Марисса Мейер – Безсердечна (страница 29)
Мати полегшено відкинулася на спинку стільця.
— Сподіваюся, що ти дала йому перемогти.
— Власне, Король і справді виграв, — сказала Кетрін, відчуваючи гордість, що каже правду.
Коли суп забрали, Ебіґейл почала нарізати шматками ростбіф, викладений на тарілці зі смаженими кабачками.
Мати підвела брови.
— Ну а потім?
Кет задумалася.
— А потім… Я з’їла шматок торта. Хоча, якщо чесно, він був сухуватий. А, і ще Джест знову зіграв на флейті, коли гра закінчилася. Хвалько.
Прекрасна мелодія ще й досі переможно звучала в її вухах.
— Джест, — сказала мати, а Кетрін здригнулася, почувши його ім’я з її вуст.
— Вибач, — затнулася вона. — Це блазень. Так його звуть.
Мати поклала виделку на стіл так обережно, ніби збиралася запустити нею в кого-небудь.
— Яке нам діло до блазня? Розкажи нам про Короля, Кетрін. Що він сказав? Що він зробив? Він спробував твої макарони? Йому сподобалося? Ти заручена чи ні?
Кет зіщулилася, відчуваючи, як трояндові макарони досі відтягують їй кишеню. Вони, мабуть, усі геть розкришилися. Вона була вдячна, коли їй подали друге, і можна було схилитися над тарілкою. Дівчина встромила виделку у смажений кабачок.
— Здається, я забула подарувати йому макарони, — зізналася вона, відправляючи шматок до рота.
Вона застигла від несподіванки. Це був не просто кабачок, а пряний, ароматний маслянистий гарбуз, здобрений листям чебрецю і перцем, але цього разу в потрібній кількості.
Це було дуже смачно. Вона закинула до рота другий шматок, міркуючи, чи не пожовтіють вони від цього гарбуза, як Чешир. Це, звісно, краще, ніж вирости заввишки з дуб, як сталося одного разу, коли їхня кухарка купила зіпсованих гарбузів-акорнів [13].
Мати застогнала й відсунула свою тарілку.
— Як це мене виснажує! Подумати лише: я ледве не влаштувала заручини доньки, та ще й із самим Королем! — Вона приклала руку до грудей. — Моє серце не витримує цього. Цілий день я чекала, коли засурмлять сурми, коли буде оголошено, що Король попросив твоєї руки, а ти погодилася, що я доживу до того дня, коли моя донька стане королевою. Але нічого такого не сталося, хоч ти й гуляла садом з Його Величністю! І грала з ним у крокет! І тобі співали серенади! Тобто настрій був цілком романтичний. Хіба що… хіба що він передумав. О господи, що ж нам робити?
Кетрін глянула на Мері Енн, яка всміхнулася до неї по-змовницькому, але схвально. Вона усміхнулась у відповідь, але приховала усмішку за келихом із вином.
— Я не знаю, мамо, — сказала вона, опустивши келих. — Він не освідчився. Я не уявляю, чому. Ти пробувала гарбуз? Смакота фантастична. Ебіґейл, будь ласка, передай кухарці, що гарбуз просто фантастичний.
— Передам, міледі, — сказала Ебіґейл із легким реверансом. — Здається, він з городу сера Піта.
Кет підчепила виделкою ще один шматочок.
— Неймовірно, що така жахлива людина вирощує такий делікатес.
— Що ти верзеш? — заверещала мати. — Гарбузи! Сер Піт! Ми говоримо про Короля.
Вона грюкнула рукою по столу.
— Може, ти й не розумієш, чому він не освідчився сьогодні, але мені авжеж все зрозуміло. Він не впевнений, що правильно вибрав собі наречену, ось чому. Він чув, що тобі стало зле на балу, і тепер думає, що ти хвороблива дівчина, а цього не хоче жоден чоловік. Як ти могла так швидко поїхати?
— Чесно кажучи, я не знала, що Король збирається освідчитися, а ти дуже наполягала, щоб я натягла цю тісну сукню…
— Це не виправдання. Тепер ти все знаєш. І сьогодні ти теж усе знала. Я не маю слів, щоб описати, яка я розчарована. Я знаю, що ти здатна на більше.
Кет подивилася на батька, шукаючи підтримки.
— Ти теж так вважаєш?
