуз і жбурнув його в Кепа. Той ухилився, пригнувшись. Гарбуз розбився об землю.
— Це твоїх рук діло, — сказав Піт. — Це ти і твоє чортове насіння. Воно закляте!
Кеп стиснув щелепи, й Кет зрозуміла, навіть не знаючи, про що вони говорять, що для Кепа ці обвинувачення не новина.
— Ви знайомі, — сказала вона.
У неї тремтіли руки, й вона наважилася опустити меч — лише на кілька дюймів. Жербельковт обдав її струменем пари.
— Звідки ви знаєте один одного?
— Цей диявол приніс мені зіпсуте насіння, — сказав Піт. — Я його навіть брати не хотів, бо не знав, якої воно якості, але він кинув його на мої грядки, й подивіться, що сталося. Поглянь, що ти зробив з моєю дружиною!
Піт витяг із багнюки сокиру і вказав нею на Жербельковта.
Кеп голосно розреготався.
— Ви справді думаєте, що ми повіримо, що це… ця істота…
Кеп раптом осікся, округливши очі, коли чудовисько поглянуло на нього, і його єдине око спалахнуло впізнанням так само, як коли воно впізнало Гостромеч.
— Цього не може бути.
— Ти приніс йому насіння? — затинаючись, запитала Кет. — З країни Шахів?