Марисса Мейер – Безсердечна (страница 6)

Кетрін присіла в третьому реверансі — це була її відпрацьована реакція на все, що говорилося в присутності Короля. Зовсім не тому, що він був страшною людиною. Навпаки. Король був старший за неї років на п’ятнадцять, мав кругленьке черевце, рожеві щоки й звичку хихикати в найменш доречні моменти. Кетрін намагалася поводитись якнайкраще саме тому, що він зовсім не був страшний, бо інакше можна було легко забути про те, що він її суверен.

Король Чирвових Сердець передав скіпетр Білому Кролику, взяв Кетрін за руку і вивів на середину зали. Кет подумала: яке щастя, що вдалося відкараскатися від Марґарет, але товариство Короля було не набагато приємніше.

Ні, це несправедливо. Король — дуже мила людина. Проста людина. І, що важливо, щаслива людина, а щасливий король — це щасливе королівство.

Просто він не дуже розумна людина.

Вони стали першими в ряду інших пар, коли Кет раптом відчула страх. Вона танцювала із самим Королем. На них спрямовані очі всіх присутніх, і всі подумають, що вона одягла цю сукню саме для того, щоб привернути його увагу.

— Маєте чарівний вигляд, леді Пінкертон, — сказав Король.

Він говорив радше їй у груди, ніж в обличчя — не через неввічливість, а через маленький зріст, проте в Кетрін однаково почервоніли щоки.

Ну чому, чому вона не спромоглася бодай раз піти проти волі матері?

— Дякую, Ваша Величносте, — сказала Кет напруженим голосом.

— Мені дуже подобається червоний колір!

— Кому ж він не подобається, Ваша Величносте?

Король хихикнув на знак згоди, а Кет зраділа, коли залунала музика й вони почали виконувати першу фігуру. Вони повернулися спинами одне до одного й пішли в різні боки вздовж першого ряду пар; відстань між ними була надто велика, щоб розмовляти. Корсет давив Кетрін під грудями, і вона притиснула долоні до спідниці, щоб не почати соватися й смикатися.

— Чудовий бал, — сказала вона, зустрівши Короля в кінці ряду. Вони взялися за руки. У нього вони були теплі й вологі.

— Ви так гадаєте? — просяяв він. — Я завжди дуже любив чорно-білі бали. Вони такі… такі…

— Нейтральні? — підказала Кетрін.

— Так! — Він замріяно позіхнув, не зводячи очей з обличчя Кетрін. — Ви завжди відгадуєте мої думки, леді Пінкертон.

Кет відвернулася.

Вони пірнули під здійняті руки наступної пари й знову роз’єднали долоні, щоб обійти пана і пані Борсуків.

— Я маю запитати вас, — почав Король, щойно вони знову взялися за руки. — Я тут подумав… може… чи ви випадком не принесли сьогодні щось смачненьке?

Він дивився на неї блискучими очима, його закручені вуса посмикувалися з надією.

Кет засяяла, коли вони піднесли руки над наступною парою. Вона знала, що Король увесь випнувся навшпиньках, але шанобливо не дивилася на нього згори вниз.

— Власне, сьогодні вранці я спекла три лимонні тарти, їх мала доставити до вашого святкового столу моя служниця. Мабуть, вони вже там.

Обличчя короля засяяло, він повернув голову і почав роздивлятися, що стоїть на довжелезному бенкетному столі, але вони були надто далеко, щоб розгледіти три маленькі пироги.

— Фантастично! — вигукнув він в екстазі, пропустивши кілька па й змусивши Кетрін простояти кілька секунд у замішанні, поки вони знову не підхопили перерваний танок.

— Сподіваюся, вони вам сподобаються.

Він знову зосередив увагу на ній, ошелешено хитаючи головою.

— Леді Пінкертон, ви справжній скарб.

Вона утрималася, щоб не поморщитися, ніяковіючи від його замріяного тону.

— Хоча мушу зізнатися, що маю таку саму слабкість до лаймових тартів, як і до лимонних. — У нього затремтіли щоки. — Знаєте, що люди кажуть? Шлях до серця короля лежить через лаймовий тарт.

Кет ніколи такого не чула, але покірно кивнула головою на знак згоди:

— Так і є!

Обличчя Короля іскрилося збудженою усмішкою.

У кінці танцю Кет ледве на ногах трималася — так утомилася вдавати веселощі й увагу; вона відчула полегшення, коли король делікатно поцілував її ручку й подякував за задоволення від танцю.

— Мушу піти й насолодитися вашими неперевершеними пирогами, леді Пінкертон, але сподіваюся, що ваш останній танець теж буде зі мною.

— Залюбки. Така честь!

Він хихикнув так, ніби раптом сп’янів, поправив корону й повальсував до бенкетного столу.

