Марисса Мейер – Безсердечна (страница 98)

Кет витерла очі. На якусь мить у ній ожила надія. Жорстока, крихка надія. Вона ледве наважилася видихнути слова, що крутилися на язику.

— Ви можете… можете повернути його?

Дівчатка одночасно засміялися, ніби Кет пожартувала. Тіллі похитала головою й знову розсунула гілки, тепер вона на повний зріст височіла над ліжком. Одна з гілок подряпала їй щоку, з ранки виступила кров, але здавалося, що дівчинка цього не помічає. Було дивно бачити червону кров на тлі її білої шкіри й порожніх чорних очей.

— Ми не можемо повернути мученика, але можемо дати тобі щось інше, чого хочеш.

Кет почала тремтіти.

— Що?

— Помсту, — відповіли вони хором.

— Пітера Піта ніколи не знайдуть, — сказала Елсі. — Твій Ворон — убивця, але не мисливець, і ніхто його навіть не шукає. Король хоче, щоб усе припинилось і забулося.

— Але Пітер Піт у розпачі, — сказала Лейсі. — Його дружина мертва, а життя зруйноване. Він прийде до нас, бо захоче почати нове життя у країні Шахів.

Тіллі посміхнулася, показавши щілину між зубами.

— Ми можемо привести його до тебе, і зможеш звершити правосуддя.

У Кет пересохло в роті, губи злиплися.

Може, вони мають рацію? Ворон загубив його слід, і Кет знала, що жалюгідний Король не здатен знайти ані викрадача, ані вбивцю.

Їй було відомо, що Мері Енн вигадала якусь історію, яка пояснювала, що трапилося тієї ночі, зробила все, щоб урятувати репутацію, до якої Кет більше не було діла. Мері Енн розказала всім, що дізналася про злочини Піта й вирішила зупинити Жербельковта, а Кет і Джест прийшли її врятувати.

Джест був повністю виправданий посмертно і став героєм.

Однак Кет це не виправдовувало. Вона втекла із замку відразу після того, як погодилася стати дружиною Короля. Її перед усіма викрав інший чоловік. Король був ображений. Він хотів би радше вдати, ніби взагалі нічого не сталося.

У Кет такого вибору не було. Вона знала правду, вона не могла від неї сховатися й ніколи її не забуде.

Піт заслуговував на покарання. Він заслуговував на смерть.

Вона вперше відтоді, як впала в багнюку на гарбузових грядках, відчула, що у грудях ворухнулося серце.

— Що ви за це хочете від мене?

Лейсі розгойдалася, впала на ліжко й усілася, схрестивши тоненькі ніжки.

— Ми хворі. Ми вже давно помираємо. Нам потрібна плата, щоб підтримувати сили.

Елсі крутнулася навколо стійки ліжка.

— Серце допомогло б нам підтримувати сили тривалий час. Сильне серце, повне пристрасті й відваги.

Тіллі потягнулася вперед і провела брудним нігтем по ключиці Кет.

— Ми хочемо серце королеви.

Кет відсахнулася, притиснувши пальці до грудей, по руках побігли мурашки.

— Я не королева.

Тіллі знову посміхнулася.

— Поки що ні.

Тоді Сестри повторили слова, які так часто лунали в голові Кет…

— Вбивця, мученик, монарх, божевільний.

Вона похитала головою.

— Усі вважають, що я травмована істеричка. Король більше ніколи не захоче одружитися зі мною.

— Ти впевнена, що не захоче?

Лейсі зірвала з гілки лайм і простягнула його Кет, тримаючи в крихітних долонях.

Кет дивилася на плід, не переконана, що ці дівчатка не винні в тому, що трапилося. Однак вони казали правду. Не вони замахнулися сокирою.

Вона по черзі подивилася кожній із них у непроникні бездонні очі.

— Ви приведете сера Піта до мене? І я сама вирішуватиму його долю?

— Звісно, — сказала Елсі. — Зрештою, ти ж будеш Королевою.

Вони захихикали.

Кетрін стиснула щелепи й вирвала лайм із рук Лейсі.

Раптом прокинулася від високого пронизливого сміху й шелесту гілок. Швидко розплющила очі. Три Сестри зникли, але дерево лишилося: над її головою звисали важкі зелені плоди.

РОЗДІЛ 50

КОРОЛІВСЬКІ ЛАКЕЇ насторожено спостерігали, як Кетрін стрімкою ходою входила в тронну залу. Навіть свічки злякано мерехтіли, коли вона йшла повз них, задерши, як лебідь, голову, у чорній жалобній сукні, позаду якої коливався довгий шлейф. У руках несла коробочку, обгорнуту червоним папером і перев’язану червоним оксамитовим бантом.

Тронну залу прикрашали люстри, інкрустовані рубінами, рожеві позолочені вікна й колони з рожевого кварцу. Килиму в проході не було, і луна від її кроків відбивалася від стін і здіймалася аж під склепінчастий купол стелі.

Вона не відривала погляду від Короля Чирвових Сердець, який совався на троні й судомно стискав пальці на кожен лункий стук її підборів.

Кетрін добре знала, який має вигляд, з голови до п’ят вдягнена в чорну жалобу, у чорній мереживній вуалі, що частково закривала обличчя. Вона бачила себе у дзеркалі, перш ніж піти, бліду, як привид, із шаленими, налитими кров’ю очима. Їй було однаково.

Вона знала Короля. Вона знала, як отримати від нього те, що хотіла.

У Білого Кролика тремтів голос, коли він представляв її.

— Л-леді Кетрін Пінкертон з Бухти Скельних Мушель просить аудієнції в Його Величності Короля Чирвових Сердець.

Вона трохи зачекала, а потім повернулася до найближчої придворної особи — Бубнової Дами — і сунула їй у руки пакунок у червоній обгортці. Дама ахнула й ледве встигла підхопити коробочку, поки та не розбилася об підлогу.

Знову обернувшись до Короля, Кетрін розтягнула губи в якомога ширшій усмішці й присіла у найглибшому реверансі.

— Дякую, що погодилися прийняти мене, Ваша Величносте.

— Л-леді Кетрін. Д-добрий день, — затнувся Король, почухавши вухо. — Ми чули про ваше прикре недо-недо-недомагання. Дуже приємно бачити вас… тут.

— Мені лестить ваше занепокоєння, Ваша Величносте.

Король нахилився вперед.

— І ч-чим я м-можу вам допомогти, леді Пінкертон?

Вона стояла, пряма та струнка, як лезо, у пишній чорній сукні.

— Я прийшла, щоб перепросити. Я повелася жахливо у відповідь на вашу пропозицію одружитися. Сподіваюся, ви знаєте, що це було наслідком тимчасового божевілля, а зовсім не зневага. Ви зробили мені велику честь, коли попросили моєї руки, а я не відповіла вам так, як належить благородній леді.

Кетрін завершила заздалегідь завчену промову, ще раз вигнувши в усмішці уста.

Король відкашлявся.

— Хм… у цьому немає потреби, леді Пінкертон. Звісно, я щиро п-приймаю ваше вибачення.

У Короля тремтіли губи. Він досі нервувався. Було зрозуміло: він хотів, щоб Кет на цьому закінчила. Щоб пішла.

Однак вона не йшла.