Марисса Мейер – Безсердечна (страница 63)

— Що ж. Гаразд. Так, вони змінюють людей. Вони роблять їх кращими. Однак це не означає, що мій капелюх винний у тому, що сталося із Черепашком. Ви задоволені?

— Анітрохи. Як ви це робите?

— Нічого я такого не роблю. Просто майструю мої витвори з… особливих матеріалів.

— Особливих?

Кеп так довго дивився на Кет, що вона почала сумніватися, чи збирається він узагалі відповідати на запитання. Нарешті Капелюшник сказав:

— Усі матеріали, з яких виготовлені мої капелюхи, походять із земель Чорної й Білої Королев.

По її спині пробіг дрож.

— Ну звісно. Ви ж із країни Шахів, як Джест із Вороном.

У нього звузилися очі.

— Це він вам розповів?

— Так. Тому що він довіряє мені.

У Кетрін зірвався голос, і вона помітила спалах роздратування на обличчі Кепа.

Він стиснув щелепи, але, здається, вирішив не давати волю гніву. Відкинувся на спинку стільця й змахнув ворсинку із жилетки.

— Певен, що він мав причини розповісти вам так багато. Але я родом із країни Сердець. Зростав у капелюшній крамниці батька, поки його передчасний кінець не спонукав мене шукати щастя деінде, щоб самому уникнути подібної долі. Я знайшов його у країні Шахів.

— Але… як? Як ви туди потрапили?

Він знизав плечима.

— Через лабіринт, дзеркало, колодязь… до того ж нестерпний розпач. Це все не так важливо. Важливо те, що під час подорожі я дізнався, як уникнути божевілля, цього прокляття мого роду, а також як стати найвидатнішим із капелюшників, які будь-коли жили по обидва боки Дзеркала.

Кеп почав розглядати свої нігті.

— Там я зустрів Джеста, а він представив мене Білій Королеві й познайомив із Зайцем. Я був бідний та одинокий, але Білий Король дарував мені титул пішака й призначив нас із Зайцем своїми гінцями [25]. Ми почали обходити кордони бойовища й передавати листи від одного Королівства до другого. Під час наших подорожей я знаходив різні речі та матеріали, з яких, повернувшись, створював капелюхи для Білої Королеви. Я збирав камінці, і квіти, і кістки, і поступово завойовував собі ім’я. Я став не просто пішаком і гінцем, а капелюшником. Найкращим із капелюшників.

— Я не розумію, — сказала Кет. — Ви втекли туди, щоб уникнути долі вашого батька й не збожеволіти. Тож навіщо ви знову стали капелюшником?

Кеп підніс палець.

— У цьому вся й штука. Розумієте, у країні Шахів Час плине інакше.

Він витяг із кишені годинник і тримав його над письмовим столом, гойдаючи, як маятник.

— Іноді Час іде вперед, а іноді назад, інколи він плине швидко або повільно, а тоді взагалі зупиняється. Однак доки я рухаюся, завжди рухаюся в напрямку, протилежному тому, куди рухається Час, він не може мене знайти, а отже, я не можу зустріти свою долю.

Його голос звучав дивно, майже суголосно з тихим тіканням годинника, і Кет укотре подумала, що Кеп, мабуть, уже збожеволів, попри всі свої слова.

Вона відігнала ці думки, вирішивши дослухати його розповідь до кінця.

— Але тепер ви повернулися до країни Сердець.

— Так, повернувся.

Він схопив годинник у кулак і засунув назад у кишеню.

— Джестові й Ворону був потрібен провідник через Дзеркало, а Королю з Королевою — посланець, щоб повідомляти про хід їхньої…

Він замовк, вагаючись.

— Місії, — підказала Кет. — Джест розповів мені, що вони тут із місією, яка має зупинити війну.

Вираз Кепового обличчя на мить знову став невдоволеним.

— А Джест розповів вам, у чому полягає ця місія?

Вона всім серцем бажала сказати «так», але не змогла.

Просто похитала головою.

— Слава богу, що так, — промовив він, потім зітхнув. — У будь-якому разі я єдиний, хто знав дорогу, отже, ми із Зайцем зголосилися допомогти. Я не знав, що тут, у домі мого дитинства, на мене чекає таке приємне відкриття. З цього боку Дзеркала всі зібрані дрібнички вже були не просто камінчиками чи кістками. З них тепер вдаються незвичайні капелюхи.

— Вони небезпечні.

— Вони дивовижні. Тепер капелюх доповнює не вбрання — він доповнює вас. Я роблю велику послугу мешканцям країни Сердець і ввійду в історію як найвидатніший капелюшник, якого знало це королівство, а позаяк можу повернутися у країну Шахів, коли забажаю, мені не доведеться втрачати розум.

— Але що вони роблять, ваші капелюхи?

— Будь-що. Усе що завгодно. Вони можуть зробити вас трошки сміливішими, трошки сильнішими, чарівнішими, цікавішими, розумнішими…

— Або можуть перетворити вас на інгредієнт для супу! — заволала вона. — Ви знаєте, що ваші капелюхи змінюють людей, тож чому так упевнені, що цей котелок не змінив Черепашка?

Кеп потер скроню.

— Моя репутація — той фундамент, на якому ґрунтується цей бізнес. Я ніколи не зробив би нічого, що могло б їй зашкодити.

Він провів пальцями по стрічках, ґудзиках і пір’ї, розкиданих на столі.

— Зрештою, не всім щастить бути судженою Короля.

Кетрін пропустила його випад повз вуха, натомість роздивлялася предмети на столі. Капелюхи були химерні, вигадливі й гарні — кожен на свій дивний лад. І тепер вона знала, що вони навіть більш дивовижні, ніж стверджувала вивіска надворі. Кепа визнають за видатного капелюшника, ще й справжнього митця, але лише якщо в нього лишиться бездоганна репутація.

Це було трохи схоже на те, чого вона сама бажала досягти в пекарні. Кетрін мало хвилювало багатство, але вона хотіла заробляти на життя своїм ремеслом. Хотіла, щоб люди поважали її не за гарненьке личко або родинний титул, а за те, що вона вміє робити руками.

— Вибачте, якщо образила вас, Кепе, — сказала Кетрін, не роздумуючи. — Я прийшла сюди не для того, щоб сперечатися. Хочу про щось із вами домовитися.

— А, ну так. Ваша пропозиція.

Нервуючись, дівчина витягла із сумочки пропозицію, яку вони з Мері Енн писали й переробляли всю ніч.

— Даю вам слово, що нікому не розповім про країну Шахів і про сумнівні властивості ваших капелюхів. За двох умов.

Кеп потер перенісся, але не зупиняв її.

— По-перше, ви мусите впевнитися, що ваші капелюхи можна носити, не наражаючись на небезпеку, і негайно припинити продавати їх, якщо отримаєте свідчення протилежного.

— Жоден бізнес ніколи не процвітатиме, якщо пропонує неякісний товар. Я не потребую ваших нотацій, щоб це розуміти.

— Гаразд. Однак моє друге побажання може здатися вам дещо несподіваним.

Вона зробила крок уперед.

— Я хочу попросити у вас позику.

Кеп завмер на місці.

— Позику? Себто… гроші?

— Так. Як ділова людина діловій… жінці. Я починаю власну справу, але мені потрібен… інвестор.

Він гучно розреготався.

— Цікаво, що буде далі. Продовжуйте.

Вона поклала складений лист на стіл перед Кепом, натиснувши на нього пальцем.

— У цьому листі моя пропозиція щодо крамниці «Світ ласощів і тортів — найкращий з усіх світів: найдивовижніша пекарня в Королівстві».