Марисса Мейер – Безсердечна (страница 64)
Він хмикнув.
— Вельми вигадливо.
— Ви пробували те, що я вмію робити. Ваші особисті почуття до мене можуть бути будь-які, але прошу вас як ділову людину: подивіться й подумайте про це. Люди приходитимуть з усіх куточків країни, щоб скуштувати найсмачніших тортів, найсолодших пирогів і наймякішого хліба в їхньому житті.
Він довго дивився на неї з непроникним виразом на обличчі. Нарешті сказав:
— Ви збираєтеся відкрити пекарню.
— Саме так.
— І вам потрібна моя допомога.
— Мені потрібна комерційна позика. Тут усе викладено: як ми повертатимемо гроші, як сплачуватимемо відсотки, усе.
Вона почувалася дуже розумною, коли говорила це, і була рада, що не витримала й попросила Мері Енн допомогти їй скласти пропозицію.
Настала ще одна довга пауза, а потім Кеп запитав:
— А скажіть мені, леді Пінкертон, хіба в королеви є час працювати в пекарні?
Вона наїжачилась і відповіла, старанно й чітко вимовляючи слова:
— Я не королева.
— Ні, — відповів він. — Поки що ні.
У неї ще сильніше сіпнулася брова.
Тепер уже Кеп притиснув палець до конверта й присунув його до себе через стіл, але не відкрив.
— Ваша кмітливість подобається мені більше, ніж хотів би визнати. Ви трохи нагадуєте мене.
Кетрін знову настовбурчилася.
— Але ні, не думаю, що буде мудро з мого боку допомагати вам, адже не вірю, що ваш почин буде успішний.
Їй ніби дали ляпаса — такою рішучою й безжальною була відмова.
— Як ви можете таке казати?
— Макарони були винятково смачні, але ви поспішили звинуватити мене в прикрому випадку на фестивалі, водночас прогледівши іншу його ймовірну причину. Інше можливе звинувачення, яким навряд буде легко знехтувати. Власне, мені цікаво, чи не тому ви так наполегливо шукаєте моєї вини в тому, що сталося, що
— Я не розумію, про що ви.
— Черепашко, цей милий бідолашко, перед самим перетворенням з’їв цілий шматок вашого торта.
Кетрін заклякла на місці.
Перш ніж вирішити, що справа могла бути в капелюху, вона найбільше боялася саме цього, хоч і сподівалася, що більше такого збігу ніхто не помітить. Їй не хотілося думати, що Кеп може мати рацію: якщо звалити всю вину на капелюхи, це означало б, що сама вона до цього не причетна.
Тому що це був просто торт. Лише пряний гарбузовий торт.
— З п’яти суддів, — вів далі Кеп, — лише він скуштував ваш десерт. Звісно, люди спитають, чи, бува, не ваш торт спричинив його прикру зміну.
Її серце гучно билося.
— Я спекла десятки — ні, сотні тортів, і нічого схожого ніколи не траплялося.
— Для такого досить лише одного торта.
Кеп узяв листа Кет і почав розривати його на смужки, навіть не зламавши сургучної печатки. До болю зчепивши зуби, вона дивилася, як роздирається на шматки результат її багатогодинної кропіткої праці.
— Крім того, — сказав Кеп, жбурнувши в неї подрібнені папірці, які закрутилися, затріпотіли й почали липнути до її спідниці, — у мене є одне особисте правило: я не маю справ із безхребетними істотами. Зі зміями. Зі слизькими вуграми. А тим паче з легковажними жінками. Можете скільки завгодно вдавати скромницю, леді Пінкертон. Можете навіть чіплятися за віру у власну невинність. Але ви незгірше за мене знаєте, що розіб’єте принаймні одне серце, перш ніж усе це завершиться, і я більше не хочу мати з вами нічого спільного.
РОЗДІЛ 32
КЕТРІН ПРОКРАЛАСЯ через задні двері, палаючи від гніву та образи. У кухні вона ледве не зіштовхнулася з Ебіґейл, яка поспішала до сходів із тацею бутербродів з огірками.
Ебіґейл ахнула.
— Леді Кетрін! Слава богу. Мері Енн щойно покликали нагору, і вам теж краще туди піти, поки Маркіза не довела себе до нестями.
— Чай? Так рано?
Ебіґейл махнула головою, мовчки вимагаючи, щоб Кетрін ішла, куди їй сказали, причому швидко.
Пам’ятаючи про батьківську погрозу звільнити Мері Енн, Кетрін повісила на гачок шаль і побігла нагору, стрибаючи через дві сходинки. Зазвичай батько пив чай у бібліотеці, але зі сходового майданчика вона почула голоси, що долинали з парадної вітальні — цю кімнату використовували лише для того, щоб приймати та розважати гостей.
Її пробрав дрож від самої думки про якісь розваги та світські бесіди.
Кетрін подумала, чи не вдати, що її немає вдома, сховавшись у своїй кімнаті, але не встигла нічого вирішити, бо з вітальні висунула голову мати. Її обличчя кривилося в божевільній посмішці.
— Кетрін! Ось ти де! Мені здалося, що я тебе почула, кохана дівчинко!
Кохана дівчинко?
На Кет знову навалився страх.
— Я не знала, що ми чекали гостей. Я не вдягнена як слід…
Мати заметушилася, пригладила Кет волосся й поправила комір сукні, потім підштовхнула доньку до вітальні.
— Не кажи дурниць, люба. Не можна змушувати наших гостей чекати…
— Але…
—
Король і Маркіз враз підхопилися на ноги. Король знову привів із собою Білого Кролика, що весь час смикався, Джеста й охоронців.
Джест знову стояв біля дальнього вікна в чорному вбранні, тож його силует у капелюсі з навислими краями вимальовувався в полуденному світлі. Блазень шанобливо мовчав, склавши руки за спиною, але цього разу підкреслено дивився не на неї, а на стіну.
У протилежному кінці кімнати Мері Енн припинила розливати чай і кинула на Кетрін допитливий погляд. Кет відвела очі: надто вже було соромно через невдалу зустріч із Кепом.
Король заплескав у долоні, аплодуючи своєчасній появі Кетрін.
— Ось вона, ось вона! — сказав він. — А ось і я — сюрпризом!
Кет вимучено всміхнулася тремтячими вустами.
— Добрий день, Ваша Величносте. Чим ми завдячуємо такій честі?
— Ах, моя кохана, — сказав Король, сяючи від своїх слів і не помічаючи гримаси Кет, — сьогодні в театрі «Лобос» [26] дають грандіозний спектакль на мою честь — «Короля Чіра»! Я сподівався…
Він прокашлявся.
— Я сподівався, що з дозволу Маркіза ви погодитеся долучитися до мене, моя… моя мила.
Він зчепив руки, його соромливість була б зворушлива, якби Кет не кипіла від гніву.
— Ах, як чудово, Ваша Величносте, — сказала Маркіза. — Хіба це не чудово, Кетрін?
Кет мимоволі кинула погляд на Джеста, але його обличчя не виражало нічого, як стояча вода у ставку.
— Мені дуже приємно, Ваша Величносте, але для такої події знадобиться супровід, а я не знаю, чи зараз можемо знайти…
— Візьми Мері Енн, — сказала мати.