Він підвів голову. Його тарілка з ростбіфом і гарбузом була вже на три чверті порожня. Спочатку він мовби збентежився, але вираз його обличчя швидко пом’якшав, він простягнув руку і поклав її Кет на зап’ястя.
— Звісно, люба, — сказав він. — Ти здатна досягти всього, що замислиш.
Кет зітхнула.
— Дякую, папа?.
Він любляче поплескав її по руці й повернувся до своєї тарілки. Кет посовалася на стільці, вирішила змиритися з розчаруванням матері й узялася нарізати м’ясо малесенькими шматочками на тарілці.
— А ще я так розраховувала на ці макарони, — вела далі Маркіза. — Я розумію, що не належить благородній дамі весь день гарувати на кухні, але Король так любить твої десерти, тож я подумала, що коли він скуштує їх, то відразу згадає, чому збирався просити твоєї руки. Як ти могла не впоратися з таким простим завданням?
Вона сердито глянула на тарілку Кет.
— Ти вже достатньо з’їла, Кетрін.
Кетрін підвела очі. Подивилася на перекошений рот матері, на батькову опущену голову, на Мері Енн з Ебіґейл, які вдавали, що не слухають. Поклала на стіл ніж і виделку.
— Так, мамо.
Маркіза ляснула пальцями, тарілки прибрали, навіть батькову, хоча він досі стискав у руці виделку, але незабаром покірно схилив голову.
Запала ніякова тиша, яку перервав Маркіз.
— Сьогодні на вечірці чув чудову історію, — сказав він, промокнувши серветкою кінчики вус, — про маленьку дівчинку, яка впала в кролячу нору неподалік Роздоріж, а коли стала вибиратися, її тіло почало падати вгору щораз вище й вище…
— Не зараз, любий, — сказала його дружина. — Хіба не розумієш, що ми обговорюємо майбутнє нашої доньки?
Потім пробурчала:
— Якщо від нього ще щось лишилося.
Маркіз схилив голову й поклав серветку на стіл.
— Звісно, люба. Ти завжди вмієш знайти правильну тему для розмови.
Кетрін насупилася. Вона хотіла б почути цю історію.
Невдоволено хмикнувши, Маркіза сказала:
— Хоч би хтось колись попередив, як складно мати доньку на виданні. А тут ще клопоти з фестивалем. Якби завершилися митарства з цим одруженням, я повністю присвятила б йому свій час, як роблю щороку, але зараз мушу розриватися у двох різних напрямах. Так я ніколи не зможу повністю зосередитися на фестивалі.
Кетрін помітила, що Мері Енн не втрималася й закотила очі під лоба. Хоча господарями фестивалю були Маркіз із Маркізою, але всю роботу виконували слуги.
— Мені дуже шкода, мамо, — сказала Кетрін.
— Найгірше те, що все королівство нині в нестямі через цього… Жербельковта.
Вона здригнулася.
— Це жахливо, — сказала Кетрін розсіяно, бо перед нею поставили хлібний пудинг, що пашів і соковито пахнув ваніллю та заварним кремом. Ковтаючи слинку, вона взяла десертну ложечку.
— О господи, ні, — сказала мати. — Не роби дурниць, Кетрін. На фестивалі всі подумають, що це не ти, а якийсь морж. Ебіґейл, забери це.
Кет схлипнула, дивлячись услід десерту, який поспішно виносили з кімнати. Вона притиснула долоню до живота, відчуваючи його під корсетом і гадаючи, чи має рацію її мати. Невже вона справді стає схожою на моржа? Їй майже завжди хотілося солодкого, але Кетрін дозволяла його собі ну, може, раз чи два на день. У цьому немає нічого незвичного, правда? І вона не відчувала, що погладшала, навіть якщо її корсети й свідчили про протилежне. Вона помітила співчутливу усмішку Мері Енн, яка доливала вино в келихи на столі.
— А в тебе є якісь думки з цього приводу, пане Пінкертоне?
Маркіз дивився, як зникає хлібний пудинг, із таким самим сумом, що й Кетрін.
— З приводу того, що ти звеліла винести десерт? — запитав він. — Так, маю, що сказати у зв’язку з цим.
— Ні, старий, я не про це. Хоча, знаєш, у неї це від
Кет наїжачилася.
— Взагалі-то я теж тут сиджу.