Марисса Мейер – Безсердечна (страница 91)

Він поклав руки їй на плечі й відвів від Кепа. Мабуть, вона мала вигляд людини на межі вбивства, що він так стривожився, однак Кеп здавався байдужим.

— Усе гаразд. Як він і казав, це загадка. Відповідь стане зрозумілою, коли її розгадаємо.

Вона зціпила зуби й ткнула пальцем у Кепа.

— Він уже знає відповідь! Він грається з нами!

— Я хочу переконатися, що ви достойні, — сказав Кеп.

— Достойні чого?

— Усього, — огризнувся капелюшник. — Життя складається із жертв, леді Пінкертон. Я мусив пройти випробування, щоб мене пустили до країни Шахів, а ви тепер хочете з’явитися там і стати королевою, нічим не пожертвувавши? Чому це має бути для вас легко?

— З жертв! — крикнула вона, навіть не помітивши, що накинулася на Кепа, поки не відчула, як Джест схопив її і тримає. — Я покидаю все! Мій дім! Мою сім’ю! Залишаю позаду все моє життя!

— Тому що у вас немає іншого вибору.

— Ні. Тому що кохаю Джеста. Я вибрала його. Хто ви такий, щоб судити мене, щоб сумніватися в мені? Хто ви такий, щоб розпоряджатися нашим життям?

Він криво посміхнувся.

— Люба дівчинко, я той, хто знає розгадку.

Кет знову обурено скрикнула й рвонулася до нього, але Джест обхопив її руками і тримав. Його обійми поглинули її, дівчина чула спиною, як стукає його серце.

— Гаразд! — крикнула вона у відповідь, випрямляючись і кілька разів глибоко й заспокійливо вдихнувши. — Ми розгадаємо цю дурнувату загадку. Ми з Джестом.

— Може, ви пам’ятаєте, що я провів вас через лабіринт. Гадаю, що заслуговую хоч на якусь вдячність.

Вона вивернулася з рук Джеста.

— Ви не зробили нічого, крім того, що водили нас по колу.

Вона зірвала із себе елегантне пальто Кепа й кинула йому під ноги. Кеп насупився.

— Що ж, і за це теж не варто було чекати подяки, — сказав він.

Важко й сердито дихаючи, Кет подивилася знизу вгору на гвинтові сходи. Нагорі був дерев’яний люк і жодних ознак того, що за ним золотистий світ, який вони щойно покинули.

Ще одні двері. Усюди двері.

— А ти теж мусив розгадати загадку, коли прибув сюди? — запитала вона Джеста.

Джест похитав головою.

— Ми зустрілися із Сестрами й потрапили в лабіринт, у кінці — чи на початку, однаково — було таке саме Дзеркало, як у Кеповій крамниці. Ми пройшли крізь нього й опинилися тут, на Роздоріжжі, у країні Сердець. Не було ні загадки, ні попередження про двері.

— Іноді вони не заважають, якщо хочуть, щоб ви досягли мети, — зітхнув Кеп. — А іноді вони не бажають, щоб ви йшли від них. Сестри не безкорисливі створіння.

Кет зчепила зуби й оглянула кімнату.

Ворон із царственим виглядом зайняв місце на круглому столику в центрі кімнати. Столик був із суцільного скла, навіть ніжки, тому здавалося, що птах застиг у повітрі.

Поряд із ним стояли кришталева пляшка та срібне люстерко. Досі Кет їх не помічала.

Вона підійшла й узяла в руки пляшку. До горла був прив’язаний шматок паперу з написом великими буквами:

ВИПИЙ МЕНЕ

— А як щодо цього? — запитав Джест.

Він стояв на колінах і вдивлявся в довгий чорний тунель, виритий у землі.

— Схоже на кротову нору. Її, мабуть, не можна вважати дверима, так?

— Не знаю, — відповіла Кет, показуючи йому пляшку, — але підозрюю, що відповідь якось пов’язана ось із цим.

Кеп мовчав.

Кет знала, що, попри ставлення до неї, Кеп дуже любить Джеста. Вона сподівалася, що, коли вони дійдуть хибного висновку, Кеп їх зупинить.

Однак поки що вона старанно вдавала, що не помічає його.

Кет відкоркувала пляшку й понюхала.

— Це не меляса, — вимовила й знову понюхала.

Вловила запахи вишні й заварного крему, ананасу, індички, ірисок і гарячого бутерброду з маслом.

— Це еліксир зменшення. Я в цьому впевнена.

Джест підійшов до неї й прочитав напис на папірці.

— Я про таке чув, — сказав він, — хоча у країні Шахів цього немає.

Кет закусила нижню губу. Якщо вони вип’ють еліксир з пляшки й зменшаться в розмірах, то що трапиться? Як це їм допоможе?

Її погляд упав на люстерко, і вона ахнула:

— Ось воно що! Зрозуміла!

Вона взяла люстерко й піднесла до обличчя. Почала уважно вдивлятися. Вуста розтягнулися в усмішці. У люстерку, поза її відображенням, перед очима мелькали круті жовті пагорби, смарагдові ліси й засніжені пурпурні гори. Країна Шахів.

— Дзеркало! Це маленьке люстерко лише з нашого боку!

Джест обійняв її за талію, радісно всміхаючись.

— Але еліксир нас зменшить, тож зможемо пройти крізь нього.

Ворон схилив убік голову. Кеп нічого не сказав, навіть коли Кет і Джест запитально подивилися на нього. Лише зухвало підвів брову.

Джест ледве помітно знітився.

— Слухай, Кепе. Чому ти так поводишся? Ми виконуємо доручене завдання, навіть якщо робимо це не так, як збиралися. І в будь-якому разі в нас немає причини залишатися тут.

Кеп ще більше насупився, і Кет зрозуміла, що це не те, що він хотів почути. Однак потім на його обличчі з’явилося щось подібне до усмішки, хай і сумної.

— Бажаю вам усіляких благ, — сказав він, цитуючи Ворона.

Він перевів погляд на Кетрін.

— Крім того, можете віддячити мені за допомогу булочками й тортиками — щоразу, як завітаю в гості.

Кет принишкла, здивована тим, як швидко йому вдалося вгамувати її гнів.

— Сподіваюся, ви відвідуватимете нас часто.

Кеп щось пробурчав собі під ніс. Ніяких зобов’язань.

— Я завжди кудись приходжу й кудись іду, люба. Зрештою, це єдиний спосіб випереджати Час. — Він вказав підборіддям на стіл. — Отже, вирушайте. Десь там біла корона чекає на свою королеву.

Кет і Джест дивилися одне на одного, удвох тримаючи пляшку. Його очі сяяли. Вона тремтіла.

Їм це вдалося.

Вони пройдуть крізь Дзеркало. У них попереду країна Шахів і спільне майбутнє.

— Не випийте все, — нагадав Кеп, коли Кет піднесла пляшку до вуст. — Ми з Вороном незабаром наздоженемо вас. Наші долі трохи кращі за ваші, якщо пам’ятаєте.