Марисса Мейер – Безсердечна (страница 61)
— Але, тату…
— Не личить благородним дамам вести власну справу, а спадкоємицю Бухти Скельних Мушель чекає в житті щось значно більше, ніж порпання в яйцях та борошні.
— А що таке це «щось більше»? Бути чиєюсь дружиною — не мій вибір. І авжеж я не хочу бути королевою. Це все мрії мами, не мої.
— Це й мої мрії, — сказав батько, і Кет здригнулася від його твердого тону. — Це
У Кетрін залоскотало в носі від розпачливих сліз, але вона стрималася.
— Ні… ви думаєте, що знаєте, як краще, але помиляєтеся. Це те, чого хочу я. Це те, що принесе мені щастя.
Мати скинула руку в повітря, застогнавши з огидою, але батько дивився спокійно й твердо. Власне, Кетрін ніколи не бачила його таким незворушним. Дівчина збентежилася, і в неї затремтіли губи від його погляду.
— Ти не розумієш, про що просиш. Ти говориш про тяжке трудове життя. Про нескінченні години праці, постійні труднощі — ось що таке життя тих, хто має власну…
— Звідки ти знаєш? — вигукнула вона, обвівши рукою обклеєні шпалерами й заставлені книжковими шафами стіни старовинної бібліотеки. — Ти народився серед усього цього. Ти нічого не знаєш про те, що таке мати власну справу, тоді як ми з Мері Енн роками складали плани, дізнавалися та вчилися. Я прекрасно знаю, про що прошу. Мені байдуже, успадкую я твій титул чи ні. Не хочу, щоб мене видавали заміж — за Короля або за будь-кого іншого. Пекарня — це те, чого я насправді хочу, і несправедливо з твого боку вважати, ніби знаєш бажання мого серця краще, ніж я сама.
— Моя відповідь — ні, Кетрін.
Батько поставив на столик свою чарку. Він міцно стиснув кулаки, аж побіліли кісточки пальців.
— Я не дам тобі грошей, і ти й пальцем не торкнешся посагу, поки не настане час передати його чоловікові, якого схвалимо ми з твоєю матір’ю. На цьому розмову скінчено.
У Кет потемніло в очах. Вона підхопилася на ноги.
— Тобто ви відмовляєте мені навіть у тому, щоб бодай подумати над моїм проханням?
— Гадаю, я щойно відповів на це запитання. Якщо знову згадаєш про нього, буду змушений звільнити Мері Енн із роботи в цьому домі.
Кетрін відсахнулася. Крильця крісла знову спробували втішити її, але вона, не дивлячись, відмахнулася від них.
— Що?
— Вона служниця, Кетрін. Не подруга. Не партнерка. Очевидно, вона багато чого вбила тобі в голову, і я більше цього не потерплю. Зрозуміло?
Донька дивилася на нього, розтуливши рота, не в змозі хоч щось сказати.
— Можеш іти, Кетрін.
Спалахнувши від обурення, вона стулила рота і вперлася кулаками в боки.
— Так, Мері Енн — служниця, але я ні. Я піду сама, з власної волі. Дякую.
Вона розвернулася на підборах і помаршувала з кімнати, грюкнувши дверима. На очах виступили гарячі сльози. Їй хотілося кричати: тиради доводів та образ, дитячі істерики, здавалося, розірвуть її голову зсередини.
Вона подумки докоряла батькам, які вони несправедливі та старомодні. Казала, що вже не дитина й сама вирішуватиме, що їй робити. Говорила, що знайде спосіб утілити свою мрію і без їхнього благословення.
Вона була така хоробра, обурена й сердита… але передусім сердилася на себе. Хіба вона не знала від початку, що вони скажуть? Хіба весь час не очікувала саме цього? Хіба не тому так довго уникала цієї розмови?
Кетрін не могла вдавати, що все відбулося інакше, ніж вона очікувала, навіть якщо дуже того хотіла.
Спальня була порожня, і Кет це втішило. Вона не була готова розповісти Мері Енн про свою невдачу. Кет була ненависна сама думка про те, що вона зруйнує мрію подруги, коли та почала нарешті мріяти.
Їй потрібно було отямитися. Може, навіть вигадати якийсь новий план. Адже це не може бути кінцем усього, чого вони так прагнули.
