Марисса Мейер – Безсердечна (страница 62)

— Джест був, коли Король запропонував мені офіційно зустрічатися. Я нічого не приховувала від нього, тому не розумію, що вас обурює. А тепер спробуйте бути чемним, якщо можете, бо я прийшла до вас у справі, що стосується вашого бізнесу. Мені потрібна лише хвилинка часу.

— Ви не уявляєте, як мало в мене лишилося вільних хвилин.

Кеп скинув ноги зі столу.

— Крім того, мій бізнес — це винятково моя справа. Бажаю вам хорошого дня.

Вона зціпила зуби, намагаючись приховати дедалі більше роздратування.

— Як я вже сказала, я прийшла до вас із про… пропозицією. Гадаю, справді кмітлива ділова людина вислухала б мене.

В його лілових очах було таке презирство до неї, якого Кетрін ніколи не від кого досі не бачила.

— Ви могли б запропонувати мені хоч королівську корону, але й про неї я не хотів би нічого чути від вас.

У неї перед очима замерехтіли червоні плями.

— Я не зробила нічого, щоб заслужити таку неповагу.

— Ви не граєте за правилами! — заволав він, стукнувши кулаком по столу так гучно, що Кет підскочила.

Кеп різко вдихнув і відвернувся. Здавалося, він намагався опанувати себе, а може, соромився, що божевілля, ця ненависна спадкова риса, почало виходити назовні.

Кетрін набралася сміливості й знову заговорила, цього разу обережніше:

— Я не знала, що ми граємо в якусь гру, шановний пане.

Він кілька разів глибоко вдихнув, а потім сказав:

— Ні, це не гра. Я не взяв до уваги справжнього стану речей.

Він прочистив горло і знову втупився в неї. Його обличчя стало не таким сердитим.

— Ви збираєтеся заміж за Короля, леді Пінкертон, тож бажаю вам щастя і всього найкращого. Однак мені соромно, що я став свідком того, як ви вдавали, ніби вас цікавить мій друг. Усі ці усмішки й загравання, але весь цей час ви знали, що вже націлилися на корону. Маю віддати вам належне, це великий крок від капелюха з брязкальцями.

— Я не…

Кет замовкла. Уп’ялася нігтями в долоню й додала вже спокійніше:

— Я нічого не вдавала, але, як уже сказала, це справа Джеста, Короля і моя, ви тут ні до чого.

— Він мій давній і найкращий друг. — Кеп дивився на неї, як на бур’ян, який треба виполоти. — Не хочу, щоб йому робили боляче.

У неї горіло обличчя від ненависті до себе. Цієї миті її погляд упав на котелок із зеленою стрічкою, що лежав у кутку столу.

— Звідки це у вас?

Кеп опустив на капелюх очі й підвів брову, знову подивившись на неї.

— Може, ви не помітили, але я виготовляю капелюхи.

Кет замотала головою й простягнула руку до котелка, але Кеп відштовхнув її. Дівчина насупилася.

— Це капелюх Черепашка, він був у ньому, коли… коли… під час фестивалю.

— Ви дуже спостережливі.

Кетрін дивилася на Кепа. Чекала.

Він теж дивився на неї.

Кетрін задерла підборіддя.

— Цей капелюх якось пов’язаний із трагедією, яка трапилася?

— Уточніть, про що ви.

— Ви прекрасно знаєте, про що я! Цей капелюх… Кепе, ваші капелюхи небезпечні?

— Небезпечні! Яка нісенітниця!

Його тон був в’їдливий, різкий, глузливий. За мить він уже обходив стіл і прямував до зали, мимохідь кишнувши на двох сов. Побачивши його обличчя, вони поспішно й не нарікаючи випурхнули у двері, а Кеп повернув табличку написом «Зачинено» назовні. Зачинив двері й рвонувся назад у кабінет. Кетрін не поворухнулася.

— Значить, це правда? — вела вона далі. — Ваші капелюхи… вони змінюють тих, хто їх носить, так?

— Ви поняття не маєте, про що говорите.

Він ніби між іншим ляснув пальцями, і це ще більше розлютило Кетрін.

— Тоді поясніть мені.

Кеп пирхнув.

— Оце так! Я й не пригадаю, коли востаннє мною так командували. Ви будете прекрасною королевою.

— Я не буду Королевою! — вигукнула вона й спалахнула гордістю, помітивши, як Кеп здригнувся від її крику.

Холодно й незворушно додала:

— Король ще не просив моєї руки, але якщо попросить, то збираюся відмовити йому.

Кеп недовірливо втупився в неї очима.

— Не вірю.

— Вірте у що хочете, але не уникайте відповіді на запитання. Ці капелюхи… завдяки своєму капору Мері Енн почала мріяти, Марґарет вочевидь змінилася, коли надягла той трояндовий бутон, а тепер Черепашко… бідолашний Черепашко…

— Фальшивий, ви хотіли сказати. Називайте його тим, ким він є.

— Він був справжньою черепахою, перш ніж надів оце! — Вона вказала на котелок. — Як ви можете бути таким бездушним? Якщо ви це зробили…

— Капелюх не мав жодного стосунку до його перетворення. Він зараз у мене лише тому, що Черепашко приходив сьогодні вранці просити про допомогу. Я зробив, що міг, але це мені не під силу. Він тепер дуже нещасний, проте не в розпачі.

— Ви збиралися дати йому інший капелюх, щоб знову перетворити його на звичайну черепаху?

Кеп змахнув рукою в повітрі.

— Ви так нічого і не зрозуміли. Утім, це не ваша справа.

— Однак ваші капелюхи справді змінюють людей. Я бачила це на власні очі. Я це відчула. Вони небезпечні, Кепе. Ви мусите припинити!

Вони дивилися одне на одного, як вороги на полі бою, Кет чула биття свого серця в напруженій тиші.

Кеп першим відвів погляд. Він розвернувся, підійшов до свого стільця і впав на нього, склавши руки на животі.

— Мої капелюхи цілком безпечні, і я не дозволю вам поширювати такі ганебні чутки.

Його губи витончилися в нитку.

— Але вони особливі. Вони не схожі на жодні інші капелюхи в Королівстві Чирвових Сердець. Крім того, я вже казав, що походжу з давнього роду дуже вправних капелюшників.

— Мені не цікава реклама вашого бізнесу.

— Ви поставили запитання. Я на нього відповідаю.

— Будь ласка, робіть це лаконічніше.

Він зверхньо посміхнувся.