Марисса Мейер – Безсердечна (страница 5)

Батько Кет тим часом розважав придворних — бубнових панів Четвірку, Сімку й Вісімку. Коли Кет їх помітила, батько саме закінчував розповідати якийсь анекдот, а пан Четвірко впав навзнак й істерично реготав, дриґаючи ногами в повітрі. За мить стало зрозуміло, що сам підвестися він не зможе, і на допомогу йому, досі хихикаючи, поспішив пан Вісімко.

Кетрін зітхнула: їй ще не вдавалося вправно долучитися до спільних веселощів, коли анекдот уже наполовину розказаний.

Нарешті, серед гостей був шляхетний пан Піґмаліон Кабан, Герцог Тусканський. Кет завжди вважала його неприязним і холодним, та ще й жахливим співрозмовником. Коли їхні очі зустрілися, вона з подивом побачила, що він дивиться на них із Марґарет.

Вона не була певна, хто з них першим відвів погляд.

— Ви когось шукаєте, леді Кетрін? — Марґарет обережно підсунулася ближче — так близько, що Кет стало ніяково, — і поклала підборіддя їй на плече, стежачи за поглядом.

— Ні, ні, я лише…спостерігала.

— За ким?

— Що вам сказати… Гарний жилет на Герцогові сьогодні, як гадаєте? — запитала вона, намагаючись ввічливо відсунутися якомога далі від підборіддя Марґарет.

Марґарет гидливо скривилася:

— Кому цікавий його жилет? Коли дивлюся на нього, то бачу лише, як він перед усіма задирає носа, ніби бути Герцогом Тусканським — це якесь величезне досягнення.

Кет похитала головою:

— Гадаю, у нього ніс від природи задертий.

Кетрін притиснула палець до власного носа і зсунула його вгору, перевіряючи, як воно, і не відчула себе ані обраною, ані привілейованою…

Марґарет жахнулася:

— Як не соромно, Кетрін! Не можна так насміхатися з інших! Принаймні не привселюдно.

— Та я не хотіла нікого образити. Це просто така гримаса, от і все. У нього, мабуть, прекрасний нюх. Цікаво, чи вміє він із таким носом знаходити трюфелі під землею.

Сильний удар по плечу врятував Кет від дальших виправдань. Вона обернулася й побачила перед собою випнуті колесом широкі груди в чорній блузі. Її погляд піднявся вище до насупленого обличчя з пов’язкою на оці й зі скуйовдженим волоссям, що вибивалося з-під білого берета.

Це був Джек, Чирвовий Валет, якого посвятили в лицарі із жалю після того, як він втратив око під час гри в шаради.

Настрій в неї геть зіпсувався. Бал починався просто жахливо.

— Добрий день, Джеку.

— Леді Пінкертон, — промовив він, розтягуючи слова. З його рота тхнуло глінтвейном.

Він перевів погляд на Марґарет:

— Леді Мірл.

Марґарет схрестила руки на грудях:

— Переривати чужу розмову — неприйнятна неввічливість, Джеку.

— Я підійшов, щоб повідомити леді Пінкертон, що це чорно-білий бал.

Кет опустила очі й спробувала удати, що їй ніяково, хоча з кожним наступним нагадуванням вона щораз менше конфузилась і дедалі більше дратувалася.

— Схоже, сталося якесь непорозуміння.

— Ви маєте безглуздий вигляд.

Кетрін наїжачилася:

— Не бачу підстав для грубощів.

Джек пирхнув і знову оглянув її сукню:

— Ви й на половину не така гарна, як думаєте, леді Пінкертон. Навіть і не на чверть, і я бачу це своїм одним оком.

— Запевняю вас, що я й не…

— І всі так само вважають, просто не кажуть це вам в очі, як я. Але я вас не боюся, анітрохи.

— Я ніколи й не казала…

— Ви мені навіть не дуже й подобаєтеся.

Кетрін стиснула губи й глибоко вдихнула: вона має набратися терпіння.

— Так, здається, ти мені вже це казав, коли ми бачилися востаннє, Джеку. І передостаннього разу теж. І до того.

Ти весь час нагадуєш мені, як я тобі не подобаюся, відколи нам було шість років і ми наряджали травневе дерево, якщо правильно пам’ятаю.

— Так. Усе правильно. Тому що це правда. — У Джека почервоніли щоки. — А ще ти пахнеш, як стокротка. Як ота бридка, що смердить і має назву ромен.

— Звісно, саме як вона, — сказала Кетрін. — Боронь боже сприйняти це за комплімент.

Джек хмикнув, простягнув руку й смикнув Кет за локон.

— Ой!

Валет-пройдисвіт крутнувся на каблуках і пішов геть, перш ніж Кетрін встигла придумати якусь відповідь, хоч пізніше й шкодуватиме, що не дала йому доброго стусана.

— Ну й бовдур, — сказала Марґарет, коли він пішов.

— Авжеж, бовдур, — погодилася Кетрін, чухаючи потилицю і думаючи про те, як довго їй ще тут залишатися.

— Звісно, — докинула Марґарет, — надзвичайно прикро, що ви заохочуєте таку негідну поведінку.

Кетрін ошелешено обернулася до неї:

— Я не заохочую цього.

— Якщо так вважаєте, то, гадаю, ми повинні погодитися, що інші можуть з нами не погоджуватись і ми можемо їм не подобатися, — сказала Марґарет. — І мораль, яка випливає з цього…

Однак перш ніж вона встигла навести чергові божевільні докази чиєїсь поганої, на її думку, поведінки, у залі пролунав звук сурми. З висоти сходів Білий Кролик вигукнув гугнявим голосом:

ЙОГО КОРОЛІВСЬКА ВЕЛИЧНІСТЬ КОРОЛЬ ЧИРВОВИХ СЕРДЕЦЬ!

Білий Кролик ще раз дунув у сурму, потім заткнув інструмент за пояс і вклонився. Кет разом із рештою гостей повернулася в бік Короля, який з’явився на вершині своїх приватних сходів. Шахівниця аристократів замигтіла поклонами й реверансами.

Король був при всіх регаліях: у білій хутряній мантії, чорно-білих смугастих панталонах, начищених до блиску білих черевиках із діамантовими застібками, а ще тримав у руці скіпетр із наконечником у формі серця. На голові в нього була корона, оздоблена рубінами, діамантами та оксамитом, із серцем посередині.

Цей костюм мав би справляти сильне враження, але на хутрі біля коміра виднілася пляма чогось схожого на сироп, панталони збилися в складки на одному коліні, а корона (яка, на думку Кетрін, була заважка для крихітної голівки короля) сповзла набік. А ще Його Величність посміхався, як недоумок, коли Кетрін підвелася з реверансу.

Він посміхався до неї.

Кетрін заціпеніла, коли Король рушив сходами вниз, розштовхуючи юрбу. Натовп розступився, пропускаючи його, і перш ніж Кетрін встигла й собі відійти, Король уже стояв перед нею.

— Прекрасний вечір, леді Пінкертон!

Він підвівся навшпиньки, і його малесенький зріст став ще помітнішим. Король був майже на дві голови нижчий за Кетрін, попри чутки, що носив спеціальні черевики на дводюймовій підошві.

— Прекрасний вечір, Ваша Величносте. Як ваші справи? — Кетрін зробила ще один реверанс.

Білий Кролик відкашлявся з-за спини Короля:

— Його Королівська Величність запрошує леді Кетрін Пінкертон на першу кадриль.

Очі її широко розплющилися.

— Дякую, Ваша Величносте! Для мене це велика честь.