Марисса Мейер – Безсердечна (страница 3)

— Не нагадуй мені. Я його перетримала в духовці, пам’ятаєш? Воно було надто крихке на краях.

— Ти надто сувора до себе.

— Я хочу бути найкращою.

Мері Енн опустила руки на плечі Кет.

— Ти й так найкраща. А я ще раз усе підрахувала — очікувані витрати у зв’язку з крамничкою пана Гусені, щомісячні витрати, витрати на інгредієнти, усе з огляду на заплановане щоденне виробництво й ціни. Навіть беручи до уваги можливу помилку, однаково вважаю, що ми станемо прибутковими менш ніж за рік.

Кет затулила вуха долонями.

— Ти все псуєш своїми цифрами й математикою. Ти ж знаєш, що в мене від них голова йде обертом.

Мері Енн пирхнула й відвернулася, відкриваючи шафу.

— Тобі ж не складно підрахувати, скільки столових ложок крему та чашок муки слід покласти в тісто. Не така вже й велика різниця.

— Ні, велика, саме тому ти мені й потрібна в цій справі, моя блискуча, ах яка логічна партнерко.

Вона майже фізично відчула, як Мері Енн закотила очі.

— Я воліла б отримати це в письмовій формі, леді Кетрін. До речі, чи правильно пам’ятаю, що ми вибрали білу сукню для сьогоднішнього вечора?

— Вибирай сама, яку вважаєш за кращу.

Кет змусила себе відірватися від мрій про майбутню пекарню й заходилася прикрашати вуха перлами.

— Отже, — промовила Мері Енн і витягла із шафи панталони й нижню спідницю. — Хороший був сон?

Кет із подивом побачила, що в неї досі під нігтями тісто. Дівчина почала його виколупувати, низько схиливши голову, щоб не було видно, як вона вся почервоніла.

— Нічого особливого, — сказала вона, пригадуючи очі лимонного кольору.

Кетрін зойкнула і задихнулася, коли корсет раптом затягнувся, здавлюючи їй грудну клітку.

— Я знаю, коли ти брешеш, — сказала Мері Енн.

— Ну гаразд, гаразд. Так, це був хороший сон. Але ж усі сни чарівні, правда?

— Звідки я знаю? Мені ніколи нічого не снилося. А от Ебіґейл розповідала, що якось бачила сон про те, як у небі пливе великий сяйний місяць… а наступного ранку з’являється Чешир, усміхається, зуби в повітрі висять, і починає канючити блюдечко молока. Стільки років відтоді минуло, а ніяк його не позбудемося.

Кет хмикнула:

— Люблю Чешира, але сподіваюся, що мій сон усе-таки передвіщає щось чарівніше.

— Навіть якщо і не передвіщає, однаково завдяки йому ти отримала кілька гарних цитрин.

— Це правда. Маю бути задоволена.

Але вона не була задоволена. Зовсім.

— Кетрін!

Двері відчинилися навстіж, і в кімнату впливла Маркіза, її очі були широко розплющені, а обличчя — багряно-червоне, хоч вона недавно напудрилася. Мати Кетрін жила у стані постійного збудження.

— От ти де, моя люба! Що ти… як, ти ще не одягнута?

— Ой, мамо, Мері Енн саме мені допомагала…

— Ебіґейл, припини гратися з віником і йди сюди! Нам потрібна твоя допомога! У чому вона сьогодні буде?

— Міледі, ми подумали, що біла сукня, яку вона…

— Ні в якому разі! Червона! Ти будеш у червоній сукні.

Мати широко відчинила двері шафи й витягла пишну сукню з важкого червоного оксамиту з величезним турнюром та декольте, яке майже нічого не прикривало.

— Так, чудово.

— Мамо, будь ласка. Тільки не цю сукню. Вона мені замала!

Мати змахнула з ліжка лискучий зелений листок і розклала сукню на покривалі.

— Ні, ні й ще раз ні, вона не замала для моєї дорогоцінної крихітки. Це буде особливий вечір, Кетрін, і вкрай важливо, щоб ти мала якнайкращий вигляд.

