Марисса Мейер – Безсердечна (страница 97)
Цілюща меляса. Життєдайна меляса.
— Принесіть йому меляси. Ідіть! Швидше! Меляса допоможе… Меляса…
— Ні, люба, — сказав Кеп уривчастим голосом. — Його вже ніщо не врятує.
Вона встромила руки в багнюку, чавила її між пальцями.
— Ми мусимо його врятувати! Ми мусимо…
Чиясь рука прибрала волосся з її чола, потім долинув голос, до болю лагідний.
— Кет…
— Не торкайся мене! — закричала вона люто, вириваючись від неї. — Я повернулася по
Мері Енн подалася назад.
Не дивлячись на неї, Кет спробувала відповзти вперед, тягнучи спідниці крізь багнюку.
— Має бути якийсь вихід. Ми можемо щось зробити. Знайти щось у капелюху, що його врятує, або… або… Сестри. Доля.
Її рука впала у щось, що не було холодною землею, у щось тепле й вологе. Щось, що здавалося реальним. Надто реальним.
— Це неможливо, — сказала вона. — Він нічого не зробив… він був невинний. Він…
Ридання застрягло в горлі.
— Це правда. Він був невинний, — сказав Кеп так тихо, що Кет ледве почула. — Як і всі мученики.
Мері Енн відтягнула Кет від тіла й калюжі крові, що ставала дедалі більшою, пригорнула її. Кет майже не відчувала обіймів. Дихала дедалі коротше. Губи кривилися і стискалися. Вона подивилася через плече Мері Енн на темні дерева. Туди, куди побіг Пітер Піт.
Ридання завмерли в її горлі, задушені люттю, яка билася, кричала, вимагала виходу.
Вона вб’є Піта.
Вона знайде його і вб’є.
Вона відітне йому голову.
РОЗДІЛ 48
КЕТ ПОГАНО ПАМ’ЯТАЛА, як дісталася маєтку Бухти Скельних Мушель. Частину путі її ніс на руках Кеп, хоча дівчина кричала й дряпалася, відбивалася від нього, рвалася до Джеста. Капелюшник стримував Кет, поки вона зовсім не виснажилася й не надірвала собі горло. У голові билася одна-єдина думка: знайти Пітера Піта і знищити його.
У Кет сіпалося око. Пальці судомило, коли вона уявляла собі, як стискає їх на Пітовому горлі. Дужче. Ще дужче.
Коли вони дісталися маєтку, її батьки відразу пропустили їх, побачивши її закривавлену сукню й мертві очі.
Гнів кипів у Кет усередині. Вона не дивилася ні на кого. Нічого не говорила. Прогнала всіх геть. Коли нарешті залишилася одна, то стала на коліна біля вікна й благала Час, поки не потріскалися губи й не пересохнув язик. Авжеж він міг би повернути годинник назад. Авжеж він повелівав її долею.
Цього разу Кет помилує Жербельковта, аби Джест залишився живим.
Нехай чудовисько з’їсть Мері Енн, аби Джест залишився живим.
Вона дослухається до застережень Кепа. Вона вдасть, що не чує криків Мері Енн, і втече в Задзеркалля. Цього разу вона не оглядатиметься назад, аби Джест залишився живим.
Вона готова на все. Одружиться з будь-яким королем. Носитиме будь-яку корону. Віддасть серце будь-кому, хто попросить. Вона стане служницею Часу, якщо він поверне Джеста.
Однак Час мовчав, і її біль перейшов у лють. Цього разу не буде, і наступного не буде, більше взагалі не буде часу.
Час можна вмовляти скільки завгодно, це більше не має значення.
Джест помер.
Якоїсь миті вночі до неї у вікно постукав Ворон. Кет відразу кинулася відчиняти, але він з’явився лише щоб сказати їй, що Піт утік.
Кет упала на килим, її знову пронизав біль.
Лють роздирала її зсередини.
Минула ніч, і вона перетворилася на дикого звіра, несамовитого й невтомного. Коли Ебіґейл принесла чай, Кет жбурнула тацю у стіну. Коли Мері Енн спробувала набрати для неї ванну, Кет закричала й замахала руками. Коли мати покликала її з-за дверей, боячись увійти, Кет лише заричала до свого відображення у дзеркалі й вдала, що не чує. Вона планувала Пітову смерть. Вона клялася кожною піщинкою в бухті, що помститься за загибель Джеста.
Минуло майже два дні, перш ніж Кет нарешті заплакала і вже не могла зупинитися, як прорвана гребля.
Поки що справдилося лише одне з пророцтв.
Джест став мучеником. Джест помер.
РОЗДІЛ 49
КЕТ РАПТОМ ПРОКИНУЛАСЯ від тонкого пронизливого сміху й шелесту гілок. Вона швидко розплющила очі. Її ніздрі затремтіли від всюдисущого різкого аромату цитрини.
Постіль була збита й розкидана навколо — схоже, знову снилися кошмари з монстрами, вбивцями й каруселями, і вона лежала розпростерта на ліжку, а шкіра була мокра від холодного поту. Підвела очі на балдахін, на воскове листя, що проросло за ніч. З гілок звисали зелені плоди.
Руки були важкі, коли Кет потягнулася за одним із нижніх фруктів і зірвала його з гілки. Дерево зашелестіло. Лайм був завбільшки майже з її долоню.
Згори знову долинув сміх, вона підвела голову й побачила серед листя двоє чорних очей.
Кет підскочила й вищирилася:
— Чого тобі треба?
Тіллі відсунула вбік гілку, і Кетрін побачила її вузеньке личко та блискуче волосся, що сплуталося з листям.
— Ми казали тобі, що це станеться, — промовила вона моторошним голоском. —
В очах усе почервоніло від пекучої ненависті. З гортанним криком Кет щосили жбурнула в дівчинку плодом.
Тіллі ухилилася. Фрукт пролетів крізь гілки дерева і впав на килим, не завдавши їй шкоди.
— Це було нечемно.
Кет обернулася, шукаючи поглядом власницю другого голосу. Елсі стояла поряд, притулившись до однієї зі стійок ліжка, її коротке волосся було скуйовджене.
Третя дівчинка звісилася вниз головою з балдахіна. Довге волосся Лейсі торкалося подушок.
— Власне, — сказала вона, — королеви так не поводяться.
— Забирайтеся геть! — закричала Кет. — Це ви винні, що він мертвий! Ви нас закляли!
Три Сестри спокійно дивилися на Кетрін, ніби вона запропонувала їм чашку чаю.
— Не ми замахнулися сокирою, — сказала Тіллі.
— Не ми вбили Жербельковта, — сказала Елсі.
— Не ми ввійшли в ті двері, — завершила Лейсі.
Сльози знову бризнули в Кетрін з очей, гарячі від ненависті.
— Це було ваше пророцтво. Ви вбили його, ви… — вона схлипнула. — Ідіть геть. Дайте мені спокій.
Лейсі почала розгойдуватися, зачепившись колінами за балдахін, її довге волосся лоскотало Кет плече.
— Ми багато чого бачимо, — сказала вона. — Нам відомо багато доль. Ми прийшли, щоб укласти з тобою угоду.