Марисса Мейер – Безсердечна (страница 7)

Блазень із висоти свого обруча спостерігав за тим, що відбувається внизу. Поки всі метушилися, він зняв капелюх, і волосся його таки виявилося чорним і скуйовдженим, кучерявилося біля вух.

— Хоча слід визнати, — сказав він, коли шум у натовпі трохи стихнув, — нотатки на цих папірцях пласкі й нецікаві, треба підкинути чогось мажорного.

Дзвоники в нього на капелюху задзвеніли, і з них раптом постав величезний чорний птах, закаркав і злетів під купол. Гості скрикнули від несподіванки. Крук закружляв над залою, збурюючи клуби паперу гігантськими крилами. Описавши два кола, він усівся на люстру над Блазнем.

Гості зааплодували. Захоплена Кет навіть не помітила, як сама заплескала в долоні.

Блазень знову натягнув капелюха на голову, а потім зісковзнув з обруча й повиснув, тримаючись за нього затягнутою в рукавицю рукою.

У Кетрін тьохнуло серце. Він висів дуже високо й міг будь-якої миті впасти. Однак коли відпустив руку, то всі побачили, що він тримається за червоний оксамитовий шарф, прив’язаний до обруча. Повільно обертаючись навколо себе, Блазень почав спускатися додолу, а з-під його пальців по черзі з’являлися зв’язані між собою чорні й білі шарфи, аж поки він не опустився на землю, здійнявши вихор папірців.

Щойно його чоботи торкнулися підлоги, як коло світла від люстри розлилося всією залою: свічки займалися одна за одною, поки вся кімната не спалахнула.

Юрба зааплодувала. Блазень схилився в поклоні.

Коли він випрямився, то тримав у руці другий капелюх — кремовий берет, оздоблений сріблястою стрічкою. Блазень почав крутити його на кінчику пальця.

— Дуже перепрошую, але чи не здається вам, що хтось загубив капелюха? — запитав він, заглушаючи аплодисменти.

На мить гості знітилися, а потім пролунав ображений лемент.

Джек, стоячи посеред зали, обома руками обмацував скуйовджене волосся.

Усі сміялися, а Кетрін згадала слова Мері Енн, що Джек буцімто збирався поцупити в Блазня капелюха, щоб посвятити того в блазні.

— Мої найщиріші вибачення, — безсоромно докинув Блазень. — Не маю жодного уявлення, як цей капелюх опинився в моїх руках. Ось, заберіть його, будь ласка.

Джек у гніві продирався крізь натовп, обличчя його швидко червоніло, а гості навколо сміялися.

Проте, коли Джек простягнув руку до капелюха, Блазень, крутячи його на пальці, відступив і перевернув догори дном.

— Однак зачекайте. Здається, там усередині щось є. Сюрприз? Подарунок? — Він заплющив око й зазирнув у середину капелюха. — А! Схованка!

Блазень ледве не по плече засунув руку в капелюх — значно глибше, ніж сам берет, а коли витяг, то тримав у кулаку два довгі пухнасті вуха.

Юрба нахилилася ближче.

— О господи, вуха й вусики, — пробурмотів Блазень. — Як банально. Якби я знав, що це тільки кролик, то лишив би його там усередині. Але що зроблено, те зроблено…

Коли Блазень потягнув за вуха, виявилося, що вони належать нікому іншому, як самому церемоніймейстеру, Білому Кроликові. Він виліз із берета, відпльовуючись, із виряченими очима, не в змозі збагнути, як опинився там посеред балу.

Кетрін затулила рота рукою, щоб не пирснути вголос, бо леді так не поводяться.

— Та я… та я… ніколи, — забурмотів Кролик, затинаючись і перебираючи лапами, поки Блазень садив його на підлогу. Він випростався з рук Блазня, поправив блузу й засопів. — Яке нахабство! Я доповім Його Величності про цей кричущий вияв неповаги!

Блазень вклонився:

— Дуже перепрошую, пане Кролику. Я зовсім не хотів вас образити. Дозвольте мені загладити провину щирим подарунком. Безперечно, там має бути ще щось…

Джек знову потягнувся за своїм беретом, але Блазень безтурботним рухом висмикнув капелюх убік і потрусив ним біля вуха.

— Так, так. Згодиться. — Цього разу він витяг із капелюха дуже гарний кишеньковий годинник, навіть із ланцюжком. Широким жестом він простягнув годинник пану Кролику. — Ось, будь ласка. І зверніть увагу, що він уже настроєний на правильний час.

Пан Кролик презирливо пирхнув, але, помітивши блиск діаманта на циферблаті, вирвав годинник із рук Блазня.

— Гм… що ж. Я подумаю… побачимо… однак гарний годинник…

Він спробував на зуб гачок, яким годинник кріпився до ціпка і, вочевидь дійшовши висновку, що це справжнє золото, поклав його в кишеню. Кинув ще один невдоволений погляд на Блазня і зник у натовпі.

— А це вам, спритний Джеку. Поспішайте![2]

Блазень простягнув Джекові капелюха, а той вихопив його в нього з рук і насунув собі на голову.