Кет була виснажена, але вдячна, що перша кадриль уже скінчилася. Може, батьки дозволять їй піти раніше, ніж почнеться останній танець? Водночас Кет почувалася трохи винною через ці думки, адже стільки дівчат були б у захваті від такої уваги з боку самого Короля.

Він не був неприємний кавалер, просто дуже нудний. Кетрін подумала, що на свіжому повітрі її щоки трохи відпочинуть після того, як довелося стільки часу зображати захоплено-щасливу усмішку, і попрямувала до балкона. Однак не встигла вона зробити й десятка кроків крізь юрбище чорних кринолінів і білих циліндрів, коли свічки на люстрах враз замерехтіли й згасли.

РОЗДІЛ 4

МУЗИКА ПЕРЕТВОРИЛАСЯ НА скрипіння й замовкла. У юрбі гостей пролунав крик, і бальна зала занурилася в темряву.

Було чути затамоване дихання й шарудіння спідниць, у залі запанувала непевна тиша. Потім щось спалахнуло й замерехтіло. Коло світла від свічок зайнялося навкруг однієї з центральних люстр, і примарне сяйво потяглося по куполу стелі, накриваючи тінню гостей внизу.

Із запаленої люстри вертикально звисав обруч, якого, Кетрін була певна, раніше там не було.

На обручі, розкинувшись, як у шезлонгу, зручно вмостився Блазень.

На ньому були тісні чорні панталони, заправлені в потерті шкіряні чоботи, чорна туніка, перехоплена ременем на стегнах, і рукавиці, теж чорні, а не білі парадні, які носило панство. Його шкіра сяяла, як бурштин, у світлі свічок, а очі були так густо насурмлені, що здавалося, ніби на ньому маска. Спочатку Кетрін подумала, що в нього ще й довге чорне волосся, але потім зрозуміла, що це чорний капелюх із трьома вигнутими донизу гострими кінцями, прикрашеними маленькими срібними дзвіночками, хоча він сидів так нерухомо, що вони не дзвеніли. Коли свічки згасли, Кетрін не могла пригадати жодних звуків.

Коли і, головне, як він туди забрався?

Хлопець якийсь час висів у повітрі під пильними поглядами гостей унизу, а обруч повільно обертався. Кетрін затамувала дух, коли його пронизливі очі знайшли її в натовпі й затрималися. Він ледве помітно примружився, розглядаючи її яскраву червону сукню.

Кет знервовано здригнулася й відчула дивне бажання помахати йому рукою. На знак підтвердження: так, вона знає, що її сукня недоречна. Однак поки вона підводила руку, Блазень уже зосередив увагу на чомусь іншому.

Вона опустила руку й полегшено видохнула.

Коли обруч зробив повне коло, хлопець ледве помітно всміхнувся кінчиками вуст. Похитав головою. Дзвоники забриніли.

Юрба, що спостерігала за ним, затамувала дух.

— Шановні пані. Панове, — він говорив дуже чітко й виразно. — Ваша неперевершена Величносте.

Король підскочив навшпиньках, як дитина, що чекає різдвяного бенкету.

Одним плавним рухом Блазень підхопився на ноги й тепер стояв у середині обруча. Ліниво зробив ще один півоберт. Усі слухали, заворожені боязким скрипом мотузки, якою обруч кріпився до люстри.

— У чому різниця між круком і письмовим столом?

Обруч зупинився.

Слова Блазня заглушили шум зали. Запала мертва тиша. Хлопець знову дивився на Кетрін, і вона помітила вогники в його очах.

Натовп почав мурмотіти й перешіптуватися, зрозумівши, що їм загадали загадку. Гості пошепки повторювали її. У чому ж різниця між круком і письмовим столом?

Ніхто не пропонував відповіді.

Коли стало зрозуміло, що розгадку не знайдуть, Блазень простягнув над юрбою руку, міцно стиснуту в кулак. Люди внизу відступили.

— Бачте, один може видати кілька нот, а другий — кілька нотаток.

Він розтиснув кулак, і не кілька нот або нотаток, а ціла хуртовина чорно-білих папірців вирвалася з його долоні, як конфеті.

Юрба ахнула, відсахнувшись, поки вони роєм кружляли в повітрі, і їх було так багато, що здавалося, ніби стеля розсипалася на паперові цидулки. Що більше їх ставало, то більше воркотіла юрба. Дехто із чоловіків підставляв капелюха, щоб зібрати якомога більше папірців.

Сміючись, Кет підвела очі до стелі. Відчуття було таке, ніби вона потрапила в якусь теплу хуртовину. Дівчина розвела руки в боки й закружляла, насолоджуючись тим, як роздувається її червона спідниця, здіймаючи паперові кучугури.

Тричі обернувшись навколо себе, вона зупинилась і витягла з волосся папірець — тонкий цупкий білий сувій, не довший за її палець, з видрукуваним червоним серцем посередині.

Рештки конфеті опустилися на підлогу. Подекуди паперові замети були по кісточки.