Кет обмінялася поглядом із Мері Енн, яка знизала плечима.

— Але ж це лише ще один бал. Чому я…

— Цить, дитино.

Мати перебігла кімнату і взяла обличчя Кет в обидві руки. Вона була худенька, як пташка, але щипала й стискала щоки Кет без жодної делікатності.

— Сьогодні на тебе чекає страшенно приємний сюрприз, моя красунечко. — Очі її заблищали так, що Кет запідозрила недобре, а мати раптом гаркнула: — Ану повернись!

Кетрін підскочила та обернулася обличчям до вікна.

Її мати, яка стала Маркізою, коли одружилася, діяла так на всіх. Часто вона бувала теплою, люблячою жінкою, і Маркіз, батько Кет, обожнював її, але Кет були надто добре знайомі перепади її настрою. Ось вона радісно воркує, а за мить уже кричить на все горло. Попри тендітну статуру, мати мала гучний голос і вміла так глянути, що навіть у лева стиснулося б серце з переляку.

Кет думала, що мала б уже звикнути до темпераменту матері, але часті зміни настрою, як і раніше, заскочували її зненацька.

— Мері Енн. Затягни їй корсет.

— Але, міледі, я щойно…

— Тугіше, Мері Енн. Ця сукня не налізе на талію, товщу за двадцять два дюйми, хоча хотіла б я, щоб колись вона в тебе була двадцять. На жаль, у тебе батькові широкі кістки, й ми маємо пильнувати, щоб і фігура твоя не стала такою самою, як у нього. Ебіґейл, як твоя ласка, принеси мені рубіни зі скриньки з коштовностями.

— Рубіни? — застогнала Кетрін, поки Мері Енн розшнуровувала їй корсет. — Але ці сережки такі важкі!

— Не будь розмазнею. Це лише на один вечір. Тугіше!

Кетрін скривилася і зблідла, поки Мері Енн стягувала шнурки корсета. Вона видохнула повітря, скільки змогла, схопившись за край туалетного столика і воліючи лише, щоб в неї іскри з очей не летіли.

— Мамо, я не можу дихати.

— Що ж, сподіваюся, що наступного разу ти добре подумаєш, перш ніж їсти другу порцію десерту, як вчора ввечері. Не можна одночасно їсти як порося й одягатися як леді. Станеться диво, якщо сукня на тобі застібнеться.

— Ми можемо… надіти… білу…

— Сьогодні моя донька буде в червоній сукні, як справжня… не важливо, як хто. Тобі просто доведеться не обідати.

Кет застогнала, коли Мері Енн ще більше затягнула корсет. Мало того, що доводилося страждати через ці зав’язки, так ще й без обіду лишитися? Під час королівських вечірок вона найбільше чекала саме застілля, до того ж сьогодні з’їла лише одне варене яйце за весь день — надто була заклопотана випічкою, щоб думати ще про якусь їжу.

Її шлунок, скутий корсетом, забурчав.

— Як ти, в порядку? — прошепотіла Мері Енн.

Вона лише похитала головою, щоб не витрачати дорогоцінне повітря на розмову.

— Сукню!

Кет не встигла й дух перевести, а її вже здавлювали й втискували в червоне оксамитове страхіття. Коли служниці закінчили, Кет наважилася зазирнути в дзеркало і з полегшенням побачила, що хоч і почувалася як ковбаса в оболонці, але вигляд мала пристойний. Яскравий колір підкреслював рум’янець її вуст, світла шкіра здавалася ще світлішою, а темне волосся — темнішим. Коли Ебіґейл наділа їй на шию величезне намисто, а замість перлів встромила у вуха довгі рубінові сережки, Кетрін відразу відчула себе придворною дамою, розкішною й таємничою.

— Пречудово! — Маркіза обома руками стиснула долоню Кетрін, знову дивлячись на неї затуманеними вологими очима. — Я так пишаюся тобою.

Кетрін насупилася:

— Пишаєшся мною?