Блазень стрепенувся й здійняв палець:

— Може, варто було б…

Джек вирячив очі й знову зірвав із голови капелюха. На голові в нього стояла запалена свічка в срібному свічнику. Полум’я вже встигло пропалити в береті дірку.

— Агов! Я намагаюся трохи поспати! — закричала свічка.

— Перепрошую. — Блазень простягнув руку і згасив полум’я пальцями в чорній рукавичці. Навкруг Джекової голови заклубочився дим, а його здорове око почало сіпатися.

— Цікаво. Я був упевнений, що це ви стрибатимете над свічкою, але насправді все догори дриґом.

Гості корчилися від реготу, дехто так сміявся, що не почув лункого каркання крука, який раптом зірвався з люстри й полетів до них. Кет злякано відступила, коли птах пронісся повз неї, ледве не зачепивши за вухо, і опустився Блазневі на плече. Блазень і оком не моргнув, коли воронові кігті впилися йому в блузу.

— Наостанок проявімо трохи мудрості й побажаймо всім доброї ночі. — Блазень зняв капелюх і показав його юрбі. — Завжди перевіряйте ваші капелюхи, перш ніж надягати. Ніколи не знаєш, що може ховатися всередині.

Дзвіночки задзвеніли, коли він розвернувся на підборах, щоб краще бачити всіх гостей.

Кетрін мимоволі випростала плечі, коли він повернувся в її бік і… здається, підморгнув? Та ні, мабуть, їй примарилося.

Його рот сіпнувся в кривій посмішці, а потім перед її очима його тіло повністю розчинилося в чорнильній темряві. За мить Блазень перетворився на крилату тінь — другого крука.

Два птахи зметнулися до вікна й зникли.

РОЗДІЛ 5

УСІ ТІЛЬКИ Й ГОВОРИЛИ, що про нового придворного блазня. Гості забули навіть про танці, коли помітили, що на папірцях, які вкривали підлогу, зображені не лише чирвові сердечка, але подекуди й чорні бубни, червоні піки, білі трефи. На декому був темний силует ворона. На решті — корона, скіпетр, крислатий блазенський капелюх. Дехто з гостей почав гру, хто назбирає більше різних картинок, і розшукував ті, яких ще не мав.

Кет ще ніколи не бачила, щоб Король-хихотун був такий веселий і щасливий. Навіть із протилежного кінця зали до неї долітав його пронизливий голос, який вимагав, щоб гості сказали, що це справді була найдивовижніша вистава в їхньому житті.

Кетрін відчула, як під корсетом бурчить у животі. Її так зачарував виступ Блазня, що вона зовсім забула про тісну сукню і про голод, який дедалі посилювався. Вона посовалася, пробуючи непомітно поправити тугий ліф, і почала обережно пробиратися до бенкетного столу. Кетрін помітила Мері Енн, яка саме ставила на стіл таріль із трюфелями, вирізняючись з-поміж решти служниць непомірним зростом і солом’яним волоссям, що вибивалося з-під капелюшка.

Помітивши Кетрін, Мері Енн оживилася, але відразу опустила голову й почала смикати кінець скатертини, нібито поправляючи її.

— Як тобі вистава? — прошепотіла вона.

Кет із тугою дивилася на блюда з їжею, нервово перебираючи пальцями.

— Я гадала, що придворні блазні лише розповідають непристойні анекдоти й кепкують із короля.

— Цікаво, які ще в нього козирі в рукаві… чи то пак у капелюсі. — Мері Енн схопила зі столу тацю й зробила реверанс. — Трюфелі, міледі?

— Ти ж знаєш, що мені не можна.

— Просто вдай, що вибираєш, аби я могла ще трохи тут постояти. Королівські слуги заставляють нас, чужих, увесь час носити їжу на стіл, а якщо мені доведеться знову спускатися в кухню, то там просто розтану. До того ж тут і так повно їжі, зважаючи на кількість сьогоднішніх гостей і швидкість, з якою вони її споживають, і більше їм не потрібно, хто б що не казав. Це було б жахливе марнотратство.

Кет склала разом кінчики пальців.

— Це карамельки, так?

— Схоже, що так.

— Як гадаєш, чи буде смачно, якщо шоколадну карамельку притрусити морською сіллю?

Мері Енн з огидою висолопила язика.

— Ти б ще перцю туди насипала.

— Та це я так, просто подумала, чом би й ні?

Кетрін прикусила нижню губу, не зводячи очей із шоколадок.

Так, морська сіль, а Мері Енн хай думає, що хоче. У коморі замку Бухти Скельних Мушель її завжди було повно, адже море зовсім поряд, і якось Кет, експериментуючи, додала дрібку собі до какао — несподівано було напрочуд смачно. До цих трюфелів цілком би пасувало: трошки солі, щоб відтінити солодкість, трошки хрумкої скоринки на гладенькій поверхні карамелі… а чи не приготувати їй шоколадний торт із солоною карамеллю? Це була б фірмова страва їхньої пекарні!

У неї забурчало в животі.