Її погляд упав на капелюшок-макарон, що вмостився в кутку платтяної шафи.
Шквал переживань, який вирував усередині, раптом сплівся в одне ціле.
Вона найкраща пекарка у країні Сердець, і всі, хто куштував її десерти, про це знали. Лише маленький шматочок її макарона навіть Кепа надихнув створити цей химерний капелюх.
Кепа, який робив чарівні капелюхи.
І його крамниця процвітала. Сьогодні на фестивалі він, мабуть, заробив більше, ніж убогий пан Гусінь за всі роки існування своєї майстерні на Головній вулиці.
Кетрін сіла за стіл, витягла аркуш паперу, розкрутила ковпачок чорнильниці й почала обдумувати свою пропозицію.
РОЗДІЛ 31
ДИВОВИЖНА КРАМНИЦЯ КЕПА повернулася на своє місце на лісовій галявині: ветхий візок стояв у тіні розлогих густих дерев. Однак, коли Джест приводив сюди Кетрін раніше, стежка, що вела з Роздоріжжя до крамниці, була пуста й забута посеред ночі в безлюдному куточку королівства.
Тепер усе змінилося.
Кетрін зустріла більш ніж десяток покупців, які поверталися з крамниці до Роздоріжжя: птахів, звірів і гадів, усміхнених, з вигадливими капелюхами на головах; за деякими з них пленталися слуги зі ще більшою кількістю яскравих капелюшних коробок.
Слава про Кепа росла й ширилася вусібіч, як повітряна куля.
На дверях висіла новенька цупка табличка з написом «Відчинено». Замість вікна, яке розбив Жербельковт, встановили нове.
Кет увійшла, не постукавши. Перед дзеркалом стояли дві сови, приміряючи різні капелюхи й ухаючи одна до одної, але більше в крамниці нікого не було. Кімната залишилася майже такою, як на березі моря під час свята, тільки посередині знову стояв довгий стіл, тепер заставлений інструментами й матеріалами для шиття, оброблення та оздоблення головних уборів. Тут були не лише ножиці, нитки, стрічки та мереживо, але й дивні маленькі прикраси, які так прославили Кепа: відшліфовані водою крихти морського скла, риб’яча луска, кігті, довгі гострі зуби невідомих істот, різноманітні мушлі, досі липкі від меду стільники, сім’янки кульбабки, гілочки чорниці й біла кора берези.
У глибині кімнати були завішені фіранкою двері, яких Кетрін досі в крамниці не бачила. Вона підійшла до них і тихо постукала.
— Заплатіть за покупку грошовому дереву [24] біля входу, — почувся втомлений голос Кепа.
Кетрін набралася мужності й відсунула фіранку: побачила маленький захаращений кабінет і Кепа, який закинув ноги на письмовий стіл.
— Я прийшла не за покупками, — сказала вона.
Кеп підвів очі, й кутки його рота відразу опустилися.
— Леді Пінкертон, — протягнув він, — не скажу, що це приємна несподіванка.
Кетрін боком просунулася крізь фіранку.
— Доброго дня і вам, Кепе. Я не знала, що знову вам не подобаюся.
— Чого ви хочете? Я зайнятий.
— Може, я зайду пізніше?
— Ні, не треба.
У неї почала смикатися ліва повіка.
— Не знаю, чим я викликала ваш гнів цього разу, але прийшла до вас із пропозицією, Кепе.
Він голосно розреготався.
— З пропозицією! Ну ви й примхлива штучка! Скільки чоловіків плануєте заманити у свої тенета?
Вона напружилася.
— Значить, це заява Короля налаштувала вас проти мене?
— Перепрошую,
Він зовсім не був схожий на людину, яка працює, але Кет стрималася й проковтнула звинувачення.
— Я не заручена з Королем, хай що ви собі думаєте…
Він пирхнув.
— А навіть якби була, це не стосується нікого, крім мене та Його Величності. У вас немає підстав дорікати мені.
— Не стосується нікого, крім вас, Його Величності та ще одного невдахи, який готовий стрибнути вище голови, аби справити на вас враження. Втім, Джест добровільно взяв на себе роль потішної забавки для королівського двору, тож чому маєте ставитися до нього якось інакше?
У неї закалатало серце.